Ракетні крейсери типу «Вірджинія»

Крейсери типу «Вірджинія»
Virginia-class cruiser

Virginia' (CGN-38)
Служба
Тип/клас	Атомний ракетний крейсер
Держава прапора	США
Належність	Військово-морські сили США
Корабельня	Newport News Shipbuilding & Dry Dock Company
Спущено на воду	1972-1977
Введено в експлуатацію	1976-1998
Виведений зі складу флоту	1994-1998
Статус	розібрані
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	10.663 т - 11.666 т
Довжина	179 м
Ширина	19 м
Осадка	макс. 10 м
Технічні дані
Рухова установка	2 D2G ядерні реактори General Electric
Гвинти	2 трилопатеві ⌀ м
Потужність	60.000 к.с.
Швидкість	max. 30 вуз. (55 км/год.)
Автономність плавання	нелімітована
Екіпаж	39 офіцерів, 540 моряків
Озброєння
Торпедно-мінне озброєння	4x Mk-46 • 8x RGM-84 Harpoon
Ракетне озброєння	2 × Mk 26 (68 ракет) • RIM-66 Standard Missiles (MR) / RUR-5 ASROC • 8× Tomahawk
Зенітне озброєння	2x Mk-45 L54 • 2x 20mm Phalanx CIWS
Авіація	1×SH-2F Seasprite

Крейсери класу «Вірджинія» (англ. Virginia-class cruiser) — американські ракетні крейсери з атомною енергетичною установкою — Virginia (CGN-38), Texas (CGN-39), Mississippi (CGN-40), Arkansas (CGN-41). План будівництва крейсера (CGN-42) з системою Іджіс у 1983 році скасували. З 1976 року було збудовано 4 крейсери даного класу із запланованих 11 для US Navy як подальший розвиток крейсерів класу «California». Була остання серія надводних кораблів з атомною енергетичною установкою. Після розпаду СРСР і вірогідного завершення «Холодної війни» було прийнято програму бюджетної економії, в ході якої крейсери усунули з діючого флоту (1994/98) Річна вартість утримання одного крейсера становила до 40 000 000 доларів. Згодом було прийнято рішення про їхнє списання з списків флоту і у 1998 році розпочато процес дезактивації корпусів, після чого порізано на брухт (1999–2004).

Історія

Після спуску на воду авіаносця USS Enterprise (CVN-65) у 1960-х роках виникла потреба будівництва кораблів супроводу з схожими характеристиками. На крейсерах класу Virginia випробовували нові системи конструкції, управління кораблями з ракетним озброєнням в ході реалізації програм DX/DXG і ASMS (Advanced Surface Missile System). Кораблі призначались для захисту авіаносного з'єднання від літаків і підводних човнів, для чого у ангарі в кормовій частині корпусу розміщувався протичовновий гвинтокрил Kaman SH-2D^[en], який планували замінити на Sikorsky UH-60 Black Hawk. В ході їхньої експлуатації було встановлено, що кораблі такого типу є менш рентабельними, більш трудомісткими за кораблі з модерними газотурбінними установками.

Класифікація

Ще кораблі класу California не вписувались у стару систему класифікації кораблів по водотоннажністі і калібру гармат. Тому спочатку кораблі з ракетним озброєнням зачислили до класу лідерів — створивши підкласи ракетний лідер (англ. Guided Missile Destroyer Leader) (DLG) i «атомний ракетний лідер» (англ. Nuclear-Powered Guided Missile Destroyer Leader) (DLGN). Згодом їх класифікували як «фрегати» і перші три кораблі класу Virginia при закладенні класифікували атомними ракетними фрегатами. З 1975 при відведенні нової системи класифікації кораблів їх віднесли до атомних ракетних крейсерів (CGN) (англ. Cruiser Guided Missile nuclear powered).

Енергетична установка

На крейсерах встановлювали по 2 реактори типу D2G (D — Destroyer (укр. есмінець), 2 — друге покоління реакторів, G — виробник General Electric) з термічною потужністю 150 МВт. Вони надавали турбінам потужність 60.000 к.с. на кожному валі, що дозволяло розвинути швидкість 30 вузлів.

Озброєння

Спочатку озброєння складалось з двох спарених установок Mk. 26 (на носі і кормі) для зенітних ракет середньої дальності RIM-66 Standard та ракето-торпеди RUR-5 ASROC для боротьби з підводними човнами. Перед надбудовою розміщувались 127-мм гармати Mark-45 з скорострільністю 16-20 пострілів/хв. і дальністю стрільби 13 м. миль. Вона призначалась для стрільби по надводним цілям і низьколітаючим літакам. У тильній частині надбудови розміщувались два тритрубні торпедні апарати для торпед Mark 46. Фолклендська війна 1982 виявила вразливість сучасних кораблів протикорабельними ракетам, тому при модернізації початку 1980-х на крейсерах було встановлено 2×4 пускові установки протикорабельних ракет AGM-84 Harpoon, дві 20-мм системи Phalanx CIWS, а замість ангару гелікоптера два пускові системи Armored Box Launcher по 4 ракети BGM-109 Tomahawk. Система Mark 36 SRBOC^[en] служила для захисту від самонавідних протикорабельних ракет.

Електроніка

При модернізації 1980-х років на крейсери встановили радар спостереження повітряного простору AN/SPS-40^[en] з дальністю до 200 м миль, радар пошуку повітряних цілей AN/SPS-48 з дальністю до 230 м миль і радар огляду поверхні моря AN/SPS-55^[en]. Також застосовувався сонар AN/SQS-53^[de] з активним і пасивним режимами роботи. Проти торпед використовується система захисту AN/SLQ-25 Nixie. Для радіоелектронної боротьби використовували систему AN/SLQ-32.

Застосування

Крейсери класу Virginia планували використовувати для протиповітряного захисту кораблів авіаносних з'єднань. Задня пускова система Mk. 26 могла запускати протичовнові ракети. Легка повітряна багатоцільова система LAMPS (англ. Light Airborne Multi-Purpose System) призначалась для виявлення підводних човнів за допомогою гвинтокрилів SH-2 Seasprite (LAMPS Mk I) і SH-60 Seahawk (LAMPS Mk III). Як крейсери, вони повинні були виконувати певні завдання поза угрупуванням флоту, керуючи невеликими групами менших кораблів. Крейсери брали участь в операціях флоту США в час війн у Лівані (1982), конфлікту у затоці Сидра, Аравійському морі в час Ірано-іракської війнаи. Вони були флагманами невеликих угрупувань кораблів в час Війни в Перській затоці. Тоді USS Virginia запустив по цілях в Іраку дві ракети Томагавк з Середземного моря.

На початку 1990-х років крейсери підлягали модернізації, проплававши біля половини свого терміну служби. За цей час в озброєнні кораблів пройшли значні зміни. З однієї сторони корпуси кораблів надавались для ґрунтовної модернізації з встановленням новітніх систем озброєнь, як то вертикального запуску Mk 41 ракет Томагавк, запуску зенітних ракет, систем радарів, електронного обладнання. Але вартість модернізації перевищувала половину вартості нового крейсера класу Ticonderoga з значно меншою вартістю експлуатації. Тому через економію коштів їх було вирішено розібрати.

Кораблі серії

№	Назва	Корабельня	Замовлений	Закладений ^[1]	Спущений	Прийнятий до флоту	Списаний	Утилізований
1.	USS Virginia (CGN-38)	Newport News Shipbuilding	21.12.1971	19.08.1972	14.12.1974	11.09.1976	10.11.1994	10.1999-25.09.2002
2.	USS Texas (CGN-39)	Newport News Shipbuilding	21.12.1971	18.08.1973	09.08.1975	10.09.1977	16.07.1993	10.1999-30.10.2001
3.	USS Mississippi (CGN-40)	Newport News Shipbuilding	21.01.1972	22.02.1975	31.07.1976	05.08.1978	28.07.1997	10.2004- 10.2006
4.	USS Arkansas (CGN-41)	Newport News Shipbuilding	31.01.1975	17.01.1977	21.10.1978	18.10.1980	07.07.1998	10.1997-01.11.1999
5.	CGN-42	Newport News						Не закладався^[2]

Джерела

Wilhelm M. Donko: Die Atomkreuzer der U.S. Navy, Bernard & Graefe Verlag Koblenz 1987, ISBN 3-7637-5836-4 (англ.)

Посилання

Примітки

↑ Дати експлуатації кораблів наведені по Військово-морському регістру США: U.S. Naval Vessel Register^{[недоступне посилання з квітня 2019]} .
↑ П'ятий корабель з системою не закладали через проектування нових «ударних крейсерів» (CSGN).

[1] Дати експлуатації кораблів наведені по Військово-морському регістру США: U.S. Naval Vessel Register^{[недоступне посилання з квітня 2019]} .

[2] П'ятий корабель з системою не закладали через проектування нових «ударних крейсерів» (CSGN).

[1]

[2]