Піуза
| Піуза | |
|---|---|
 | |
| 57°40′32.592000099994″ пн. ш. 27°4′50.700000099994″ сх. д. / 57.67572° пн. ш. 27.08075° сх. д. | |
| Витік | Küläjärvd |
| • координати | 57°40′33″ пн. ш. 27°4′51″ сх. д. / 57.67583° пн. ш. 27.08083° сх. д. |
| • висота, м | 212 м |
| Гирло | Псковське озеро[d] |
| • координати | 57°58′3″ пн. ш. 27°49′0″ сх. д. / 57.96750° пн. ш. 27.81667° сх. д. |
| Похил, м/км | 1,94 м/км |
| Країни: |  Естонія і  Росія |
| Регіон | Псковська область |
| Довжина | 109 км |
| Площа басейну: | 796 км² |
| Притоки: | Pelska Riverd, Tuderna Streamd, Miikse Streamd, Tuhkvitsa Streamd, Vana-Saaluse streamd і Raudojad |
| Водойми в руслі | Alasjärvd |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Піуза (ест. Piusa jõgi; рос. Пимжа) — річка, що протікає територією Естонії та Росії (Печорський район Псковської області), бере початки біля озера Аласьярв. Впадає у Псковське озеро біля села Будовиж.
Загальна протяжність водної артерії складає 93 км (за іншими даними 109 км), з яких близько 13 км протікає землями Росії і має назву Пижма.
У середньовіччі річище слугувало кордоном між Ливонським ландмейстерством Тевтонського ордену та Псковськими землеволодіннями до поразки від Івана Грозного у 1561 році.
Русло річки має дуже мінливі пейзажі. Поруч витоку з озера Алас'ярв біля села Вілла, розташована найвища точка Естонії і Прибалтики в цілому — гора Суур Мунамяґі, висотою 318 м. Піуза, за рахунок перепаду висот, спускаючись піщаними порогами до низу відшліфовує водами свої береги, що дає можливість побачити природні піщані «стіни». Найвища з таких — Хярма висотою 43 м[1].
В рівниній частині, що проходить неподалік однойменної залізничної станції, на лівому березі річки є великі піщані печери. Утворилися вони внаслідок розробки піщаних родовищ, яких багато в цій частині Піузи, що тривали починаючи з 1922 року і до 1966 року. Таким чином, шахти понад сорок років забезпечували місцеву скляну промисловість сировиною. Наразі загальна площа рукотворних печер складає 46 га та є найбільшим у Північній Європі місцем зимівлі для кажанів[2].
На берегах річки створено декілька заповідних зон:
- у 1965 році — заповідник заплави річки Піуза — заснований 1964 року, площа 9,64 км².
- на базі покинутих шахт, що утворюють привабливі для мандрівників місця через розселення кажанів та «храмову» архітектуру виробок висотою до 6 метрів — у 1999 році.
- ↑ (рос.) Реки Эстонии. Река Пиуза [Архівовано 2016-04-08 у Wayback Machine.] — Зона путешествий.
- ↑ Піщані печери Піуза. Архів оригіналу за 9 квітня 2016. Процитовано 28 березня 2016.
- (рос.) Ильина Т. Мы не русские и не эстонцы, мы — сету. — delfi.ee, 6 серпня 2006 року.