Рентгенівський апарат
Рентгенівський апарат (скор. рентгенапарат) — пристрій для отримання рентгенівського випромінювання та використання його в медицині та ветеринарії з метою діагностики та терапії, а також для рентгенструктурного та рентгенспектрального аналізів, а також в промисловості для рентгенодефектоскопії та опромінення різноманітних об'єктів з технологічною метою.[1]
Відкриття рентгенівського випромінювання відбулося в результаті експериментів із трубками Крукса, ранньою експериментальною електричною розрядною трубкою, винайденою англійським фізиком Вільямом Круксом приблизно в 1869–1875 роках. У 1895 році Вільгельм Рентген відкрив рентгенівське випромінювання, яке випромінювалося з трубок Крукса, і численні способи використання рентгенівських променів стали очевидними. Однією з перших рентгенівських фотографій була зроблена рука дружини Рентгена. На зображенні були як її обручка, так і кістки. 18 січня 1896 року Генрі Луїс Сміт офіційно представив рентгенівський апарат. Повністю функціональний агрегат був представлений публіці на Всесвітній виставці 1904 року Кларенсом Деллі.[2]
Технологія розвивалася швидко: у 1909 році Моніко Санчес Морено виготовив перший портативний медичний пристрій, а під час першої світової війни Марія Кюрі очолила розробку рентгенівських апаратів, встановлених у «радіологічних автомобілях», щоб забезпечити мобільні рентгенівські послуги для військових у польових госпіталях.
У 1940—1950-х роках рентгенівські апарати використовувалися в магазинах, щоб допомогти продавати взуття. Вони були відомі як флюороскопи для вибору взуття. Однак, оскільки шкідливий вплив рентгенівського випромінювання, було доведено, вони остаточно вийшли з ужитку. Використання пристрою для примірки взуття було вперше заборонено штатом Пенсільванія у 1957 році. (Вони були скоріше хитрим маркетинговим інструментом для залучення клієнтів, а не допоміжним засобом).
Рентгенівський апарат зазвичай має:
- один або декілька рентгенівських випромінювачів[1] (рентгенівських трубок або радіоізотопів[3])
- блок живлення, який живить електричною енергією рентгенівський випромінювач (рентгенівська трубка) та регулює його радіаційні параметри[1]
- пристрій для перетворення рентгенівського випромінювання, яке проходить через об'єкт, що досліджується, у зображення, яке можна спостерігати, аналізувати або фіксувати (екран, рентгенівська касета з рентгенографічною плівкою, підсилювач рентгенівського зображення, телевізійний відеоконтролюючий пристрій, відеомагнітофон, фотокамера, відеокамера та ін.)[1]
- штативи, для орієнтації та переміщення випромінювача, об'єкту дослідження та приймача випромінення[1]
- системи захисту та керування рентгенівським апаратом[1]
Для формування потоку випромінення використовують діафрагми, тубуси, фільтри, відсікаючі растри, формуючі випромінення в просторі коліматори, автоматичні рентгеноекспонометри та стабілізатори яскравості, формуючі випромінення по часу.[1]
Загального призначення:
- Стаціонарні (універсальні, рентгенографічні, рентгеноскопічні) [4]
- Пересувні[4]
- Переносні[4]
- Розбірні (перевозні)[4]
Спеціалізовані за методом дослідження:
Спеціалізовані за ділянкою дослідження:
Штативи рентгенапаратів, в залежності від призначення апарата, бувають:
- Однокомпонентні штативи. Слугують лише для розміщення рентгенівського випромінювача. Зазвичай це палатні рентгенівські апарати.[4]
- Двокомпонентні штативи. Мають пристрої для розміщення випромінювача, пацієнта та приймача зображення. Це зазвичай столи-штативи стаціонарних рентгенівських апаратів.[4]
- Багатокомпонентні (трьохкомпонентні) штативи. Складаються з багатофункціонального столу-штативу (для рентгеноскопії), горизонтального столу-штатива для рентгенографії, вертикальної стійку.[4]
За типом приймача рентгенівського випромінення, апарати поділяють на:
Технічною еволюцією рентгенапаратів, став апарат комп'ютерної томографії, який також використовує рентгенівські трубки.
Рентгенотерапевтичні апарати або комплекси пристроїв призначені для лікування низки захворювань гальмівним рентгенівським випромінюванням. [1]
За призначенням вони поділяються на:
- апарати для поверхневої терапії (макс. напруга генерування 10-60 кВ)[1]
- для внутрішньопорожнинної терапії (макс. напруга 60-100 кВ) [1]
- для глибокої терапії (макс. напруга 100-300 кВ)[1]
За способом руху випромінювача в процесі опромінення розрізняють апарати для статичного та рухомого (ротаційного, конвергентного та маятникового) опромінення.[1]
Розрізняють також рентгенотерапевтичні апарати для контактної, близькодистанційної (близькофокусної) та дальньодистанційної променевої терапії.[1]
Принцип роботи рентгенотерапевтичного апарату аналогічний викладеному вище, з тією різницею, що його блок-схемі відсутні приймачі рентгенівського випромінювання, оскільки об'єктом впливу при рентгенотерапії є пацієнт. Для автоматичного обмеження дози опромінення в межах рівня використовується реле дози. У рентгенотерапевтичних апаратах застосовуються рентгенівські трубки з нерухомим анодом та системи примусового їх охолодження проточною трансформаторною олією. Іноді використовуються схеми множення напруги: подвоєння, потроєння і т.д.[1]
-
Пульт керування цифрового стаціонарного рентгенапарату, який винесений в окрему захищену від рентгенівського випромінення кімнату, де зазвичай працюють рентген-лаборанти та лікарі-рентгенологи. -
Пульт керування налаштувань рентгенівського апарату безпосередньо на блоці рентгенівської трубки -
Пересувний рентгенапарат типу C-arm (С-дуга), використовується зазвичай в операційних залах та може мати режим безперервної флюороскопії. -
Пересувний рентгенапарат
.jpg)
Рентгенівські апарати використовуються для неінвазивного скринінгу об’єктів. Багаж в аеропортах, на митницях, а також багаж учнів у деяких школах перевіряють на предмет можливої зброї, включно з бомбами.
-
Рентгенівський сканер багажу в аеропорті -
Рентгенівський сканер вантажівок на митниці
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р РЕНТГЕНОВСКИЕ АППАРАТЫ — Большая Медицинская Энциклопедия. xn--90aw5c.xn--c1avg. Процитовано 24 вересня 2024.
- ↑ Magazine, Smithsonian; King, Gilbert. Clarence Dally — The Man Who Gave Thomas Edison X-Ray Vision. Smithsonian Magazine (англ.). Процитовано 24 вересня 2024.
- ↑ Handbook of X-Ray Spectrometry / Rene Van Grieken, Andrzej Markowicz. — 2nd edition. — CRC Press, 2001. — 1016 p. — ISBN 9780429208270. (англ.)
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Игнатьев Ю. Т Лабораторное дело в рентгенологии: учебное пособие / Ю. Т. Игнатьев, С. Д. Хомяков. — 2-е изд., перераб. и доп. — Омск, 2017. — 169 с. (рос.)
- ↑ а б admin (15 лютого 2023). Аналогові й цифрові рентгени. Переваги та недоліки. Irismed (укр.). Процитовано 24 вересня 2024.
- Иванов С. А., Щукин Г. А. Рентгеновские трубки технического назначения. — Ленинград : Энергоатомиздат, 1989. — 200 с. — ISBN 5-283-04435-1. (рос.)
- Игнатьев Ю. Т. Лабораторное дело в рентгенологии: учебное пособие / Ю. Т. Игнатьев, С. Д. Хомяков. — 2-е изд., перераб. и доп. — Омск : Омский государственный медицинский университет, 2017. — 169 с. (рос.)
- Кацман А. Я. Медицинская рентгенотехника. — Москва : Медгиз, 1957. — 647 с. (рос.)
- Технические средства рентгенодиагностики / Под ред. И. А. Переслегина. — Москва : Медицина, 1981. — 376 с. (рос.)
- Handbook of X-Ray Spectrometry / Rene Van Grieken, Andrzej Markowicz. — 2nd edition. — CRC Press, 2001. — 1016 p. — ISBN 9780429208270. (англ.)
- Ryszard Szepke 1000 słów o atomie i technice jądrowej. — Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1982. — 276 s. — ISBN 8311067236. (пол.)