Радостове
|
село Радостове | ||||
| Транслітерація назви |
Radastava  | |||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Основні дані | ||||
| 51°58′01″ пн. ш. 24°56′25″ сх. д. / 51.966944444444° пн. ш. 24.940277777778° сх. д. | ||||
| Країна |
 Білорусь | |||
| Область | Берестейська область | |||
| Район | Дорогичинський район | |||
| Рада | Радостівська сільська рада | |||
| Населення | 1339 (2009[1]) | |||
| Часовий пояс | час у Білорусі | |||
| Транспорт, відстані | ||||
| До Мінська | ||||
| - фізична | 278 км | |||
  Радостове | ||||
  Радостове Радостове (Берестейська область) | ||||
 | ||||
 Радостове у Вікісховищі | ||||
Радостове[2], або Радостів[2][3] (також Радостув[2], біл. Радастава) — село в Білорусі, у Дорогичинському районі Берестейської області[1]. Орган місцевого самоврядування — Радостівська сільська рада[1].
Розташоване над Білозірським каналом[3], за 10 км від білорусько-українського кордону, за 40 км на південний захід від Дорогичина[2] та за 121 км від Ковеля[3].
Вперше згадується в XIV столітті як поселення Ратненського клину Холмської землі, що тоді входила до складу Польщі, тоді як Берестейщина та Волинь належали Великому князівству Литовському[2]. У XVI столітті входило до складу Ратенського староства, до столових дібр королів Польщі[3]. Тоді в селі мешкали кметі (слуги ратненського замку)[3].
У часи входження до складу Російської імперії належало до Леликівської волості Ковельського повіту[3]. У XIX столітті перебувало в скрабі Російської імперії[3]. За переписом 1911 року в Радостовому налічувалося 3 звичайні крамниці, 1 горілчана крамниця та мешкало 1280 осіб[3].
У 1917—1919 роках у селі діяла українська початкова школа[2]. У 1921 році село входило до складу гміни Леликове Каширського повіту Поліського воєводства Польської Республіки[4]. Знову українська початкова школа в Радостовому діяла в 1944—1945 роках доки не була переведена у вересні 1945 року на білоруську мову, викладачем був І. Дехтерук[2][5].
До 1959 року входило до складу Дивинського району, після — до Дорогичинського[5].
| Зміни населення | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1911[3] | 1280 | — |
| 1921[4] | 1149 | −10.2% |
| 2009[1] | 1339 | +16.5% |
Село є центром тороканської говірки української мови[2].
За переписом 1911 року в Радостовому мешкало 1280 осіб[3].
Станом на 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 203 будинки та 1149 мешканців, з них[4]:
- 572 чоловіки та 577 жінок;
- 1128 православних, 2 римо-католики, 19 юдеїв;
- 957 українців, 6 «тутейших», 176 поляків, 10 євреїв.
За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення села становило 1339 осіб[1].
Пам'яткою дерев'яної архітектури села є Покровська церква[2].
- ↑ а б в г д Belarus. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 2 жовтня 2019. Процитовано 19 січня 2020. (англ.)
- ↑ а б в г д е ж и к Леонюк В. Радостове // Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 2010. — Т. 2. — С. 149. — ISBN 978-966-325-135-6.
- ↑ а б в г д е ж и к л Цинкаловський О. Радостів // Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1986. — Т. 2 : Л — Я. — С. 287-288.
- ↑ а б в Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych (PDF). Т. Tom VIII, Województwo poleskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 20.
{{cite book}}: Недійсний|nopp=n(довідка) (пол.) - ↑ а б Дехтерчук І. О. Із райкому дали команду: стати білорусами... / Довкола "Піснекрадства" // «Полишукове слово» / Пам'ятки України. — К., 1997. — № 3. — С. 119.