Піая велика
| Піая велика | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Piaya cayana (Linnaeus, 1766) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Cuculus cayanus Linnaeus, 1766 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Піая велика[2] (Piaya cayana) — вид зозулеподібних птахів родини зозулевих (Cuculidae). Мешкає в Мексиці, Центральній і Південній Америці. Виділяють низку підвидів.
.jpg)
Довжина птаха становить 40,5-45 см, вага 85-120 г. Голова і верхня частина тіла переажно каштанові, горло більш світле. Груди сірі, живіт чорнуватий. Хвіст довгий, центральні стернові пера руді, крайні стернові пера чорнуваті з білими кінчиками. Райжужки червоні, дзьоб жовтий. У молодих птахів дзьобі кільця навколо очей сірі, райдужки карі, білі плями на кінчику хвоста менші. Представники різних підвидів дещо різняться за забарвленням. Зокрема, у представників підвиду P. c. mehleri крайні стернові пера переважно коричневі. Птахи, що мешкають в Мексиці, центральній Америці та на півночі і заході Південної Америки мають жовті кільця навколо очей, тоді як у птахів, що мешкають в інших регіонах Південної Америки, вони червоні.
Виділяють чотирнадцять підвидів:[3]
- P. c. mexicana (Swainson, 1827) — тихоокеаанські схили на заході Мексики (від Сіналоа до перешийка Теуантепек);
- P. c. thermophila Sclater, PL, 1860 — від східної Мексики до Панами і північно-західної Колумбії, сусідні острови;
- P. c. nigricrissa (Cabanis, 1862) — західна Колумбія (західні схили Анд, долина Кауки і східні схили на півночі Центрального хребта), західні схили Еквадорських Анд і західні схили Анд на північному заході Перу (Тумбес, П'юра);
- P. c. mehleri Bonaparte, 1850 — північний захід Еквадору і прибережні райони на півночі Венесуели (на схід до півострова Парія[en]);
- P. c. mesura (Cabanis & Heine, 1863) — Колумбія на схід від Анд, схід Еквадору і північний схід Перу;
- P. c. circe Bonaparte, 1850 — західна Венесуела (на південь від Маракайбо);
- P. c. cayana (Linnaeus, 1766) — від долини Ориноко у Венесуелі до Гвіани і північної Бразилії;
- P. c. insulana Hellmayr, 1906 — острів Тринідад;
- P. c. obscura Snethlage, E, 1908 — Бразильська Амазонія (на південь від Амазонки, між річками Журуа і Тапажос), схід Перу і північ Болівії;
- P. c. hellmayri Pinto, 1938 — Бразильська Амазонія (на південь від Амазонки, від Тапажоса до дельти Амазонки);
- P. c. pallescens (Cabanis & Heine, 1863) — схід Бразилії (Піауї, Пернамбуку, північна Баїя і схід Гоясу);
- P. c. cabanisi Allen, JA, 1893 — південь центральної Бразилії (Мату-Гросу, Гояс);
- P. c. macroura Gambel, 1849 — від південно-східної Бразилії до Парагвая, Уругвая і північно-східної Аргентини;
- P. c. mogenseni Peters, JL, 1926 — південь Болівії і північний захід Аргентини.
Деякі дослідники виділяють підвид P. c. mexicana у окремий вид Piaya mexicana[4].
Великі піаї поширені в Мексиці, Центральній Америці і в усіх країнах Південної Америки, за винятком Чилі. Вони живуть в кронах тропічних лісах, на узліссях, у вторинних заростях і рідколіссях та на плантаціях, на висоті до 2500 м над рівнем моря, переважно на висоті до 1200 м над рівнем моря. Птахи погано літають, однак швидко і спритно скачуть по гілках, подібно до великої білки.
Великі піаї живляться цикадами, осами та іншими великими комахами, гусінню, зокрема такою, яка має отруйні щетинки, іноді також павуками, дрібними амфібіями і ящірками та деякими плодами, зокрема Trophis racemosa. Вони шукають їжу серед листя, іноді ловлять в польоті. Часто пеликі піаї зустрічаються разом з дрібними ссавцями, зокрема зі звичайними ігрунками (Callithrix jacchus)[5][6][7]. Іноді вони приєднуються до змішаних зграй птахів і слідкують за кочовими мурахами. Гніздо чашоподібне, робиться з листя, розміщується на гілці дерева, серед густої рослинності, на висоті від 1 до 12 м над землею. В кладці 2 білих яйця.
- ↑ BirdLife International (2016). Piaya cayana: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 11 листопада 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Turacos, bustards, cuckoos, mesites, sandgrouse. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 11 листопада 2022.
- ↑ BirdLife International (2016). Piaya mexicana: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 11 листопада 2022
- ↑ Lyra-Neves, R. M. D.; Oliveira, M. A. B.; Telino-Júnior, W. R.; Santos, E. M. D. (2007). Comportamentos interespecíficos entre Callithrix jacchus (Linnaeus) (Primates, Callitrichidae) e algumas aves de Mata Atlântica, Pernambuco, Brasil [Interspecific behaviour between Callithrix jacchus (Linnaeus) (Callitrichidae, Primates) and some birds of the Atlantic forest, Pernanbuco State, Brazil]. Revista Brasileira de Zoologia. 24 (3): 709. doi:10.1590/S0101-81752007000300022.
- ↑ Foster, M. S. (2007). The potential of fruit trees to enhance converted habitats for migrating birds in southern Mexico. Bird Conservation International. 17: 45—61. doi:10.1017/S0959270906000554.
- ↑ Machado, C. G. (1999). A composição dos bandos mistos de aves na Mata Atlântica da Serra de Paranapiacaba, no sudeste brasileiro [Mixed flocks of birds in Atlantic Rain Forest in Serra de Paranapiacaba, southeastern Brazil]. Revista Brasileira de Biologia. 59: 75—85. doi:10.1590/S0034-71081999000100010.
- ffrench, Richard (1991). A Guide to the Birds of Trinidad and Tobago (англ.) (вид. 2nd). Comstock Publishing. ISBN 0-8014-9792-2.
- Hilty, Steven L (2003). Birds of Venezuela (англ.). London: Christopher Helm. ISBN 0-7136-6418-5.
- Stiles and Skutch, A guide to the birds of Costa Rica ISBN 0-8014-9600-4
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |