Перейти до вмісту

Йоган-Георг Пінзель

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Пінзель Йоган)
Йоган-Георг Пінзель
ПсевдоЙоган Ґеорґ Пінзель, Йоган Георг Пінзель, майстер Пінзель, Майстер Пінцле, Іоан-Георг Пінзель
Народився~ 1706 або ~ 1720
Померміж 16.9.1761 і 24.10.1762
ймовірно, Бучач, Подільське воєводство
·невідома, ймовірно старість
ГромадянствоРіч Посполита
Національністьневідома
Місце проживанняБучач
Діяльністьскульптор
Суспільний станшляхтич[1]
Конфесіяримо-католик
РодичіБернард Меретин (кум)
У шлюбі зМаріанна Ельжбета Кейтова (з дому Маєвська)
ДітиБернард, Антон

Йоган-Георг Пінзель[2], або Йоган Ґеорґ Пінзель[3][4], Йоган Георг Пінзель, Іоа́н Гео́ргій Пі́нзель[5], майстер Пінзель[6] (нім. Johann Georg Pinsel, лат. Ioannes Georgius Pinsel, пол. Jan Jerzy Pinzel, бл. 1707[7] або бл. 1720[8] — між 16 вересня 1761 і 24 жовтня 1762[2], ймовірно, Бучач) — галицький скульптор середини XVIII століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів. Для його творів характерна велика емоційність і динаміка, надання створеним формам життєвих рис.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Біографічні відомості про майстра майже відсутні. Його етнічне походження, місце і час народження, також обставини появи в Галичині та смерті наразі невідомі[9]. Є ймовірність, що він народився в Італії, оскільки його роботи нагадують твори Мікеланджело і є теорія, що він сам походив з Італії. Ім'я вказує на його приналежність до християнської релігії.

Збігнев Горнунг свого часу стверджував, що Пінзель походив із Чехії, про що, на його думку, свідчила схожість робіт майстра з творами празької школи[10]. Микола Голубець називав його «шлеським різьбярем»[11][12].

Пінзель прибув до Польщі наприкінці 1740-х років на запрошення Бернарда Меретина для виконання різьбярських робіт у проєктованих архітектором будівлях на замовлення Миколи Василя Потоцького.[10] За іншими даними — з'явився в середині 1740 років при дворі магната М. В. Потоцького, який став його головним замовником і патроном.

Протягом 1750–1760-х років (переважно спільно з архітектором Бернардом Меретином[13]) працював у Львові, Ходовичах (нині Львівська область), Городенці, Гвіздці (нині Івано-Франківська область), Монастириськах[14], Бучачі (обидва — сучасна Тернопільська область).

Перед квітнем 1756 року разом з Йоганом Георгом Гертнером почали працювати[15] над вівтарями двох Патріархів (інші дані — святих Фелікса Валуа та Яна де Мата[15]) у Львівському костелі Тринітаріїв, які не збереглися. Роботи закінчили у квітні 1757 року.[15] Кошти за виконані роботи (990 злотих) отримав у 1757 році. Додатково зробив для цих вівтарів невеликі статуї святих Яна Непомуцького та Якима.[16]

Наприкінці 1750-х років Меретин замовив Пінзелю виконання оздоблювальних робіт у костелі в Годовиці, які він не зміг виконати через передчасну смерть архітектора (крім казальниці — спрощеної репліки амвону в костелі Городенки). Виконав у 1759–1761 роках монументальні статуї святих Атанасія, Леона, кінну статую святого Юра, за що отримав величезну тоді суму — близько 36 896 злотих. Перед смертю Меретин доручив йому виконання двох балконових консолей з чоловічими торсами для кам'яниці № 40 на площі Ринок у Львові, перебудованій під резиденцію львівського єпископа УГКЦ Лева Шептицького, яка 1761 року вже була накрита дахом.[17]

1761 року Микола Василь Потоцький офірував 100 000 золотих для виконання різьбарських робіт у новому домініканському костелі Львова і зобов'язав Пінзеля виконати роботи. Вони передбачали виконання двох бічних вівтарів у каплицях на поперечній осі храму (до наших днів не збереглись, вціліли приналежні фігури святих Миколая, Йосифа (?), Августина, Домініка, виконані перед консекрацією храму 1764 року. Пінзель виконав статую Матері Божої з дитятком у кляшторному ораторіумі за великим вівтарем. З весни 1764 року тривали роботи із зовнішньої декорації костелу.[17]

1761 року завершив свої роботи з оздоблення собору святого Юра[18]. 16 вересня 1761 року отримав кошти за роботи, виконані в костелі у Монастириськах, що вважається найпізнішим фактом з життя майстра.[19]

Помер між 16 вересня 1761 і 24 жовтня 1762 року[20] ймовірно в Бучачі.[21]

Поява Пінзеля сприяла розвитку талантів Томаса Гуттера, Конрада Кутченрайтера, Георга Маркварта, Христіана Сейнера, Себастьяна Фесінгера, спрямувало їх творчість в напрямку розквітлого рококо. Майстерня Пінзеля, яка провадилася, найправдоподібніше, в Бучачі, сприяла появі (крім Антона Штиля, Фабіяна Фесінґера, Яна Непомуцена Бехерта) таких чільних майстрів молодшої генерації львівської різьбарської школи на чолі з Антоном Осинським, Іваном та Матвієм Полейовськими, Іваном Оброцьким, Франциском Олендзьким.[22]

Сім'я

[ред. | ред. код]

13 травня 1751 року одружився в Бучачі з удовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою з родини Маєвських[23]. Від цього шлюбу мав двох синів — Бернарда[24] (нар. 1752) і Антона (нар. 1759[25]).

Згідно тодішніх звичаїв, удова мала принаймні рік перебувати в жалобі за померлим чоловіком.[26] За наявними документами, 24 жовтня 1762 року Єлизавета Пінзелева втретє вийшла заміж за Йогана Беренсдорфа.[27][28] Можна припустити, що третій чоловік Маріанни з Маєвських був челядником Пінзеля, а по його смерті одружився з його вдовою та успадкував його майстерню.[29]

Перелік творів

[ред. | ред. код]
Ск. Пінзель. «Юрій-Змієборець».
Ск. Пінзель. «Юрій-Змієборець». Собор святого Юра, Львів.

На своїх роботах не залишав підпису, монограми чи дати.[30]

Галерея

[ред. | ред. код]

Пластичні ескізи-моделі

[ред. | ред. код]

Як модель Й.-Ґ. Пінзеля розглядають сумлінно вирізьблену з липового дерева і позолочену групу святого Юрія на коні в битві зі змієм висотою 51 см, яку зберігають у Національному музеї у Львові. Її вважають підготовчою роботою до його кам'яної скульптури на фасаді собору святого Юра у Львові. Авторство Пінзеля щодо цієї «моделі» є безсумнівним, а незвичну для ескізної роботи позолоту могли нанести пізніше, щоб надати їй характеру самостійного твору. Впадають у вічі, проте, значні розходження між «моделлю» та її кам'яним виконанням. Зміни в зображенні гриви та хвоста коня, а також плаща вершника можна було б ще пояснити намаганням сильнішого акцентування контуру з розрахунку на ефектний вид монументальної групи вгорі на фасаді.

Моделлю Пінзеля вважають також статуетку святого Якима з Музею Пінзеля у Львові. За розмірами та характером виконання її можна порівняти з групою святого Юрія. Досі ще не вдалося встановити її зв'язок з відповідною статуєю, виконаною у великих розмірах. Загальний характер і досконале виконання фігури не виказує ознак ескізу. Навпаки, вона справляє враження самостійної завершеної роботи в малому форматі.

Враховуючи те, що пластичні ескізи не лише Пінзеля, а й інших скульпторів Львівської школи не збереглися до нашого часу, особливо важливою і щасливою подією стала поява на баварському мистецькому ринку восени 1999 року шести боцеті, які вважалися «чеськими» за походженням. Всі шість можна віднести до творчості Йогана-Георга Пінзеля.[47][48], їх придбав Баварський національний музей у Мюнхені[49].

6 боцеті з Мюнхена

[ред. | ред. код]

Вдова Пінзеля вивезла з собою частину скульптурних робіт майстра (6 боцеті). Робилися як ескізи до великих скульптур. Віднайдені 1999 року на мистецькій ярмарці в Мюнхені. Всі (окрім більшого Святого Йосипа) висотою близько 10 сантиметрів.[47][48]

Місцезнаходження робіт

[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Виставки та музей

[ред. | ред. код]
Докладніше: Музей Пінзеля
  • З 21 листопада 2012 до 25 лютого 2013 р. у Луврі відбулася виставка робіт Івана Пінзеля.[52][53][54]
  • З 28 жовтня 2016 року до 12 лютого 2017 року експресивні барокові роботи — різьблення Йогана Георга Пінзеля та живопис — виставлені на показ у Зимовому палаці принца Євгена Савойського[55] комплексу-паладу Бельведер у Відні.[56] Однак ні на сітілайтах, ні в офіційних прес-релізах палацу не згадують, що колекція із фондів Львівської галереї мистецтв.[55]

Монети та марки

[ред. | ред. код]

Національний банк України, продовжуючи серію «Видатні особистості України», 29 листопада 2010 року ввів в обіг ювілейну монету «Іоанн Георг Пінзель» номіналом 5 гривень, що виготовлена зі срібла, масою 15,55 г, діаметром 33 мм. Тираж 5000 шт[57][58].

У 2010 році Укрпошта випустила в обіг поштові марки «Іоан Георг Пінзель. Богоматір» та «Іоан Георг Пінзель. Ангел»[59][60].

Ювілейна монета «Іоанн Георг Пінзель» та поштові марки
Аверс монети Реверс монети Зчіпка марок

Пам'ятник та фестиваль у Бучачі

[ред. | ред. код]

У наукових працях

[ред. | ред. код]
  • Борис Возницький. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. — Львів : Центр Європи, 2005. — ISBN 966-7022-50-1.
  • Іоанн Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення. — Київ : Грані-Т, 2007. — ISBN 978-966-292-334-6.

Пінзель у художній літературі

[ред. | ред. код]

Твори Пінзеля у віртуальній та доданій реальності

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Йоган-Георг Пінзель

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Згідно із записом про одруження.
  2. ↑ а б Александрович В. Пінзель Йоган-Георг… — С. 257.
  3. ↑ Лильо О. Львівське середовище скульпторів середини XVIII ст. — С. 58.
  4. ↑ Шенгера Б. Львівські скульптори та скульптори Львова у XVIII сторіччі. — Львів, 2019. — С. 4, 45, 47, 148, 150.
  5. ↑ Інші збережені у архівних документах варіанти — Пілзень, Пілце, Пільце, Пінзе, Пільц, Пільзе, Пільзнов.
  6. ↑ Саме так він сам підписувався.
  7. ↑ Згідно з припущенням [Архівовано 8 січня 2010 у Wayback Machine.].
  8. ↑ Ostrowski Jan K. Jan Jerzy Pinsel — zamiast biografii [Архівовано 24 січня 2018 у Wayback Machine.]… — S. 364.
  9. ↑ За однією версією — це Лазар Відман (у чеськомовних джерелах його звуть також Лазар Відеманн (1697—1769) → Publikace «Sochař Lazar Widemann (1697—1769) a jeho dílo v západních Čechách» [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.]. (чес.); або Лазар Відманн → Barokní sochařství [Архівовано 7 квітня 2017 у Wayback Machine.]. (чес.)), за іншою — Антон Браун, див.: Дуда І., Пиндус Б., Стецько В., Удіна Т. Пінзель Іоанн-Георгій // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 87. — ISBN 978-966-528-279-2.
  10. ↑ а б Hornung Z. Pinsel (Pinzel) (zm. ok. 1770)… — S. 343. (пол.)
  11. ↑ Рококо й клясицизм [Архівовано 9 червня 2021 у Wayback Machine.] // Історія української культури / І. Крипякевич, В. Радзикевич, М. Голубець [та ін.]; під заг. ред. І. Крипякевича. — Львів : Вид. Івана Тиктора, 1937. — Зшиток Х. — іл. — С. 581. — (Історична бібліотека).
  12. ↑ На сайті «Ізборник» стверджують, що Микола Голубець називав Пінзеля «шльонським різьбарем»; див.: Рококо і класицизм // Мистецтво [Архівовано 26 жовтня 2016 у Wayback Machine.] / Історія української культури.
  13. ↑ Митці близько товаришували і, можливо, були знайомі до приїзду в Україну.
  14. ↑ костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, з ним працював також Антон Штиль, див. → Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa, 1996. — T. 4. — 402 il. — S. 84—94. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
  15. ↑ а б в Александрович В. Пінзель Йоган-Георг… — С. 258.
  16. ↑ Возницький Б. (підготував). Відомості про скульптора // Кононенко Є. Жертва забутого майстра. — К. : Грані-Т, 2007. — С. 171. — ISBN 978-966-2923-41-4.
  17. ↑ а б в Hornung Z. Pinsel (Pinzel) (zm. ok. 1770)… — S. 344. (пол.)
  18. ↑ Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — T. 4. — S. 92. (прим.).
  19. ↑ а б Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — S. 93—94. (пол.)
  20. ↑ Александрович В. Пінзель Йоган-Георг… — С. 257.
  21. ↑ Дуда І., Пиндус Б., Стецько В., Удіна Т. Пінзель Іоанн-Георгій… — С. 87.
  22. ↑ Hornung Z. Pinsel (Pinzel) (zm. ok. 1770)… — S. 345.
  23. ↑ «13 травня 1751 року у Бучачі укладено шлюб між шляхетним Іоанном Георгом Пінзе, молодшим скульптором, і Маріанною Елізабетою Кейтовою, удовою, дівоче прізвище по першому шлюбі Маєвська» (запис у виявлених у 1995 році у Варшаві костельних книгах із Бучача).
  24. ↑ Названий на честь хрещеного батька — Бернарда Меретина.
  25. ↑ Охрещений 3 червня 1759.
  26. ↑ Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — S. 94 (прим.).
  27. ↑ Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Secesja, 1993. — T. 1. — S. 28. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-09-2. (лат.)
  28. ↑ отже, Пінзель, імовірно, помер до цієї дати — близько 1761 року, певно, у Бучачі
  29. ↑ Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — 1994. — № 1. — S. 87.
  30. ↑ Wrabec O. Zbigniew Hornung (1903—1981) [Архівовано 28 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Rocznik Historii Sztuki. — PAN WDN, 2011. — T. XXXVI. — S. 116. (пол.)
  31. ↑ Тесані з цільного вапняку. Частина загинула під час пожежі 29 липня 1865 р., кілька півфігур-каріатид знищені у 1950-х. Збережені (всі пошкоджені, висота 195 см): Геракл роздирає пащу Немейському левові, Геракл убиває Лернейську гідру, Посейдон, Давид, Козак з люлькою та інші.
  32. ↑ Jan K. Ostrowski. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu… — T. 1. — S. 24. (пол.)
  33. ↑ Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII [Архівовано 3 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1994. — № 1. — S. 85.
  34. ↑ Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII [Архівовано 18 січня 2017 у Wayback Machine.]… — № 1. — S. 86. (пол.)
  35. ↑ Решту в радянські часи порізали на дрова.
  36. ↑ Ostrowski J. К. Wstęp // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — T. 18. — 508 il. — S. 8. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  37. ↑ Nestorów R. Kościół p.w. Niepolanego Poczęcia Najśw. Panny Marii i klasztor OO. Rranciszkanów (pierwotnie Kapucynów) // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Antykwa, Pasaż, 2011. — T. 19. — S. 374. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-92-5. (пол.)
  38. ↑ Там само. — Ілюстр. 774.
  39. ↑ Тихий Б. Монастир бернардинів // Пам'ятки України. — К. — 2013. — № 5 (188) (трав.). — 72 с. — С. 25.
  40. ↑ статуї св. Анни і одного з пророків у бічному вівтарі він вважав роботою Антона Штиля
  41. ↑ Пінзель отримав кошти за виконані роботи
  42. ↑ Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — S. 92—93.
  43. ↑ спочатку не знав про знахідку Маньковського
  44. ↑ сума отриманих Пінзелем коштів, на його думку, були замалі за таку роботу; вважав Осінського найкращим представником львівської школи
  45. ↑ Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — S. 93. (пол.)
  46. ↑ Бабій Н. П. Культова архітектура в бароковій культурі ІВАНО-ФРАНКІВЩИНИ. Історіографія та джерельна база дослідження [Архівовано 13 січня 2017 у Wayback Machine.]. — С. 3.
  47. ↑ а б в Peter Volk[de] und Oksana Kozyr. Zur Lemberger Rokokoplastik. Bozzetti von Johann Georg Pinsel (До питання львівської рококової скульптури. Боццетті Іоанна Георгія Пінзеля). — Bayerisches Nationalmuseum München, 2001. — 30 s.
  48. ↑ а б в Oksana Kozyr. Expressives Rokoko [Архівовано 9 серпня 2011 у Wayback Machine.]
  49. ↑ Боцетті Майстра Пінзеля. Архів оригіналу за 27 березня 2010. Процитовано 5 грудня 2009.
  50. ↑ Збереглася тільки скульптура Святої Анни.
  51. ↑ Ostrowski J. K Kościół parafialny p.w. Wszystkich Świętych w Hodowicy // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Secesja, 1993. — T. 1. — S. 37, il. 113. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I.). — ISBN 83-85739-09-2.
  52. ↑ Exposition [Архівовано 28 жовтня 2012 у Wayback Machine.] Johann Georg Pinsel Un sculpteur baroque en Ukraine au XVIIIe siècle]. (фр.)
  53. ↑ Сьогодні у Луврі відкривають виставку «українського Мікеланджело» (відео)[недоступне посилання]
  54. ↑ Твори Пінзеля експонують у Луврі, а в будівлі музею скульптора у Львові протікає дах[недоступне посилання]
  55. ↑ а б Бароковий скульптор Йоган Георг Пінзель — у Бельведері. На афішах нема про Україну [Архівовано 1 листопада 2016 у Wayback Machine.] // zik.ua 27.10.2016
  56. ↑ Ліщенко О. «Зимовий палац Бельведеру не бачив виставки такого рівня з часів Марії-Терезії…» // Високий замок. — 2016. — № 123 (5523) (1 лист.). — С. 1, 3.
  57. ↑ Іоанн Георг Пінзель (срібна монета). Архів оригіналу за 8 вересня 2012. Процитовано 11 червня 2012.
  58. ↑ Иоанн Георг Пинзель (серебряная монета). Архів оригіналу за 7 серпня 2013. Процитовано 11 червня 2012.
  59. ↑ Зчіпка з двох марок № 1053-1054 «Іоан Георг Пінзель»/2010. Архів оригіналу за 30 квітня 2011. Процитовано 11 червня 2012.
  60. ↑ Укрпошта випустила в обіг поштові марки «Іоан Георг Пінзель. Богоматір» та «Іоан Георг Пінзель. Ангел»
  61. ↑ В Бучачі відкрили пам'ятник Пінзелю. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 21 листопада 2014.
  62. ↑ Дні Пінзеля в Бучачі. Архів оригіналу за 25 червня 2016. Процитовано 6 червня 2016.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Йоган-Георг_Пінзель&oldid=44042126