Перейти до вмісту

Рабство в Африці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Основні шляхи работоргівлі в середньовічній Африці
Раби на Занзібарі (1889)

Рабство в Африці відоме на континенті не тільки в минулому, але продовжує існувати і в даний час. Рабовласництво було звичним в різних частинах Африки, як і в решті частини стародавнього світу. У багатьох африканських спільнотах, де раби становили більшість населення, вони наділялися певними правами, а не були майном власника[1][2][3]. Але з появою арабської і трансатлантичної работоргівлі ці системи змінилися, а раби стали постачатися як живий товар на невільницькі ринки за межами Африки[4].

Рабство Африці в історичний час мало різні форми, які іноді не цілком відповідають поняттю рабства, прийнятому в решті світу. У тих чи інших частинах Африки зустрічалися кабальна залежність[ru], поневолення внаслідок війни, військове рабство і кримінальне рабство[5].

Форми рабства

[ред. | ред. код]
Полювання на рабів у королівстві Кайор на річці Сенегал. Мал. 1821 р

Численні форми рабства зустрічаються протягом всієї африканської історії. Крім використання місцевих форм, були послідовно запозичені система рабовласництва Стародавнього Риму, християнські принципи рабовласництва, ісламські принципи рабовласництва і відкрита трансатлантична работоргівля[6]. Рабство було, різною мірою, частиною економіки багатьох африканських країн протягом кількох століть[6]. Ібн Батута, що побував у Малі в середині XIV століття, писав, що місцеві жителі змагаються один з одним у кількості рабів, а сам він як знак гостинності отримав у подарунок хлопчика-раба[7]. У Чорній Африці рабовласництво мало складну структуру, що включала права та свободи рабам і обмеження на продаж і вимоги до господарів щодо утримання[8]. У багатьох спільнотах серед рабів була встановлена ієрархія, за якою, наприклад, відрізнялися раби за народженням і раби, захоплені під час війни[9].

У багатьох африканських спільнотах між вільним і феодально залежним хліборобом різниці майже не було. Раби в Сонгайській імперії в основному використовувалися в сільському господарстві. Вони були зобов'язані працювати на господаря, але були мало обмежені в особистому плані. Ці невільні люди, скоріше, становили професійну касту[4].

Африканське рабство в основному було схоже на боргову кабалу, хоча в деяких районах Чорної Африки рабів використовували в щорічних жертвоприношеннях, як наприклад в ритуалах Дагомеї[10]. У багатьох випадках раби не були власністю і не залишалися невільними довічно[11].

Африканські форми рабства включали встановлення сімейних зв'язків. У багатьох спільнотах, що не припускали власності на землю, рабство використовувалося для посилення впливу і розширення зв'язків[12]. У цьому випадку раби ставали частиною сім'ї своїх господарів[6]. Діти рабів могли досягти високого становища в такій спільноті і навіть стати вождями[9]. Але частіше між вільними і невільними людьми існувала сувора межа[12]. Основні форми рабства в Африці:

  • традиційне — раб є майном власника, його можна вільно продавати, поводитися з ним як з річчю. Діти такого раба часто також були власністю власника. Традиційне рабство було поширене на Нілі і в Північній Африці, про його існування в інших частинах континенту відомості недостовірні до появи арабських і європейських свідчень[13];
  • домашня прислуга — раб є слугою в будинку власника, але частково зберігає особисту свободу. Продаж такого раба можливий тільки у винятковому випадку. Раби можуть отримувати плату за свою роботу (продуктами або наданням земельних ділянок), можуть вступати в шлюб і залишати спадок своїм дітям[9];
  • кабала — володіння людиною як виплата нею боргу. У кабальну залежність потрапляв або сам боржник, або його родичі. Кабала була поширеним явищем у Західній Африці. Кабала подібна до рабства, але має серйозні відмінності: термін її дії обмежений, продажу не передбачається[14].
  • військове рабство — використання рабів як воїнів. При цьому вони призиваються на службу і проходять військову підготовку, але залишаються рабами після її закінчення. Господарем таких військових рабів зазвичай є глава місцевої влади, який використовує їх, щоб добувати гроші або захищати політичні інтереси[15]. Прикладами військових рабів можуть служити формування, створені ісламськими правителями в Судані й Уганді[15], і загони польових командирів у Західній Африці[16];
  • жертва — спільноти, що практикують людські жертвоприношення, в першу чергу використовували для цього рабів[6];
  • товар — деякі африканські нації цілеспрямовано здійснювали набіги на африканські держави з метою захоплення і подальшого продажу рабів. Ця форма рабства отримала найбільший розвиток після відкриття трансатлантичної работоргівлі. Звернення в рабство стимулювали європейські торговці, посередниками виступали місцеві африканські правителі[17].

Поширення рабства в Африці

[ред. | ред. код]
Раби в Ефіопії (XIX століття)

Протягом тисяч років держави Африки практикували рабство і примусову працю[18]. Проте точних свідчень, що стосуються часу до появи арабської і трансатлантичної работоргівлі немає. Часто рабством називаються складні форми суспільних взаємовідносин, що не відповідають визначенню рабства[8].

У Північній Африці традиційне рабство поширилося за часів Римської Імперії (47 рік до н. е. — бл. 500 року)[13]. Після падіння Риму рабство залишилося у великих християнських поселеннях регіону. Після арабської експансії рабство поширилося в держави Субсахарської Африки (Малі, Сонгаї, Гана)[6]. В середні віки основними напрямками работоргівлі були південний і західний, а джерелом рабів — Центральна і Східна Європа[19].

На Африканському Розі Соломонова династія експортувала рабів з західних кордонів держави або з щойно завойованих територій[20]. Мусульманські прибережні держави отримували рабів з глибини материка[21]. На території сучасних Ефіопії та Еритреї раби в основному ставали домашньою прислугою[22][23].

Про Центральну Африку є лише уривчасті свідчення, судячи з яких рабами тут були тільки захоплені в полон представники ворожих племен[24].

У західній практиці до відкриття трансатлантичної работоргівлі були поширені численні форми рабства[18]. Після початку постачання живого товару в Америку работоргівля стала основою економіки і політики великих держав регіону: Малі, Гани і Сонгаї[25]. Однак інші спільноти активно чинили опір работоргівлі: Королівства Мосі намагалися захопити ключові міста, а після невдачі продовжили здійснювати набіги на работоргівців. Однак в 1800-ті роки і вони приєдналися до трансатлантичної работоргівлі[25].

До XVII століття рабство не грало значної ролі на Великих Африканських озерах. Рабів у невеликих кількостях вивозили в арабські країни і Індію. Пік работоргівлі припав на XIX століття, а центром рабовласництва став Занзібар. Регіон також взяв участь у трансатлантичній работоргівлі[26].

Історичні етапи

[ред. | ред. код]

Історія рабовласництва в Африці поділяється на три великі етапи: арабська работоргівля, трансатлантична работоргівля і рух за скасування рабства XIX—XX століть. Перехід на кожен етап супроводжувався значними змінами форм, масовості й економічної моделі рабовласництва[6]. Після скасування рабства тисячі колишніх рабів повернулися на батьківщину і осіли в Ліберії і Сьєрра-Леоне[17].

Работоргівля через Сахару й Індійський океан

[ред. | ред. код]
Негри-раби перетинають Сахару (гравюра XIX століття)

Арабська работоргівля зародилася у VIII столітті. Перші маршрути забезпечували постачання рабів з регіонів на схід від Великих озер і з Сахеля. Закони ісламу допускали рабство, але забороняли перетворювати на рабів мусульман, тому в рабство звертали в основному людей з-за межі африканського поширення Ісламу[13]. Постачання рабів через Сахару й Індійський океан почалось з IX століття, коли цей маршрут взяли під контроль афро-арабські работорговці. За наявними оцінками, щорічно з узбережжя Червоного моря та Індійського океану вивозилося лише кілька тисяч рабів. Їх продавали на невільничих ринках Середнього Сходу. Нарощування обсягів відбулося з розвитком кораблебудування, яке дозволило збільшити обсяги продукції, що постачається з плантацій, що викликало необхідність залучення додаткової робочої сили. Обсяги работоргівлі досягли десятків тисяч чоловік на рік[27]. У 1800-ті роки відбулося різке збільшення потоку рабів з Африки в ісламські країни. У 1850-ті роки припинилося постчання рабів з Європи, стався новий стрибок обсягів. Работоргівля припинилася тільки в 1900-ті роки, після початку колонізації Африки європейцями[28].

Атлантична работоргівля

[ред. | ред. код]
Негри-раби у Віргінії (невідомий художник, 1670)

Работоргівля через Атлантичний океан почалася в XV столітті. Цей етап став черговою значною зміною в житті африканців: раніше складаючи невелику частину рабів в світі, до 1800-х років вони стали складати їх переважну більшість[29]. За короткий час работоргівля перетворилася з незначного сектора економіки на її переважну складову, а використання на плантаціях рабської праці стало основою процвітання багатьох спільнот[6]. Крім іншого, атлантична работоргівля змінила традиційний розподіл форм рабства.

Першими європейцями, які прибули на гвінейське узбережжя, були португальці. Першу операцію з захоплення рабів на Африканському континенті здійснив португальський капітан і дослідник Нуну Тріштан в 1441 році. У XVI столітті португальці, що влаштувалися на островах Мадейра, Кабо-Верде і Сан-Томе, почали використовувати негрів-рабів для обробітку цукрових плантацій, оскільки для європейців клімат островів виявився важким. З відкриттям Америки португальська факторія Ельміна стала важливим центром з відправлення рабів до Нового Світу[30].

В Америці першими європейцями, що почали використовувати працю африканських рабів, стали іспанці, які влаштувалися на островах Куба і Гаїті[31]. Перші раби прибули в Новий Світ у 1501 році[32]. Свого піку атлантична работоргівля досягла наприкінці XVIII століття. У рабство звертали жителів внутрішніх областей Західної Африки, направляючи за ними спеціальні експедиції. Потреба в рабів через зростання європейських колоній була настільки велика, що на заході Африки виникли цілі імперії, що існували за рахунок работоргівлі, зокрема Ойо і Бенінське царство. Поступова відміна рабства в європейських колоніях протягом XIX століття призвела до зникнення таких держав, заснованих на мілітаристичній культурі і перманентній війні, що забезпечує надходження нових рабів[33]. Коли потреба європейців у рабах знизилася, африканські рабовласники почали використовувати рабів на власних плантаціях[34].

Скасування рабства

[ред. | ред. код]

В середині XIX століття, коли європейські держави почали масштабну колонізацію Африки, на континент прийшли закони, що забороняють рабство. Іноді це призводило до суперечностей: колоніальна влада, незважаючи на заборону рабовласництва, повертала рабів-утікачів їхнім власникам[6]. У деяких випадках рабство в колоніях зберігалося аж до здобуттям ними незалежності[35]. Антиколоніальна боротьба часто зводила рабів і їхніх господарів разом, проте після здобуття незалежності вони засновували опозиційні одні одним партії[28]. У деяких частинах Африки рабство або подібні до них форми особистої залежності зберігаються досі і виявляються для сучасної влади складною проблемою[36].

Рабство, незважаючи на майже повсюдну заборону в усьому світі, залишається проблемою. Рабами можуть вважатися більше 30 мільйонів жителів планети[37][38]. У Мавританії до 600 000 чоловіків, жінок і дітей, або 20 % населення є рабами, в більшості випадків перебуваючи в кабальній залежності[39][40]. Рабство в Мавританії було оголошено незаконним тільки в серпні 2007 року[41]. Під час Другої громадянської війни в Судані в рабство було звернуто за різними оцінками від 14 000 до 200 000 чоловік[42]. У Нігері, де рабство скасували в 2003 році, за даними 2010 року майже 8 % населення залишаються рабами[43][44].

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Church Missionary Society (1869). The slave trade of east Africa . London: Church Missionary Society.
  • Faragher, John Mack; Mari Jo Buhle, Daniel Czitrom, Susan H. Armitage (2004). Out of Many. Pearson Prentice Hall. с. 54. ISBN 0-13-182431-7.
  • Reynolds, Edward (1985). Stand the Storm: A history of the Atlantic slave trade. London: Allison and Busby.
  • Savage, Elizabeth, ред. (1992). The Human Commodity: Perspectives on the Trans-Saharan Slave Trade. London.
  • Wright, Donald R. History of Slavery and Africa. Online Encyclopedia. Архів оригіналу за 2 квітня 2007.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Davidson, Basil. The African Slave Trade. — P. 46.
  2. Anne C. Bailey, ''African Voices of the Atlantic Slave Trade: Beyond the Silence and the Shame''. Books.google.co.za. Архів оригіналу за 16 серпня 2017. Процитовано 21 березня 2019.
  3. Toyin Falola (1994). Pawnship in Africa: Debt Bondage in Historical Perspective. Westview Press. с. 22. ISBN 978-0-8133-8457-3. Архів оригіналу за 3 травня 2016. Процитовано 21 березня 2019.
  4. а б Owen 'Alik Shahadah. The Legacy of the African Holocaust (Mafaa). Africanholocaust.net. Архів оригіналу за 5 травня 2017. Процитовано 1 квітня 2005.
  5. Foner, Eric (2012). Give Me Liberty: An American History. New York: W. W. Norton & Company. с. 18.
  6. а б в г д е ж и Lovejoy, Paul E. (2012). Transformations of Slavery: A History of Slavery in Africa. London: Cambridge University Press.
  7. Ibn Battuta in Black Africa / Noel King (ed.). — Princeton, 2005. — P. 54.
  8. а б Fage, J.D. (1969). Slavery and the Slave Trade in the Context of West African History. The Journal of African History. 10 (3): 393—404. doi:10.1017/s0021853700036343.
  9. а б в Rodney, Walter (1966). African Slavery and Other Forms of Social Oppression on the Upper Guinea Coast in the Context of the Atlantic Slave-Trade. The Journal of African History. 7 (3): 431—443. doi:10.1017/s0021853700006514. JSTOR 180112.
  10. Dahomey. Ouidah Museum of History. Архів оригіналу за 21 грудня 2009. Процитовано 13 січня 2010.
  11. Foner, Eric (2012). Give Me Liberty: An American History. New York: W.W. Norton & Company, Inc. с. 18.
  12. а б Snell, Daniel C. (2011). Slavery in the Ancient Near East. У Keith Bradley and Paul Cartledge (ред.). The Cambridge World History of Slavery. New York: Cambridge University Press. с. 4–21.
  13. а б в Alexander, J. (2001). Islam, Archaeology and Slavery in Africa. World Archaeology. 33 (1): 44—60. doi:10.1080/00438240126645. JSTOR 827888.
  14. Paul E. Lovejoy and David Richardson (2001). The Business of Slaving: Pawnship in Western Africa, c. 1600–1810. The Journal of African History. 42 (1): 67—89.
  15. а б Johnson, Douglas H. (1989). The Structure of a Legacy: Military Slavery in Northeast Africa. Ethnohistory. 36 (1): 72—88. doi:10.2307/482742.
  16. Wylie, Kenneth C. (1969). Innovation and Change in Mende Chieftaincy 1880–1896. The Journal of African History. 10 (2): 295—308. doi:10.1017/s0021853700009531. JSTOR 179516.
  17. а б Henry Louis Gates Jr. Ending the Slavery Blame-Game. Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 26 березня 2012.
  18. а б Manning, Patrick (1983). Contours of Slavery and Social Change in Africa. American Historical Review. 88 (4): 835—857. doi:10.2307/1874022.
  19. Historical survey > The international slave trade. Britannica.com. Архів оригіналу за 29 вересня 2007. Процитовано 21 березня 2019.
  20. Pankhurst. Ethiopian Borderlands, p. 432.
  21. Willie F. Page, Facts on File, Inc. (2001). Encyclopedia of African History and Culture: African kingdoms (500 to 1500), Volume 2. Facts on File. с. 239. ISBN 0816044724. Архів оригіналу за 17 жовтня 2015. Процитовано 21 березня 2019.
  22. Ethiopia – The Interregnum. Countrystudies.us. Архів оригіналу за 5 серпня 2011. Процитовано 21 березня 2019.
  23. Ethiopian Slave Trade. Архів оригіналу за 7 травня 2017. Процитовано 21 березня 2019.
  24. Heywood, Linda M.; 2009. Slavery and its transformations in the Kingdom of Kongo: 1491-1800. The Journal of African History. 50: 122. doi:10.1017/S0021853709004228.
  25. а б Meillassoux, Claude (1991). The Anthropology of Slavery: The Womb of Iron and Gold. Chicago: University of Chicago Press.
  26. Kusimba, Chapurukha M. (2004). The African Archaeological Review. Archaeology of Slavery in East Africa. 21 (2): 59—88. doi:10.1023/b:aarr.0000030785.72144.4a. JSTOR 25130793.
  27. Fage, JD A History of Africa. Routledge, 4th edition, 2001. p. 258.
  28. а б Manning, Patrick (1990). Slavery and African Life: Occidental, Oriental, and African Slave Trades. London: Cambridge.
  29. Manning, Patrick (1990). The Slave Trade: The Formal Demography of a Global System. Social Science History. 14 (2): 255—279. doi:10.2307/1171441.
  30. John Henrik Clarke. Critical Lessons in Slavery & the Slavetrade. A & B Book Pub
  31. CIA Factbook: Haiti. Cia.gov. Архів оригіналу за 29 червня 2011. Процитовано 21 березня 2019.
  32. Health in Slavery. Of Germs, Genes, and Genocide: Slavery, Capitalism, Imperialism, Health and Medicine. United Kingdom Council for Human Rights. 1989. Архів оригіналу за 17 червня 2008. Процитовано 13 січня 2010.
  33. Bortolot, Alexander Ives (originally published October 2003, last revised May 2009). The Transatlantic Slave Trade. Metropolitan Museum of Art. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 13 січня 2010.
  34. Gueye, Mbaye (1979). The slave trade within the African continent. The African Slave Trade from the Fifteenth to the Nineteenth Century. Paris: UNESCO. с. 150—163.
  35. Hahonou, Eric; Pelckmans, Lotte (2011). West African Antislavery Movements: Citizenship Struggles and the Legacies of Slavery (PDF). Stichproben. Wiener Zeitschrift für kritische Afrikastudien (20): 141—162. Архів оригіналу (PDF) за 12 травня 2013.
  36. Dottridge, Mike (2005). Types of Forced Labour and Slavery-like Abuse Occurring in Africa Today: A Preliminary Classification. Cahiers d'Études Africaines. 45 (179/180): 689—712. doi:10.4000/etudesafricaines.5619.
  37. Millions 'forced into slavery'. BBC News. 27 травня 2002. Архів оригіналу за 10 липня 2011. Процитовано 12 січня 2010.
  38. " India, China, Pakistan, Nigeria on slavery's list of shame, says report [Архівовано 19 жовтня 2017 у Wayback Machine.] ". CNN. October 18, 2013.
  39. Modern slavery. BBC World Service. Архів оригіналу за 3 червня 2011. Процитовано 12 січня 2010.
  40. Flynn, Daniel (1 грудня 2006). Poverty, tradition shackle Mauritania's slaves. Reuters. Архів оригіналу за 19 листопада 2009. Процитовано 12 січня 2010.
  41. Mauritanian MPs pass slavery law. BBC News. 9 серпня 2007. Архів оригіналу за 6 січня 2010. Процитовано 12 січня 2010.
  42. Slavery, Abduction and Forced Servitude in Sudan. US Department of State. 22 травня 2002. Архів оригіналу за 21 січня 2016. Процитовано 20 березня 2014.
  43. Andersson, Hilary (11 лютого 2005). Born to Be a Slave in Niger. BBC News. Архів оригіналу за 6 серпня 2017. Процитовано 12 січня 2010.
  44. Steeds, Oliver (3 червня 2005). The Shackles of Slavery in Niger. ABC News. Архів оригіналу за 10 жовтня 2017. Процитовано 12 січня 2010.