Очікує на перевірку

Північні території Японії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карта Південних Курил, в тому числі частина о. Уруп
Атлас Північних територій Японії українською мовою, виданий у 2022 р.

Північні території (прийнята назва в Японії) або Південні Курили (прийнята назва в Росії) — умовне позначення південної групи островів Курильського архіпелагу, що об'єднуються в науково-дослідних матеріалах за принципом наявності загальних особливостей географії, геологічної будови, клімату, а також флори та фауни[1]. Включають ланцюг островів Великої Курильської гряди від острова Урупа на півночі до Кунашира на півдні, а також Малу Курильську гряду[2]. Від Північних Курил відрізняються великими розмірами та досить високими піками. Їхня загальна площа становить 5 тис. км² або трохи менше половини всієї площі архіпелагу. Всі острови Південних Курил входять до складу Сахалінської області Росії; і всі, крім Урупа, заперечуються Японією.

Походження

[ред. | ред. код]

Усі Південні Курили мають вулканічне походження. У геологічному плані блок островів Південних Курил є прикордонним, перебуваючи у сфері стику Курильської дуги із системами острова Хоккайдо, з яким вони активно взаємодіють у сейсмічному плані. Аналіз закономірностей розподілу землетрусів показує дуже складний та нестабільний характер геології Південних Курил[3].

Приналежність

[ред. | ред. код]

Після «відкриття» Японії в Сімодському трактаті 1855 року майже вся Велика Курильська гряда (окрім Кунашира та Ітурупа ) відійшла Російській імперії, а вся Мала Курильська гряда з Ітурупом та Кунаширом — Японії. Такий статус був підтверджений у подальших договорах — Петербурзькому 1875 та Портсмутському 1905 років[4].

Наприкінці другої світової війни, 8 серпня 1945 року СРСР оголосив війну Японії. В ході бойових дій радянські війська повністю зайняли Курильські острови[5]. Переговори про належність островів Ітуруп, Кунашир та Шикотан ведуться між Японією та Радянським Союзом / Росією ведеться фактично після закінчення другої світової війни. Останнім часом російська влада неодноразово заявляла, що суверенітет над цими територіями має відповідне міжнародно-правове оформлення і не підлягає сумніву. У свою чергу, Японія не визнає російського суверенітету над південними Курильськими островами та вважає їх своїми.

Вирішення суперечки в міжнародних судових інстанціях блокується Росією. Територіальний диспут є головною перепоною для укладання мирного договору між Японією та Радянським Союзом / Росією після Другої світової війни. Європейський парламент 7 липня 2005 року в резолюції «Відносини між ЄС, Китаєм і Тайванем і безпеку на Далекому Сході», закликав Росію повернути Японії «окуповані території» — Південнокурильські острови[6]. Влада Японії останніми роками уникала вживанню терміну «окупація», описуючи ситуацію навколо південних Курил, і обмежувалася заявою, що «на ці острови поширюється японський суверенітет». На офіційному сайті Олімпіади-2020, яка відбулася в Токіо, острови Південні Курили були позначені як територія Японії на інтерактивній карті[5].

28 лютого 2022 року директор департаменту МЗС Японії Хідекі Уяма заявив, що Росія окупувала південні Курили[6].

"Північні території[7] окуповані, і ми вважаємо, що це суперечить міжнародному праву, як і напад російської армії в Україну, що здійснюється в цей момент", – заявив японський дипломат[5].

Прем'єр-міністр Японії Фуміо Кісіда під час виступу в Сеймі 7 березня 2022 року назвав південну частину «Курильських» островів «територією, притаманною Японії, територією, над якою Японія має суверенітет»[8].

Клімат

[ред. | ред. код]

Для південних островів характерний дещо менш жорсткий вітровий режим[9], а також більш м'який клімат. На охотоморській стороні до них підходять води теплої течії Соя, а з тихоокеанської сторони підходить холодна (Курильська течія). Його відгалуження входять і в Охотське море по протоках між островами Кетой, Сімушир і Уруп[10], де поєднуються з теплими водами, створюючи сприятливі умови для формування різноманітності місцевої флори та фауни.

Сума вегетативних температур на Південних Курилах різко наростає від 520°С на півночі Урупа до 1 350°С на Ітурупі і до більш ніж 1750°С на півдні Кунашир, що є максимальним показником для Курильського архіпелагу. Клімат загалом характеризується як океанічний морський через відсутність сильних морозів узимку. Рекорди мінімальних температур для Південних Курил становлять лише -16 ° С[11], Що трохи нижче ніж на Середніх Курилах. Кількість опадів тут також дещо нижча.

Флора і фауна

[ред. | ред. код]

На Південних Курилах панує відносно м'який океанічний клімат, тому бурі ведмеді взагалі можуть не лягати в сплячку. На Кунаширі зафіксовані випадки нападу ведмедів на людей зі смертельними наслідками[12][13] . Швидкі гірські річки зазвичай не замерзають і продовжує заходити риба.

Протока Буссоль загалом грає роль природного кордону між Середніми та Південними Курилами у флористичному відношенні. Він відокремлює Циркумбореальну (на північ) зону від Східноазійської (на південь), хоча окремі сліди бореальної флори можна знайти і на півночі Урупа, на півострові Кастрикум. У флорі Південних Курил налічується 1215 видів судинних рослин, 535 родів, 128 сімейств, тоді як на Північних Курилах — 582 види, 248 родів і 71 сімейство, на Середніх Курилах — 334, 186, 66б відповідно[14]. Загалом, флора Південних Курил неморальна. Морська флора тут майже багата і різноманітна як і сухопутна. Рівень виразності мінливості та формоутворення у рослин на Південних Курилах значно вищий, ніж на Північних Курильських островах[15] .

На південних островах (Кунашир, Шикотан, південь Ітурупа) поширені темнохвойні та хвойно-широколистяні ліси з ліанами та потужним бамбучником у підліску, місцями (Шикотан, Ітуруп) зустрічається рідколісся з курильської модрини. На північ від перешийка Вітрової на острові Ітуруп і до острова Расшуа в лісовому поясі поширене криволісся з кам'яної берези з курильським бамбуком, вище — кедровий і вільховий стланіки[16].

Населення

[ред. | ред. код]

Зважаючи на сприятливі кліматичні умови, Південні Курили, насамперед на найбільших островах Кунашир, Ітуруп та Шикотан сконцентровано більшу частину жителів Курильського архіпелагу. Інші острови безлюдні, хоча в епоху японської адміністрації (1855—1945) густо заселені були навіть найдрібніші з них.

Чисельність населення
1959[17]1970[18]1979[19]1989[20]2002[21]2009[22]2010[23]
5675↘3762↗5114↗10 498↘7108↘6152↗7359
2011[24]2012[25]2013[26]2014[27]2015[28]2016[29]2017[30]
↘7334↘6981↘6606↘6153↘5906↗5934↘5561
2018[31]2019[32]
↗6409↗6485

За даними поточного обліку на 1 січня 2021 року, на території Південних Курильських островів проживають 18 810 осіб, що складає 87 % від загального населення Курильських островів.

На початку XXI століття Південні Курили, на відміну Північних і Середніх, зберігають і навіть збільшують своє постійне населення, як цивільне, і військове. На островах Кунашир та Ітуруп ведеться активне будівництво об'єктів інфраструктури.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Гришин С. Ю., Баркалов В. Ю. Растительный покров северных Курил // Вестник Дальневосточного отделения РАН. — 2009. — № 3 (30 жовтня). — С. 61—69. — ISSN 0869-7698.
  2. ↑ Ганзей К. С. Геосистемы южных и средних Курильских островов // География и природные ресурсы. — 2008. — № 3 (30 жовтня). — С. 90—95. — ISSN 0206-1619.
  3. ↑ Злобин Т. К., Полец А. Ю. Анализ закономерностей распределения землетрясений по типам очаговых подвижек в Курило-Охотском регионе перед катастрофическим Симуширским землетрясением 15.11.2006 года // Геодинамика и тектонофизика. — Институт земной коры Сибирского отделения РАН, 2012. — Т. 3, № 2 (30 жовтня). — С. 114—128. — ISSN 2078-502X.
  4. ↑ Південні Курили: острови розбрату між Японією та Росією. adastra (ua) . 22 січня 2020. Процитовано 2 березня 2022.
  5. ↑ а б в У МЗС Японії нагадали, що Росія окупувала Південні Курили. Лівий берег (ua) . 28 лютого 2022. Процитовано 2 березня 2022.
  6. ↑ а б МЗС ЯПОНІЇ ЗАЯВИЛО, ЩО РОСІЯ ОКУПУВАЛА ПІВДЕННІ КУРИЛИ. 5 канал (ua) . 28 лютого 2022. Процитовано 2 березня 2022.
  7. ↑ так офіційно у Токіо називають південну частину Курил
  8. ↑ Кізілова, Світлана (7 березня 2022). Японія заявила, що південні "Курили" це їхня суверенна територія. Українська правда (укр.). Процитовано 7 березня 2022.
  9. ↑ Гришин С.Ю., Баркалов В.Ю., Кузнецова Т.А. Растительный покров острова Онекотан (Курильские острова) // Комаровские чтения. — Федеральный научный центр биоразнообразия наземной биоты Восточной Азии Дальневосточного отделения РАН, 2005. — Вип. LI (30 жовтня). — С. 80—100. — ISSN 1997-1869. Архівовано з джерела 12 вересня 2017.
  10. ↑ Разжигаева Н. Г., Ганзей Л. А., Гребенникова Т. А., Мохова Л. М., Арсланов Х. А., Рыбин А. В., Дегтерев А. В. Роль климата и природных катастроф в развитии ландшафтов о. Матуа (Центральные Курилы) в позднем голоцене // Известия РАН. Серия географическая. — М. : Наука, 2012. — № 3 (30 жовтня). — С. 71—80. — ISSN 0373-2444. Архівовано з джерела 20 грудня 2016.
  11. ↑ https://geographyofrussia.com/wp-content/uploads/2015/01/160_1.jpg
  12. ↑ Пропавшего на Кунашире смотрителя маяка задрал медведь. РЕН ТВ
  13. ↑ Стали известны обстоятельства гибели смотрителя маяка на Кунашире. 25.11.2017. Новости. Южно-Курильск. Сахалин. Инфо
  14. ↑ Баркалов В. Ю. Флора Курильских островов // Автореферат диссертации на соискание учёной степени доктора биологических наук по специальности ВАК 03.00.05 — Ботаника
  15. ↑ Мочалова О. А., Якубов В. В. Флора Командорских островов : [арх. 20 грудня 2016]. — Владивосток : Биолого-почвенный институтт ДВО РАН, 2004.
  16. ↑ Коротеева Т. И. Печеночники Курильских Островов [Архівовано 2020-08-11 у Wayback Machine.] // Автореферат диссертации на соискание учёной степени кандидата биологических наук по специальности ВАК 03.02.01 — Ботаника
  17. ↑ Всесоюзний перепис населення 1959 року. Архів оригіналу за 10 жовтня 2013. Процитовано 10 жовтня 2013. (рос.)
  18. ↑ Всесоюзний перепис населення 1970 року. Чисельність наявного населення міст, селищ міського типу, районів і районних центрів СРСР за даними перепису на 15 січня 1970 року за республіками, краями й областями. Архів оригіналу за 14 жовтня 2013. Процитовано 14 жовтня 2013. (рос.)
  19. ↑ Всесоюзний перепис населення 1979 р.
  20. ↑ Всесоюзний перепис населення 1989 року. Архів оригіналу за 23 серпня 2011.
  21. ↑ Всероссийская перепись населения 2002 года. Том. 1, таблица 4. Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, районов, городских поселений, сельских населённых пунктов - райцентров и сельских населённых пунктов с населением 3 тысячи и более. Архів оригіналу за 3 лютого 2012. (рос.)
  22. ↑ Численность постоянного населения Российской Федерации по городам, поселкам городского типа и районам на 1 января 2009 года. Архів оригіналу за 2 січня 2014. Процитовано 2 січня 2014. (рос.)
  23. ↑ Всероссийская перепись населения 2010 года. Сахалинская область. Численность населения городских округов, муниципальных районов, городских и сельских поселений, городских населённых пунктов, сельских населённых пунктов. Архів оригіналу (PDF) за 28 липня 2014. Процитовано 28 липня 2014.
  24. ↑ Сахалинская область. Оценка численности постоянного населения на 1 января 2011-2016 годов
  25. ↑ Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями. Таблиця 35. Оцінка чисельності постійного населення на 1 січня 2012 року. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 31 травня 2014.
  26. ↑ Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2013 року. - М .: Федеральна служба державної статистики Росстат, 2013. - 528 с. (Табл. 33. Чисельність населення міських округів, муніципальних районів, міських і сільських поселень, міських населених пунктів, сільських населених пунктів). Архів оригіналу за 16 листопада 2013. Процитовано 16 листопада 2013.
  27. ↑ Таблиця 33. Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2014 року. Архів оригіналу за 2 серпня 2014. Процитовано 2 серпня 2014.
  28. ↑ Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2015 року. Архів оригіналу за 6 серпня 2015. Процитовано 6 серпня 2015.
  29. ↑ Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2016 року
  30. ↑ (рос.) Чисельність населення Російської Федерації за муніципальними утвореннями на 1 січня 2017 року. 31 липня 2017. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 31 липня 2017.
  31. ↑ Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2018 года (рос.). Архів оригіналу за 26 липня 2018. Процитовано 25 липня 2018.
  32. ↑ Оценка численности населения в разрезе муниципальных образований по состоянию на 01.01.2019 года и среднегодовая за 2018 год. Территориальный орган Федеральной службы государственной статистики по Сахалинской области. 22 квітня 2019. Архів оригіналу за 25 квітня 2019. Процитовано 25 квітня 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Північні_території_Японії&oldid=42755429