Перейти до вмісту

Репешко Ігор Володимирович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Репешко Ігор Володимирович (народився 16 жовтня 1962 року) – юрист, адвокат, генерал-майор міліції[1], генерал поліції 3-го рангу. Заслужений юрист України[2]. Кандидат економічних наук (тема дисертації «Стратегія розвитку економічної безпеки підприємств машинобудування»)[3].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 16 жовтня 1962 року у місті Харків.

У 1985 році закінчив Ярославське вище військове училище ім. А.В. Хрульова. У 1985 – 1990 роках очолював фінансову частину 194-го окремого інженерно-саперного батальйону 25-ї танкової дивізії 20-ї Гвардійської загальновійськової армії ГРВН.

З 1990 року – на службі в органах внутрішніх справ. У 1990 – 1991 роках працював старшим інспектором групи з організації праці, використання й обліку умовно засуджених спеціальної комендатури при Уманському міському УВС МВС Черкаської області.

У 1991 – 1997 роках обіймав посади ревізора, старшого ревізора, начальника відділення з проведення ревізій бюджетних закладів ревізійного відділу, начальника відділення з контролю фінансової діяльності підрозділів, які утримуються за рахунок держбюджету контрольно-ревізійного відділу фінансово-економічного управління в УВС Харківської області.

У 1997 – 2000 роках – робота в Управлінні податкової міліції ДПА в Харківській області.

У 2000 – 2005 роках – перший заступник начальника Управління податкової міліції ДПА у Полтавській області.

У 2005 – 2007 роках – начальник ГУ УМВС України в Харківській області.

Під керівництвом І.В.Репешка було налагоджено автоматизоване управління нарядами міліції та створено перший в Україні Ситуаційний центр, інтегрований у систему управління підрозділами. У роботі СЦ використовувалися аналітичні, стратегічні, проактивні підходи, засновані на прогнозуванні подій і моделюванні ситуацій. Створений при обласному УВС Ситуаційний центр дозволив оптимізувати систему менеджменту і уможливив експеримент з ліквідації міського управління внутрішніх справ, який виявився успішним.

З січня 2008 року – директор Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних[4]. Після ліквідації ДДГІРФО у червні 2009 року був призначений головою Державної міграційної служби України[5].

Стояв біля витоків створення ДМС, яка у той період була цивільною інституцією, наділеною найширшими повноваженнями організаційного, управлінського, контрольно-реєстраційного, соціогуманітарного характеру[джерело не вказане 1469 днів]. Одним з пріоритетних завдань новоствореної структури, зокрема, було вирішення питання трудової міграції як найбільш актуального у сфері міграційних процесів[джерело не вказане 1469 днів]. Керівництвом ДМС було передбачено складну міграційну ситуацію в Україні, яка виникне протягом наступного десятиліття у зв'язку з інтенсивним виїздом українців за кордон у пошуках високоплачуваної роботи[джерело не вказане 1469 днів]. Задля уникнення демографічних ризиків було розроблено комплексну систему супроводу громадян України за кордон для здійснення трудової діяльності[джерело не вказане 1469 днів]. Вона передбачала організацію працевлаштування, страхування, оформлення офіційних документів, придбання проїзних документів, контроль за виплатою зарплатні роботодавцем і, що найголовніше, забезпечення повернення громадян додому[джерело не вказане 1469 днів].

З початку 2014 року – перший заступник начальника слідчого управління фінансових розслідувань, а з квітня 2014 року – виконуючий обов'язки заступника начальника, начальник слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів в Харківській області[6].

У 2015 – 2017 роках начальник ГУ УМВС, а потім Головного Управління Національної поліції України в Дніпропетровській області. Під час перебування на посаді втілив низку інноваційних проєктів: автоматизовану систему управління нарядами поліції "Патруль 102", Ситуаційний центр, поліцейські станції при громадах[7] [8].

З травня 2017 року займається адвокатською діяльністю у місті Харків[джерело не вказане 1469 днів].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Указ Президента України від 23.08.2005. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201/2005#Text
  2. ↑ Указ Президента України №708/2006. https://www.president.gov.ua/documents/7082006-4731
  3. ↑ Репешко І.В. Автореферат дисертації. Режим доступу: рефереты/2009/www.kpi.kharkov.ua/archive/АвтоРепешко%20І.В.%20-%20Стратегія%20розвитку%20економічної%20безпеки%20підприємств%20машинобудування.pdf
  4. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 січня 2008 р. № 40-р «Про призначення Репешка І. В. директором Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб». офіційний сайт КМУ. Архів оригіналу за 26 жовтня 2023. Процитовано 26 жовтня 2023.
  5. ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про призначення Репешка І.В. Головою Державної міграційної служби України» від 24.06.2009 № 726-р
  6. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 червня 2021. Процитовано 29 грудня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. ↑ Начальник полиции Днепропетровской области Игорь Репешко рассказал об экспериментальных патрулях и полицейских участках. Режим доступа: https://tourdnepr.com/content/view/13838/13765/
  8. ↑ Игорь Репешко рассказал о работе полиции и кадровых проблемах. Режим доступа: https://dnepr24.com.ua/news/igor-repeshko-rasskazal-o-rabote-politsii-i-kadrovyh-problemah

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Репешко_Ігор_Володимирович