Рентгенівський апарат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Рентгенапарат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стаціонарний рентгенівський діагностичний апарат

Рентгенівський апарат (скор. рентгенапарат) — пристрій для отримання рентгенівського випромінювання та використання його в медицині та ветеринарії з метою діагностики та терапії, а також для рентгенструктурного та рентгенспектрального аналізів, а також в промисловості для рентгенодефектоскопії та опромінення різноманітних об'єктів з технологічною метою.[1]

Історія створення

[ред. | ред. код]
Рентгенівський апарат, який використовувався у 1920-х роках з музея Вільгельма Рентгена у Вюрцбурзі

Відкриття рентгенівського випромінювання відбулося в результаті експериментів із трубками Крукса, ранньою експериментальною електричною розрядною трубкою, винайденою англійським фізиком Вільямом Круксом приблизно в 1869–1875 роках. У 1895 році Вільгельм Рентген відкрив рентгенівське випромінювання, яке випромінювалося з трубок Крукса, і численні способи використання рентгенівських променів стали очевидними. Однією з перших рентгенівських фотографій була зроблена рука дружини Рентгена. На зображенні були як її обручка, так і кістки. 18 січня 1896 року Генрі Луїс Сміт офіційно представив рентгенівський апарат. Повністю функціональний агрегат був представлений публіці на Всесвітній виставці 1904 року Кларенсом Деллі.[2]

Технологія розвивалася швидко: у 1909 році Моніко Санчес Морено виготовив перший портативний медичний пристрій, а під час першої світової війни Марія Кюрі очолила розробку рентгенівських апаратів, встановлених у «радіологічних автомобілях», щоб забезпечити мобільні рентгенівські послуги для військових у польових госпіталях.

У 1940—1950-х роках рентгенівські апарати використовувалися в магазинах, щоб допомогти продавати взуття. Вони були відомі як флюороскопи для вибору взуття. Однак, оскільки шкідливий вплив рентгенівського випромінювання, було доведено, вони остаточно вийшли з ужитку. Використання пристрою для примірки взуття було вперше заборонено штатом Пенсільванія у 1957 році. (Вони були скоріше хитрим маркетинговим інструментом для залучення клієнтів, а не допоміжним засобом).

Будова

[ред. | ред. код]

Рентгенівський апарат зазвичай має:

  • один або декілька рентгенівських випромінювачів[1] (рентгенівських трубок або радіоізотопів)[3];
  • блок живлення, який живить електричною енергією рентгенівський випромінювач (рентгенівська трубка) та регулює його радіаційні параметри;[1]
  • пристрій для перетворення рентгенівського випромінювання, яке проходить через об'єкт, що досліджується, у зображення, яке можна спостерігати, аналізувати або фіксувати (екран, рентгенівська касета з рентгенографічною плівкою, підсилювач рентгенівського зображення, телевізійний відеоконтролюючий пристрій, відеомагнітофон, фотокамера, відеокамера та ін.);[1]
  • штативи, для орієнтації та переміщення випромінювача, об'єкту дослідження та приймача випромінення;[1]
  • системи захисту та керування рентгенівським апаратом.[1]

Для формування потоку випромінення використовують діафрагми, тубуси, фільтри, відсікаючі растри, формуючі випромінення в просторі коліматори, автоматичні рентгеноекспонометри та стабілізатори яскравості, формуючі випромінення по часу.[1]

Медичні рентгенапарати

[ред. | ред. код]

Класифікація рентгенівських діагностичних апаратів

[ред. | ред. код]

Загального призначення

[ред. | ред. код]
  • Стаціонарні (універсальні, рентгенографічні, рентгеноскопічні);[4]
  • Пересувні;[4]
  • Переносні;[4]
  • Розбірні (перевозні).[4]

Спеціалізовані за методом дослідження

[ред. | ред. код]
  • Флюорографічні;[4]
  • Томографічні;[4]
  • Ангіографічні.[4]

Спеціалізовані за ділянкою дослідження

[ред. | ред. код]
  • Черепні;[4]
  • Дентальні;[4]
  • Мамографічні;[4]
  • Урологічні;[4]
  • Педіатричні.[4]

Штативи рентгенапаратів

[ред. | ред. код]

В залежності від призначення рентгенапарату, штативи поділяються на:

  • Однокомпонентні штативи. Слугують лише для розміщення рентгенівського випромінювача. Зазвичай це палатні рентгенівські апарати;[5]
  • Двокомпонентні штативи. Мають пристрої для розміщення випромінювача, пацієнта та приймача зображення. Це зазвичай столи-штативи стаціонарних рентгенівських апаратів;[5]
  • Багатокомпонентні (трьохкомпонентні) штативи. Складаються з багатофункціонального столу-штативу (для рентгеноскопії), горизонтального столу-штатива для рентгенографії, вертикальної стійку.[5]

За типом приймача рентгенівського випромінення

[ред. | ред. код]

За типом приймача рентгенівського випромінення, апарати поділяються на:

  • Аналогові рентгенапарати;[6]
  • Цифрові рентгенапарати.[6]

Технічною еволюцією рентгенапаратів, став апарат комп'ютерної томографії, який також використовує рентгенівські трубки.

Рентгенотерапевтичні апарати

[ред. | ред. код]

Рентгенотерапевтичні апарати або комплекси пристроїв призначені для лікування низки захворювань гальмівним рентгенівським випромінюванням.[1]

За призначенням вони поділяються на:

  • апарати для поверхневої терапії (макс. напруга генерування 10-60 кВ);[1]
  • для внутрішньопорожнинної терапії (макс. напруга 60-100 кВ);[1]
  • для глибокої терапії (макс. напруга 100-300 кВ).[1]

За способом руху випромінювача в процесі опромінення розрізняють апарати для статичного та рухомого (ротаційного, конвергентного та маятникового) опромінення.[1]

Розрізняють також рентгенотерапевтичні апарати для контактної, близькодистанційної (близькофокусної) та дальньодистанційної променевої терапії.[1]

Принцип роботи рентгенотерапевтичного апарату аналогічний викладеному вище, з тією різницею, що його блок-схемі відсутні приймачі рентгенівського випромінювання, оскільки об'єктом впливу при рентгенотерапії є пацієнт. Для автоматичного обмеження дози опромінення в межах рівня використовується реле дози. У рентгенотерапевтичних апаратах застосовуються рентгенівські трубки з нерухомим анодом та системи примусового їх охолодження проточною трансформаторною олією. Іноді використовуються схеми множення напруги: подвоєння, потроєння і т.д.[1]

Технічні рентгенапарати

[ред. | ред. код]

Безпека

[ред. | ред. код]

Рентгенівські апарати використовуються для неінвазивного скринінгу об’єктів. Багаж в аеропортах, на митницях, а також багаж учнів у деяких школах перевіряють на предмет можливої ​​зброї, включно з бомбами.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и к л м н п р Рентгеновские аппараты. бмэ.орг (рос.). Большая медицинская энциклопедия. Архів оригіналу за 24 вересня 2024. Процитовано 24 вересня 2024.
  2. Gilbert King (14 березня 2012). Clarence Dally — The Man Who Gave Thomas Edison X-Ray Vision. smithsonianmag.com (англ.). Smithsonian Magazine. Архів оригіналу за 24 вересня 2024. Процитовано 24 вересня 2024.
  3. Handbook of X-Ray Spectrometry / Rene Van Grieken, Andrzej Markowicz. — 2nd edition. — CRC Press, 2001. — 1016 p. — ISBN 9780429208270. (англ.)
  4. а б в г д е ж и к л м н Игнатьев, 2017, с. 35.
  5. а б в Игнатьев, 2017, с. 33.
  6. а б Аналогові й цифрові рентгени. Переваги та недоліки. irismed.com.ua. Компанія «Irismed». Архів оригіналу за 24 вересня 2024. Процитовано 24 вересня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Иванов С. А., Щукин Г. А. Рентгеновские трубки технического назначения. — Ленинград : Энергоатомиздат, 1989. — 200 с. — ISBN 5-283-04435-1. (рос.)
  • Игнатьев Ю. Т. Лабораторное дело в рентгенологии: учебное пособие / Ю. Т. Игнатьев, С. Д. Хомяков. — 2-е изд., перераб. и доп. — Омск : Омский государственный медицинский университет, 2017. — 169 с. (рос.)
  • Кацман А. Я. Медицинская рентгенотехника. — Москва : Медгиз, 1957. — 647 с. (рос.)
  • Технические средства рентгенодиагностики / Под ред. И. А. Переслегина. — Москва : Медицина, 1981. — 376 с. (рос.)
  • Handbook of X-Ray Spectrometry / Rene Van Grieken, Andrzej Markowicz. — 2nd edition. — CRC Press, 2001. — 1016 p. — ISBN 9780429208270. (англ.)
  • Ryszard Szepke 1000 słów o atomie i technice jądrowej. — Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1982. — 276 s. — ISBN 8311067236. (пол.)