Портал:Геоморфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розділ Вікіпедії: Геоморфологія
Проєкт  |  Портал
редагувати
  Геоморфологія
Мапа рельєфу Землі

Геоморфоло́гія (рос. геоморфология, англ. geomorphology, нім. Geomorphologie f) — наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу[1]. Належить до родини геолого-географічних наук.

Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибрана стаття

Острів Крит (грец. Νησί Κρήτη) — п'ятий за величиною острів у Середземному морі і найбільший острів Греції. Займає площу в 8 261 км² (разом із островами Гавдос і Діа — 8 336), протяжність берегової лінії — 1 046 кілометрів.

Острів розташований на відстані від Європи — 110 км, Азії — 175 і Африки — 300 км та омивається чотирма морями — Критським, Лівійським, Карпатоським та Міртійським. Столиця Криту — місто Іракліон.

На острові знаходяться залишки мінойської культури — найдавнішої європейської цивілізації, яка процвітала на Криті за тисячі років до нашої ери.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Геоморфологічна термінологія
Континентальний вододіл у Північній Америці

Вододі́л — лінія, межа, що розділяє басейни суміжних водойм (річок, озер та інше) або скупчень підземних вод. Зазвичай вододіли проходять по гірських хребтах або через найвищі точки певної місцевості.

Розрізняють: головний вододіл — між сусідніми річковими системами; боковий вододіл — між притоками однієї річки (або іншої водойми).

За типами збираних вод розрізняють поверхневий та підземний вододіли.

Головна вододільна лінія материка утворює континентальний вододіл (головний вододіл), що поділяє басейни стоку різних океанів. Наприклад, Великий континентальний вододіл у Північній Америці проходить по Скелястих горах з півночі на південь. По один його бік річки течуть у західному напрямку до Тихого океану, а по інший — на північний схід до Північного Льодовитого океану, на схід до Атлантичного океану або на південний схід до Мексиканської затоки..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибране зображення
Вільям Морріс Девіс
редагувати
  Обрані гірські системи
Тетонова гряда у парку Великого Тетону, Вайомінг

Скеля́сті гори (англ. Rocky Mountains) — велике гірське пасмо на заході Північної Америки. Східна частина системи Кордильєр Північної Америки на заході США і Канади.


Довжина з північного заходу на південний схід бл. 3200 км, ширина до 700 км. Утворюють вододіл між басейнами Тихого і Атлантичного океанів. У С.г. починаються річки Міссурі, Колорадо, Ріо-Ґранде, Снейк, Арканзас та багато інших. Північні С.г. відносно компактні, хребти складені переважно ґранітами, висота до 3954 м (г. Робсон). Південні С.г. складаються з коротких хребтів, які складені переважно пісковиками, глинистими сланцями, вапняками; висота до 4399 м (г. Елберт – найвища точка С.г.). Хребти розділені басейнами – “парками”. Національний статус мають парки Джаспер, Банф, Йохо (Канада), Йєллоустоунський, Рокі-Маунтін (США).

Скелясті гори сформувалися в пізньому крейдяному періоді й палеогені. Вони пережили два великі етапи підняття, причому останній — у пліоцені, усього 2—3 млн років тому.

Розтягнувшися на 4800 кілометрів від провінції Британська Колумбія у Канаді до штату Нью-Мексико у Сполучених Штатах Америки, є вододілом басейнів Тихого і Атлантичного океанів. У Скелястих горах беруть початок річки Міссурі, Колорадо, Ріо-Гранде, Снейк, Арканзас і безліч інших. Ширина пасма гір до 700 км. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані гірські хребти та масиви

Ай-Пе́трі (крим. Ay Petri) — одна з мальовничих вершин Кримських гір. Висота 1234,2 м. Розташована на Ай-Петринській яйлі на північ від Алупки і над селищем Кореїз. На плато розташоване село Охотниче.

Складається з вапняків. Скелі Ай-Петрі нагадують зуби гігантського дракона, що здіймається над яйлою. Чотири з них мають висоту від 7 до 19 метрів, маленьких піків набагато більше, утворених під час вивітрювання неоднорідних рифових вапняків. Ай-Петрі — викопний кораловий риф, де глибина рифових вапняків 600 м.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані гірські вершини

Матергорн (нім. Matterhorn, італ. Cervino) — гора у Пеннінських Альпах на кордоні Італії та Швейцарії. Ця сьома за висотою гірська вершина Альп розташована між швейцарським населеленим пунктом Цермат (кантон Валіс) та італійським населеним пунктом Червінія (область Валле-д'Аоста). Матергорн має чотири стіни: північна височіє над долиною Цмут, південна дивиться на Червінію, східна та західна — відповідно на хребет Горне та гору Дент Дерен. Стіни розділяють чотири хребти: Гьорнлі (північно-східний), Ліон (південно-західний), Цмут (північно-західний) та Фург (південно-західний).

З 1581 року Матергорн був відомий як Мон Червін, пізніше як Монте Сільвіо (1647 р.) та Монте Сервіно (1680 р.). Назва Матергорн вперше з'явилася в 1682 році. Назва гори складається з двох німецьких слів: Matte — луг та Horn — вершина, пік.

Перші серйозні спроби піднятися на вершину почалися з 1857 року, в основному з італійського (південного) боку гори.

Внаслідок більшої складності південних маршрутів усі ці спроби зазнали невдачі. Лише в 1865 (14 липня) році партія у складі британців Едварда Вімпера, Чарльза Хадсона, лорда Френсіса Дугласа, Дугласа Роберта Хедоу, француза Мішеля Кро та швейцарців батька та сина Пітерів Таугвальдерів змогли подолати вершину, використовуючи північний маршрут через хребет Гьорнлі.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані узгір'я та плоскогір'я
Середньосибірське плоскогір'я.

Середньосибі́рське плоскогі́р'я — обширне плоскогір'я в центральній частині Північної Азії, в межах Якутії, Красноярського краю і Іркутської області Росії.

Обмежено на півдні горами Східного Саяну, Прибайкалля і Північного Забайкалля, на заході — Західно-Сибірськой низовиной, на півночі і сході Північно-Сибірською низовиною і Центральноякутською низовиною.

Площа близько 1,5 млн. км². Розташована в межах Сибірської платформи. Середня висота плоскогір'я 500—700 м. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані височини та плато

Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною.

Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Празовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню.

Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь:::::::::::::::: читати далі

редагувати
  Обрані вершини рівнинного рельєфу

Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців.

Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини.

Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані низовини суходолу та улоговини океану
Супутникова фотографія нижньої частини Волги, Прикаспійської низовини і північної частини Каспійського моря

Прикаспі́йська низовина́, низовина, розташована на північному узбережжі Каспійського моря, на південному сході Східно-Європейськой рівнини (Росія) і в Західному Казахстані.

На заході обмежена височинами Ставропольською, Ергені і нижньою течією Волги, на півночі — Общим Сиртом, на північному сході і сході — Передуральським плато, на південному сході — обривом плато Устюрт і півостровом Мангишлак. Площа близько 200 тис. км2. Низька рівна поверхня у внутрішній приморській частині лежить нижче за рівень океану (від 0 до —28 м), до околиць підіймається до 100 м абсолютної висоти. У західній частині перетинається Волго-Ахтубінськой заплавою. Включає дельти рік Волга, Терек, Сулак, пониззя Уралу і Емби.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані западини суходолу та жолоби океану

Карагіє, Каракія, також Батир (каз. Қарақия ойпаты, Батыр) — западина на півострові Мангистау (Мангистауська область), між східним узбережжям Каспійського моря (на заході) і плато Мангистау (на сході), приблизно за 50 км на південний схід від міста Актау (Шевченко). Найглибша суха западина в Казахстані і одна із найглибших в Азії (132 м нижче рівня моря).

Вважається, що назва западини походить від тюркського слова Каракія, де кара — «чорний», а кія — «крутий косогір», що досить точно описує характер крутих схилів западини. За іншою версією назва в перекладі означає «чорна паща».[2] Інша назва западини — Батир — походить від тюркського слова батир, що в перекладі означає — «богатир», «бахадур», «силач» і пов'язана із назвою однойменного озера.[3]

Западина має обриси неправильного видовженого овалу із фестончатими виступами,[4] і простяглася з північного заходу на південний схід. Довжина западини становить 40 км (за іншими даними 85 км),[5] ширина — від 10 до 25 км.

Утворення западини пов'язують із процесом вилуговування солених порід, з просідаючими і карстовими процесами, що мали місце на узбережжі Каспійського моря. В основі карсту лежить процес розмивання і розчинення порід підземними природними водами. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Корисні шаблони
редагувати
  Нові статті
  • Ушки — започаткував 16 травня 2024 користувач Kamelot
редагувати
  Обрані геоморфологічні пам'ятки
Ландшафт над печерою

Оптимісти́чна — гіпсова печера, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Розташована поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області.

Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та друга (після Флінт-Рідж-Мамонтової у США) за довжиною серед печер світу.

Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана. Вона займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м під землею. Печера сильно замулена глиною. Трапляються сталактити, освіти, геліктити.

Придністровське Поділля, багате печерами, давно приваблювало дослідників. В 1965 році львівські спелеологи з новоствореного клубу «Циклоп» проводили топозйомку печери «Вітрова» біля села Королівка Борщівського району, коли місцеві хлопчики показали на струмок, розташований неподалік, який іде під землю. У той раз розкопати нічого не вдалося, але повернувшись через рік, 8 травня 1966 року, Олексій Соляр і Мирон Петрович Савчин пройшли за глиняний сифон, який перегороджував їм шлях у минулому році, та обстежили близько 400 м печери.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Добра стаття
Тераса в долині річки Інгул (Україна, Кіровоградська область, урочище Монастирище)

Річкові́ тера́си (долинні тераси, надзаплавні тераси) — частини річкових долин, які є відносно рівними, мало нахиленими (за течією та в бік річищ) східцеподібними утвореннями, що виникають у результаті спільної акумулятивно-денудаційної діяльності постійних водотоків. У своїх нижніх частинах річкові тераси, як правило, мають відносно круті уступи, якими контактують із заплавами річок; у верхніх — маловиразними «тиловими швами» межують зі схилами річкових долин чи інших терас. Під час повеневих підйомів рівня води в річках тераси ніколи не затоплюються водами.

Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів:

  • Накопичення на дні річкових долин товщ алювіальних відкладів. Найінтенсивніше такі процеси відбуваються у нижніх частинах річкових долин, де руйнівна й транспортувальна сила водотоку слабне, а річки досягають профілю рівноваги. Тут дрібні частинки гірських порід, утворених внаслідок руйнування дна русла і берегів у верхів'ях та середніх течіях річок, осідають на дні й активно накопичуються. Виникають обмілини, острови, прируслові вали (бари), перекати, гриви тощо. Течії стають повільними, а русла річок звивистими (меандруючими). Оминаючи маси намитих порід, водний потік розмиває сусідні береги і ще більше розширює свою долину. Виникають широкі заплави, численні рукави, озера-стариці, останці-обтікання тощо.

.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибрані списки геоморфології


редагувати
  Обрана ілюстрація
редагувати
  Обраний життєпис генетичної та структурної геоморфології

Бортник Сергій Юрійович (14 листопада 1961 року) — український геоморфолог, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої освіти України.

Народився 14 листопада 1961 року в с.Варварівка. Зараз в межах міста Іллінці, Вінницької області. Закінчив 1984 року Київський університет, 1990 року аспірантуру. У Київському університеті працював у 19851987 роках стажистом-дослідником, у 19901997 роках асистентом, у 19972002 роках доцентом. З 2002 року завідувач кафедри землезнавства та геоморфології географічного факультету, професор. Кандидатська дисертація «Еволюція палеорельєфу території Верхнього Побужжя в мезозої-кайнозої» захищена 1992 року. Докторська дисертація «Морфоструктури центрального типу території України: просторово-часовий аналіз» захищена 2002 року. Віце-президент — Головний вчений секретар Українського географічного товариства..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис динамічної геоморфології

Андрі́й Петро́вич Капи́ця (нар. 1931 — пом. 2011) — радянський і російський географ, геоморфолог і гляціолог, заслужений професор Московського університету, член-кореспондент АН СРСР (згодом — РАН) з 1970 року.

Автор близько 200 наукових і науково-популярних робіт.

Народився в університетському місті Кембриджі (Велика Британія) в родині радянського фізика і лауреата Нобелівської премії Петра Капиці. Молодший брат радянського фізика і телеведучого Сергія Капиці.

У 1953 році закінчив географічний факультет Московського державного університету, після чого працював у лабораторії експериментальної геоморфології того ж факультету.

Учасник чотирьох антарктичних експедицій. У 1967—1969 роках — керівник геофізичної експедиції АН СРСР у Східну Африку.

У 1966—1970 роках очолював географічний факультет МДУ. У 1970 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис кліматичної геоморфології та кінематики рельєфу


редагувати
  Обраний життєпис орфографії та морфографії

Олекса́ндр Олекса́ндрович Борзо́в (*10 серпня 1874, Воронеж — †6 березня 1939) — російський географ, заслужений діяч наук РРФСР (з 1935), професор Московського університету (з 1918).

Народився у Воронежі. Проводив геоморфологічні дослідження в Підмосков'ї, Приураллі, в басейні Південного Бугу. Вивчав питання розвитку акумулятивного рельєфу, створив теорію асиметрії річкових схилів і межиріч. Дав перше зведення по орографії і геоморфології європейської частини СРСР. Брав участь у складанні і редагуванні карт, в тому числі «Великого радянського атласу світу»..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис інженерної геоморфології


редагувати
  Геоморфологічна література
  • Рельєф у Тлумачному Словнику української мови.
  • М. О. Шалімов.Геологія з основами геоморфології: конспект лекцій - Одеса : Наука і техніка, 2006. - 144 с.
  • Стельмах, О. Р. Геоморфологія та четвертинна геологія : конспект лекцій / О. Р. Стельмах. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2010. - 122 с.
  • Адаменко, О. М. Екологічна геоморфологія : лабор. практикум / О. М. Адаменко, А. А. Пилипенко, Н. В. Фоменко. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2004. - 54 с.
  • Бригиневич, Є. А. Геоморфологія та четвертинна геологія : лабораторний практикум / Є. А. Бригиневич. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2003. - 31 с.
  • Рельєф географічний у Великій радянській енциклопедії.
  • Марков К. К. Основные проблемы геоморфологии. — М., 1948. (рос.)
  • Щукин И. С. Общая геоморфология, 2 изд., т. 1—3. — М., 1960—74. (рос.)
  • Николаев И. Неотектоника и её выражение в структуре и рельефе территории СССР. — М., 1962. (рос.)
  • Мещеряков Ю. А. Структурная геоморфология равнинных стран. — М., 1965. (рос.)
  • Мещеряков Ю. А. Рельеф СССР. Морфоструктура и морфоскульптура. — М., 1972. (рос.)
  • Рельеф Земли. Морфоструктура и морфоскульптура. — М., 1967. (рос.)
  • Звонкова Т. В. Прикладная геоморфология. — М., 1970. (рос.)
  • Richard Chorley, Stanley Alfred Schumm & David E. Sugden. Geomorphology. - London: Methuen, 1985
  • Committee on Challenges and Opportunities in Earth Surface Processes, National Research Council (2010). Landscapes on the Edge: New Horizons for Research on Earth's Surface. Washington, DC: National Academies Press. ISBN 0-309-14024-2.
  • Edmaier, Bernhard (2004). Earthsong. London: Phaidon Press. ISBN 0-7148-4451-9.
  • Kondolf, G. Mathias; Hervé Piégay (2003). Tools in fluvial geomorphology. New York: Wiley. ISBN 0-471-49142-X.
  • Kuenzer, Claudia; Stracher, Glenn B. (2012). Geomorphology of Coal Seam Fires. Geomorphology. 138 (1): 209—222. Bibcode:2012Geomo.138..209K. doi:10.1016/j.geomorph.2011.09.004.
  • Needham, Joseph (1954). Science and civilisation in China. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-05801-5.
  • Scheidegger, Adrian E. (2004). Morphotectonics. Berlin: Springer. ISBN 3-540-20017-7.
  • Selby, Michael John (1985). Earth's changing surface: an introduction to geomorphology. Oxford: Clarendon Press. ISBN 0-19-823252-7.
  • Charlton, Ro (2008). Fundamentals of fluvial geomorphology. London, UK: Rutledge. ISBN 978-0-415-33454-9.
  • Дедков А. П., Мозжерин В. И., Ступишин А. В., Трофимов А. М. Климатическая геоморфология денудационных равнин. Казань Издательство Казанского университета 1977г. 224 с.
  • http://geomorphology.igras.ru/jour/search/search?query=the%20genetic%20stage%20age%20substantial
  • http://www.dissercat.com/content/tektonika-i-kinematika-sdvigovykh-zon
  • Viles, Heather (1988). Biogeomorphology. Oxford: Basil Blackwell. ISBN 0-631-15405-1.
  • Hupp (1995). Biogeomorphology, Terrestrial and Freshwater Systems. ISBN 0-444-81867-7.
  • Osterkamp, W.R.; Friedman, J.M. (1997). Research Considerations for Biogeomorphology. Proceedings of the U.S. Geological Survey (USGS) Sediment Workshop 'Expanding Sediment Research Capabilities in Today's USGS'. Reston, VA, and Harpers Ferry, WV. Процитовано 15 червня 2007.

}}

редагувати
  Геоморфологічні сайти
редагувати
  Геоморфологічні списки
Масив Вінсон, Земля Елсворта, хребет Сентінел

Список найвищих гір Антарктики — це список усіх відомих (видатних, англ. prominence) найвищих вершин, «Ультра-піків» материка Антарктиди та деяких прилеглих островів в Південній Атлантиці які мають відносну висоту 1500 м і більше, за винятком найвищих вершин материка з абсолютною висотою 4000 м і більше і відносною висотою менше 1500 м, але більше 500 м[6], що за більшістю джерел[7], відносить їх до самостійних вершин. На планеті відомо близько 1515 таких «Ультра-піків»[8], на материку Антарктиді — близько сорока, ще кілька — на прилеглих до континенту, островах..::::::::::::::::читати далі


{


редагувати
  Категорії
редагувати
  Геоморфологічна періодика

Джерела[ред. код]

  1. (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1974. С. 312.
  2. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою BW-KZ не вказано текст
  3. Озеро Батир в «Географічній енциклопедії».(рос.)
  4. Виступи зубчастої або округлої форми.
  5. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою ВРЕ не вказано текст
  6. Вершини з відносною висотою від 500 до 1500 м відмічені знаком [*].
  7. Eberhard Jurgalski & 8000ers.com. Short History of Orometrical Prominence. 8000ers.com. Архів оригіналу за 18 вересня 2014. Процитовано 12 серпня 2015.
  8. The World Ultras Homepage (англ.)
Чим Ви можете допомогти Бібліотека

Портал:Геоморфологія/Допомога

Геоморфологічна бібліотека

Каталог наукової, навчальної та науково-популярної літератури на геоморфологічну тематику.
Сестринські проєкти і портали
Більше різноманітної допоміжної інформації про геоморфологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа:

Вікіновини   Вікісловник   Вікісховище   Вікіпедія   Вікіцитати   Вікікниги   Вікіджерела   Вікідані  
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisourse Wikidata
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisource Wikidata
Наука Астрономія Біологія Економіка Історія Математика Техніка Фізика Філософія Хімія
про портали · список · нові · довідка · оновити сторінку