Рафлезія Арнольда
| Рафлезія Арнольда | |
|---|---|
| |
| Рафлезія Арнольда в книзі «Nature and Art» (1866) | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Мальпігієцвіті (Malpighiales) |
| Родина: | Рафлезієві (Rafflesiaceae) |
| Рід: | Рафлезія (Rafflesia) |
| Вид: | Рафлезія Арнольда (R. arnoldii)
|
| Біноміальна назва | |
| Rafflesia arnoldii R.Br., 1821
| |
| Синоніми | |
| |
Рафлезія Арнольда[1] (Rafflesia arnoldii) — холопаразитичний вид рослин з роду Рафлезія (Rafflesia). Має найбільші на Землі квітки діаметром до 120 см[2][3][4].
Бутон 2,5 — 34,7 см в діаметрі. Молодий бутон має темно-коричневий колір. Червонясто-коричнева квітка 65,0 — 81,0 см в діаметрі має запах гнилого м'яса. З часом квітка темніє. По поверхні розташовані пухирці. Таким чином квітка імітує вид гнилого м'яса. Чорний плід 12,0 — 13,0 см висоти, 13,5 — 16 см в діаметрі.
Рослина — холопаразит (живе за рахунок хазяїна). Приваблює мух для запилення видом та запахом гнилого м'яса. У поширенні рослини важливу роль відіграють тупаєподібні (Scandentia) — невеликі ссавці, які мешкають в тропічних лісах південно-східної Азії. Вони поїдають плоди і розносять насіння.
- ↑ Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ What is the largest flower in the world? (Everyday Mysteries: Fun Science Facts from the Library of Congress). www.loc.gov. Архів оригіналу за 23 грудня 2015. Процитовано 23 грудня 2015.
- ↑ Найдивовижніші рослини світу – Національний природний парк "Кременецькі гори" (укр.). Архів оригіналу за 12 липня 2019. Процитовано 1 липня 2019.
- ↑ Газета «День». Архів оригіналу за 6 січня 2020. Процитовано 6 січня 2020.
- Pitra Akhriadi. Assessment of conservation status of Rafflesia in West Sumatra, Indonesia // Rafflesia Monitoring Team (RMT) Padang, Sumatera Barat, Indonesia, 2010 — P.4