Піяма-Раду
Піяма-Раду | |
---|---|
Народився | 14 століття до н. е. |
Помер |
13 століття до н. е. Мілет |
Діяльність | монарх |
Піяма-Раду (XIII ст. до н. е.) — цар Вілуси. Ім'я з лувійської мови перекладається як «Відданий подарунок». З огляду на це його ототожнюють з гомеровським героєм «Іліади» — Пріама, ім'я якого також в перекладі значить «подарунок».
Висувається гіпотеза, що був сином Піяма-Курунти і онуком Уххациті, володарів Арцави. Після цього втік до Вілуси (Іліона) або Таруїси (Трої VIIa), де заснував власну династію після смерті царя Куккунні.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/31/Hethiter.svg/230px-Hethiter.svg.png)
Панував десь протягом 35 років, намагаючись здобути незалежність від Хеттської держави. Згадується в листах царів Муваталлі II, Хаттусілі III і Тудхалія IV. Напевне намагався маневрувати між Аххіявою та хеттами.
У боротьбі за владу між родичами Мурсілі III і Хаттусілі III підтримував першого. Після перемоги Хаттусілі III Хеттська держава була все ще ослаблена. Цим скористався Піяма-раду, що оголосив незалежність від останньої. В подальшому діяв спільно з Тавагалавою, царем Ахіяви і Лукки, що завдав декілька поразок хеттам. Піяма-Раду розширив свої володіння на захід до Хеттської низовини. Поразка Тавагалави від Хаттусілі III змусила царя вілуси замиритися з хеттами. Подальший розпад Лукки призвів до нової зміни ситуації.
Є відомості про військову кампанію Піяма-Раду проти держави Лукка, яку він здійснив самостійно (або в союзі з хеттами чи Аххіявою). В подальших перемовинах з хеттським царем Хаттусілі III вимагав визнання своїми захоплених володінь. Натомість обіцяв визнати зверхність хеттів. Згодом під час поїздки на перемовини з синами Хаттусілі III ті раптово напали на Піяма-раду, який мусив тікати до Міллаванді. Надалі з 7 тис. прихильників або вояків утік на один з островів Егейського моря. Подальша доля невідома.
Є відомості про шлюб доньки Піяма-Раду з Атпою з Міллаванди (Мілету), царем Аххіяви. Сином Піяма-Раду вважають Алаксанду (аналог Паріса).
- Gurney, Oliver 2002. «The authorship of the Tawagalawas Letter.» Silva Anatolica Vol. 2002, pp. 133—141.
- Jared L. Miller: Ein König von Ḫatti und ein König von Aḫḫijawa (der sogenannte Tawagalawa-Brief). In: TUAT. Neue Folge, Band 3, Gütersloher Verlagshaus, Gütersloh 2006, S. 240–247
- Hoffner, Harry A., and Beckman, Gary M., Letters from the Hittite Kingdom 2009, Atlanta, Society of Biblical Literature
- Beckman, Gary M., Bryce, Trevor R., Cline, Eric H. The Ahhijawa Texts 2011, Atlanta, Society of Biblical Literature.