Ральф де Норвіч
| Ральф де Норвіч | |
|---|---|
| Помер | 1259 |
Ральф де Норвіч (англ. -Ralph de Norwich) (біля 1180 – 1259) – відомий ірландський політик, суддя, юрист, священик, державний та церковний діяч англійського походження, лорд-канцлер Ірландії, слуга корони Англії, чиновник королів Англії та Ірландії Джона І Безземельного та Генріха ІІІ, [1] архієпископ Дубліна з 1256 року, але на його обрання на цю посаду наклав заборону Папа на тій підставі, що Ральф де Норвіч не дивлячись на духовний сан був світським чиновником і виконував волю виключно короля [1]
Ральф де Норвіч народився в Норвічі, Англія, походив із заможної родини середнього класу.[2] Пізніші згадки про нього як про «Майстра Ральфа» свідчать про те, що він мав освіту та університетський науковий ступінь.[2] Він прийняв сан священика, але (це було загальновизнано ще за його життя) він не був особливо побожною людиною, ведучи «розкішний» за тодішніми рівнями спосіб життя і був абсолютно світською людиною і щодо світогляду, і щодо побуту.[3]
Вперше про Ральфа де Норвіча повідомляють як про чиновника Корони Англії та Ірландії у 1214 році.[4] Він поїхав до Ірландії в 1216 році, коли король назвав його «нашим писарем». [4] Корона надіслала його з повідомленням до Юстиціарія Ірландії Джеффрі де Маріско, і він повернувся до Англії з відповіддю від Джеффрі королю. Протягом наступного десятиліття він перетнув Ірландське море щонайменше шість разів у справах Корони Англії.[1] Він обіймав різні посади, включно з посадою королівського посланця і чиновника казначейства Ірландії. Йому було надано роль керуючого справами торгівлі шерстю,[4] і отримав опіку над маєтками низки «великих лордів».[3] Його посада при дворі короля призвела до отримання кількох бенефіцій в Англії та Ірландії, в тому числі посаду каноніка собору Святого Патріка, Дублін, Ірландія у 1227 році.[1] З іншого боку, король змусив його відмовитися від бенефіції в єпархії графства Міт на тій підставі, що король ніколи не схвалював обрання Джефрі де Кьюсака, єпископа, що надав йому ці бенефіції.[3] У 1227 році Ральф де Новіч отримав тимчасові повноваження архієпархії Кашел і єпархії Емлі, вибори тоді вважалися спірними і король Англії хотів, щоб єпископом Емлі стала для нього своя людина [1] на цю посаду канцлерпом собору Емлі зрештою було обрано Джона Коллінгема.[3] Ральф де Норвіч проводив усе більше часу в Ірландії, де придбав чисельні землі.[3]
У 1229 році він був одним із високопосадовців, які консультували ірландських єпископів і духовенство щодо стягнення податків або «допомоги» однієї шістнадцятої частини церковних бенефіцій.[3] Стягнення податків було дуже успішним, і в 1230 році ірландська адміністрація надіслала королю Англії 2000 марок (дуже велика сума на той час, особливо в Ірландії, якій хронічно бракувало грошей), зібраних юстиціарем Річардом Мором де Бургом, із різних прибутків.[3] У 1231 році про смерть Ральфа де Новіча було широко, але помилково повідомлено, зокрема в «Анналах Дунстебл».[1] Це повідомлення набуло такого широкого розголосу в Ірландії і мало такий резонанс, що король Англії навіть мусив видати окрему постанову, де проголошувалось, що Ральф де Норвіч живий і здоровий. [3]
Ральф де Норвіч мав значний досвід роботи юристом та суддею в Англії, вперше був призначений одним із суддів для євреїв у 1227 році, потім суддею Королівської Судової Лави в Ірландії в 1230 – 1234 роках, і, нарешті, отримав посаду мандрівного судді приблизно в 1235 році.[1] Безсумнівно, завдяки своєму тривалому досвіду на посаді судді він був призначений лорд-канцлером Ірландії в 1249 році,[1] із зарплатою 60 марок на рік, доки не буде передбачено щедріший розмір.[3] Кажуть, що на посаді лорд-канцлера Ірландії він мав великий вплив на мандрівних суддів.[1]
У 1256 році, після смерті архієпископа Люка, Ральф де Норвіч був обраний його колегами-каноніками собору Святого Патріка (це була звичайна процедура того часу) на посаду архієпископа Дубліна. [1] Король погодився з цим, але Папа Олександр IV, чиї стосунки з королем Генріхом ІІІ вже були напруженими, отримав несприятливі звіти про характер Ральфа де Норвіча від англійських представників при Папському дворі і відхилив це призначення.[3] Справжні причини полягали в тому, що, незважаючи на його духовні посади, Ральф де Норвіч жив суто світським життям і що він був повністю відданий інтересам короля. Папа рішуче розкритикував виборців за їхній вибір.[3] Цю погану думку про Ральфа повторює літописець Метью Паріс, що описав його як дотепного клерка, що веде розкішний спосіб життя, і більш придатного до життя при Королівському дворі, ніж у церкві.[3] Париж, як і Папа Римський, засудив обрання на високу духовну посаду людини, яка була «повністю світською» і «цілком зайнята справами короля і справами Казначейства Ірландії».[2] Архієпископом Дубліна став Фулк Бассет (також відомий як Фулк де Сендфорд).[3]
У 1256 році Ральф де Норвіч передав Велику Державну Печатку Ірландії майбутньому королю Англії та Ірландії Едуарду I і повернувся жити до Англії. У 1258 році він знову виконував обов’язки мандрівного судді й, очевидно, помер наступного року.[1]
- Ball, F. Elrington The Judges in Ireland 1221-1921 London John Murray 1926
- Beresford, David "Norwich, Ralph of" Cambridge Dictionary of National Biography 2009
- Foss, Edward The Judges of England London Longman Brown Green and Longmans 1848
- Lee, Sidney, ed. (1895). "Norwich, Ralph de" . Dictionary of National Biography. Vol. 41. London: Smith, Elder & Co.
- Smyth, Constantine Joseph Chronicle of the Law Officers of Ireland London Butterworths 1839
- Turner, Ralph Judges, Administrators and the Common Law in Angevin England Hambledon Press 1994
