Перейти до вмісту

Рева Андрій Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Рева Андрій Григорович
Народився1885 Редагувати інформацію у Вікіданих
Дворічанська волость, Куп'янський повіт, Харківська губернія, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер1 квітня 1921(1921-04-01) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ольгопіль, Подільська губернія, Українська СРР Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняОльгопіль Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська СФРР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьофіцер Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materХарківське державне художнє училище Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникПерша світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
Військове званняштабскапітан Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рева.
Зовнішні зображення
Поручик 2-го Фінляндського стрілецького полку А. Г. Рева з орденом Святого Володимира 4 ступеня з мечами і бантом (1916 рік).

Андрій Григорович Рева (1885, Дворічанська волость — 1 квітня 1921, Ольгопіль) — учасник Першої світової війни, офіцер військового часу Російської імператорської армії (штабскапітан). Учасник громадянської війни на боці РРФСР, начальник дивізії.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у селянській сім'ї. Закінчив художнє училище у Харкові, працював художником-декоратором.

Під час першої пролетарської революції 1905—1907 років у Росії був близький до партії есерів. 1907 року, за антиурядову агітацію серед солдатів, був заарештований і висланий з Харкова.

Учасник Першої світової війни.

У січні 1915 року Рева був мобілізований до Російської імператорської армії. Закінчив школу прапорщиків[1], потім, у чині прапорщика, призначений до 3-ї маршової запасної бригади, невдовзі переведений у 2-й Фінляндський стрілецький полк, у складі якого брав участь у бойових діях. Командував ротою, 1916 року був начальником полкової команди піших розвідників. Дослужився до штабс-капітана (зі старшинством з 11.12.1916)[2].

Після Лютневої революції обраний членом полкового комітету та заступником голови комітету 1-ї Фінляндської стрілецької дивізії. Член ВКП(б) із 1917 року.

У серпні 1917 року штабс-капітан Рева був переведений до 189-го запасного піхотного полку, розквартированого в Мценську, на посаду начальника навчальної команди.

Після Жовтневої революції став одним із перших організаторів Радянської влади в Мценському повіті. Перший голова Виконавчого Комітету, Революційного Комітету; Повітовий військовий комісар.

У березні 1918 року брав першочергову участь у формуванні та подальшому командуванні 6-го Мценського піхотного полку Червоної Армії РРФСР[3].

У липні 1918 року полк у складі Інзенської дивізії був направлений на Східний фронт. Брав участь у бойових діях проти білогвардійців — прихильників КОМУЧу — та військ Чехословацького корпусу. Відзначився в боях за місто Сизрань, захопивши вдалим обхідним маневром станцію Балашейка, відрізавши шлях бронепоїзду ворога[4]. У складі дивізії, що просувалася з боями, брав участь у звільненні міста Самари.

З 1919 Інзенська дивізія була переведена на Південний фронт, в район Дону, де була передана до складу 8-ї армії РСЧА[5]. Рева — командир бригади дивізії.

З 03.08.1919 по 06.02.1921 Рева А. Г. — начальник 12-ї стрілецької дивізії[6].

У 1919 році 12-а стрілецька дивізія під командуванням Реви А. Г. у складі 8-ї армії РСЧА діяла на Південному фронті червоних. Спочатку вела оборонні бої проти військ Денікіна, потім брала участь в осінньому контрнаступі військ Південного фронту. У складі 1-ї Кінної армії Будьонного вела бої за Донеччину, у лютому-березні 1920 — за Кубань[7].

З квітня 1920 року дивізія під командуванням Реви у складі 4-ї армії РСЧА брала участь у радянсько-польській війні 1920 року. Під час Варшавської битви війська 4-ї армії опинилися у тяжкому становищі. Ведучи виснажливі бої в оточенні, 12-а стрілецька дивізія проривалася на схід. У районі Кольно її частини опинилися під жорстким ударом бронепоїзда ворога, в результаті два її полки та дві батареї перейшли кордон Східної Пруссії і там інтернувались[8]. Інші частини дивізії у складі 6-ти полків у наступних боях прорвали кільце оточення в районі Августова та біля Гродно[9].

У вересні 1920 року дивізія, що відновила боєздатність, була перекинута з Петрограда на Південний фронт, проти Врангеля. Надалі брала участь у боротьбі з повстанськими формуваннями петлюрівців, які продовжували вести партизанську війну з частинами Червоної Армії. Штаб дивізії дислокувався у повітовому містечку Ольгопіль Подільської губернії. Рева — начальник прикордонної дивізії військ ВЧК України та Криму, створеної у лютому 1921 року шляхом переформування 12-ї стрілецької дивізії[10].

Загинув Андрій Григорович Рева в ніч на 2 квітня 1921 року при відбитті раптового нападу петлюрівців на червоноармійський гарнізон і штаб дивізії[11]. Похований у Ольгополі (Чечельницький район, Вінницька область, Україна). На могилі Реви А. Г. встановлено гранітний пам'ятник[12].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]
  • У Мценську Андрію Григоровичу Реві встановлено погруддя-пам'ятник[13], а також одна з вулиць міста названа його ім'ям[14].
  • У Ольгополі ім'ям Реви було названо вулицю.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Согласно статье в «Военно-историческом журнале» № 10 за 1965 год (стр. 127—128) [Архівовано 2023-09-19 у Wayback Machine.], Андрей Григорьевич Рева окончил школу прапорщиков и служил затем во 2-м Финляндском стрелковом полку.

    Примечание: Рева Андрей, окончивший Николаевское военное училище и произведенный согласно Дополнению к Высочайшему приказу от 01.12.1916 в прапорщики (со старшинством с 01.10.1916), был однофамильцем служившему во 2-м Финляндском стрелковом полку офицеру Реве (который Высочайшим приказом от 07.10.1916 был произведен из подпоручиков в поручики со старшинством с 11.06.1916).
  2. ↑ «Русский Инвалид», 1917 г. № 140, стр. 3 (ПАФ от 27.04.1917, — на основании Приказа по ВВ № 563, ст. 1)
  3. ↑ Сайт Администрации г. Мценска. Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 17 березня 2012.
  4. ↑ Комиссары на линии огня 1918—1919, Политиздат 1987, В. А. Тархановский, стр. 43-44
  5. ↑ Журнал «Огонёк» Издательство Правда 1964 г. стр. 29
  6. ↑ Директивы командования фронтов Красной армии 1917-1922 гг, Т. Ф. Каряева 1978, стр. 561. Архів оригіналу за 6 серпня 2016. Процитовано 27 жовтня 2017.
  7. ↑ Сайт WAR1960, Гражданская война и военная интервенция в СССР[недоступне посилання з Март 2018]
  8. ↑ Россияне в Восточной Пруссии: биографический словарь. Юрий Владимирович Костяшов, Геннадий Викторович Кретинин 2001 г. стр. 182. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 16 квітня 2021.
  9. ↑ Моденов И. «Двенадцатая дивизия на польском фронте» Москва, 1928 г. Стр. 40. Архів оригіналу за 24 грудня 2013. Процитовано 24 грудня 2013.
  10. ↑ Рождение пограничных войск. Охрана Черноморского побережья[недоступне посилання з Февраль 2020]
  11. ↑ Рождение пограничных войск. Борьба с петлюровскими бандами[недоступне посилання з Февраль 2020]
  12. ↑ Памятник Реве Андрею Григорьевичу в Ольгополе (фото на 2016 год). Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
  13. ↑ Мценское наследие. Бюст Рева А.Г. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
  14. ↑ Сайт города Мценска. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 16 березня 2012.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рева_Андрій_Григорович&oldid=43182709