Райнгольд фон Зенгбуш
| Райнгольд фон Зенгбуш | |
|---|---|
| Народився | 16 лютого 1898[1] Рига, Російська імперія[1] |
| Помер | 13 червня 1985[1] (87 років) Гамбург, ФРН[1] |
| Країна |  Німеччина |
| Діяльність | ботанік |
| Alma mater | Дерптський імператорський університетd |
| Знання мов | німецька |
| Рід | Sengbuschd |
| Батько | Reinhold Alexander von Sengbuschd |
| Мати | Johanna (Hanna) Anna Margarete von Sengbuschd |
| Діти | Werner von Sengbuschd[2] і Kurt von Sengbuschd |
| Нагороди | |
Райнгольд Оскар Курт фон Зенгбуш (16 лютого 1898 р., Рига — 13 червня 1985, Гамбург) — балтійський німецький ботанік, генетик рослин і селекціонер.
Райнгольд фон Зенгбуш, син лікаря Райнгольда Александра фон Зенгбуша, вивчав сільське господарство в Університеті Галле і здобув там докторський ступінь у 1924 році, захистивши дисертацію про розведення цукрових буряків. У 1925 році він поступив на роботу до науково-дослідного відділу цукрового заводу Kleinwanzleben. У 1926 році він працював у Ервіна Баура як позаштатний співробітник в Інституті генетики в Берліні-Далемі. У 1927 році він дістав роботу в щойно заснованому Інституті селекційних досліджень імені Кайзера Вільгельма в Мюнхеберзі.
У 1927 і 1929 роках Зенгбушу вдалося вивести окремі рослини з низьким вмістом алкалоїдів або взагалі без них з найбільш важливих для сільського господарства видів люпину (Lupinus luteus, Lupinus angustifolius і Lupinus albus), використовуючи розроблений ним метод швидкої ідентифікації. Він вперше розробив методи селекції, які детально описав у статті 1942 року «Солодкий люпин і олійний люпин. Історія появи деяких нових культурних рослин»[3].
В Інституті селекційних досліджень ім. Кайзера Вільгельма в Мюнхеберзі він також проводив експерименти з селекції та розведення інших видів рослин, включаючи жито, коноплі, шпинат і спаржу. У 1937 році він був вигнаний з інституту з політичних причин, а потім заснував приватний дослідницький центр у Люкенвальде, де займався селекцією рослин як контрактний дослідник для промислових партнерів. У цей час він вивів стійкі до вірусів тютюнової мозаїки сорти тютюну з низьким вмістом нікотину та сорти полуниці, які особливо підходили для заморожування. Після війни він продавав сорти полуниці, виведені ним у своєму дослідницькому центрі, а потім і у власній компанії, зокрема сорт Senga Sengana, широко по всій Європі.
У 1948 році Зенгбуш обійняв дослідницьку посаду в Товаристві Макса Планка, спочатку в Геттінгені, а потім у Вульфсдорфі поблизу Гамбурга. Зенгбуш очолював цей інститут як директор десять років. У цей час успішно працював, між іншим, над виведенням однодомних сортів конопель, багаторічного (багаторічного) жита та у вирощуванні грибів і овочів. Його дослідницька робота поширилася на аквакультуру та розчинення каменів у нирках.
Після виходу на пенсію та закриття Інституту селекції сільськогосподарських культур імені Макса Планка в 1968 році Зенгбуш вдруге заснував приватний дослідницький центр. Кілька докторантів змогли завершити тут свої дисертації в галузі культур рослинних тканин, частково завдяки Гамбурзькому університету, який присвоїв Зенгбушу звання почесного професора в 1958 році.
Сенгбуш є одним із найважливіших селекціонерів 20 століття. Його найвідомішими досягненнями є солодкий люпин як нова культура для споживання людиною та тваринами, сорт полуниці Senga Sengana, який протягом десятиліть займав понад 50 відсотків ринку в Північній Європі та Росії, а також виведення однодомного сорту конопель Fibrimon з надзвичайно високим вмістом клітковини понад 20 %. Зенгбуш і його співробітники опублікували майже 500 статей.
Товариство наук про рослинництво прийняло його почесним членом у 1980 році, а Університет Гіссена надав йому ступінь почесного доктора в 1983 році.
- Pflanzenzüchtung und Rohstoffversorgung. Leipzig 1937.
- Theorie und Praxis der Pflanzenzüchtung. Frankfurt am Main 1939 (= Frankfurter Bücher. Forschung und Leben. Band 2).
- Süßlupinen und Öllupinen. Die Entstehungsgeschichte einiger neuer Kulturpflanzen. Verlag Paul Parey Berlin 1942 = Separatdruck aus: Landwirtschaftliche Jahrbücher Bd. 91, 1942, S. 719—880.
- Der Weg zum Max-Planck-Institut für Kulturpflanzenzüchtung. Hamburg 1960 (mit einem Überblick über Reinhold von Sengbuschs Forschungstätigkeit bis zum Jahre 1959).
- Von der Wildpflanze zur Kulturpflanze. Eine Dokumentation meiner Arbeiten. Privatdruck o. O. u. o. J., um 1980. Die Schrift enthält ein chronologisches Verzeichnis seiner wissenschaftlichen Veröffentlichungen.
- Hans Stubbe: Reinhold von Sengbusch zum 60. Geburtstag am 16. 2. 1958. In: Der Züchter. Bd. 28, 1958, S. 1–3 (m. Bild).
- Walter Hondelmann: In memoriam Reinhold von Sengbusch 16. 2. 1898 — 13. 6. 1985. In: Angewandte Botanik. Bd. 59, 1985, S. 161—162 (m. Bild).
- Walter Hondelmann. Sengbusch, Reinhold Oscar Kurt von. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 2010, Band 24, S. 256 f. (Digitalisat).
- Rainer Reimann-Philipp: Reinhold von Sengbusch 16. 2. 1898 — 13. 6. 1985. In: Max-Planck-Gesellschaft. Berichte und Mitteilungen. H. 5, 1986, S. 101—103 (m. Bild).
Не вдалося відобразити властивість P2580: Властивість P2580 не знайдено.
Райнгольд фон Зенгбуш // Baltisches biografisches Lexikon digital.
- ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #117473545 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Deutsche Biographie — München BSB, Historische Kommission bei der Bayerischen Akademie der Wissenschaften, 2001.
- ↑ Ernst Klee: Deutsche Medizin im Dritten Reich. Karrieren vor und nach 1945. S. Fischer, Frankfurt am Main 2001, ISBN 3-10-039310-4, S. 394, Anm. 191.