Республіка Ангілья
Республіка Ангілья | |||||
|
|||||
Столиця | Валлі | ||||
---|---|---|---|---|---|
Офіційні мови | {{{офіційні_мови}}} | ||||
Форма правління | Республіка | ||||
Площа | |||||
Населення | |||||
- Густота | Помилка виразу: неочікуваний оператор //км² | ||||
Часовий пояс | {{{часовий_пояс}}} | ||||
Домен | {{{інтернет_домен}}} | ||||
Республіка Ангілья була короткочасною, невизнаною незалежною державою на острові Ангілья. Існувала з 11 липня 1967 року до 19 березня 1969 року, коли британський контроль був відновлений[1].
27 лютого 1967 року Британія надала території Сент-Крістофер-Невіс-Ангілья статус «асоційованої держави» з власною конституцією та значним ступенем самоврядування. Багато жителів Ангільї рішуче заперечували проти постійного політичного підпорядкування Сент-Кіттсу, і 30 травня (відомий як День Ангільї) поліція Сент-Кіттса була виселена з острова[2]. Тимчасовий уряд звернувся до адміністрації Сполучених Штатів, але йому було відхилено. 11 липня 1967 року відбувся референдум про вихід Ангільї зі складу молодої держави. Результати: 1813 голосів за відокремлення і 5 проти. Декларація незалежності (написана в основному професором права Гарвардського університету Роджером Фішером) була публічно зачитана Волтером Ходжем[3].
Одразу була створена окрема законодавча рада. Пітер Адамс був першим головою Ради острова Ангілья, але коли він погодився повернути Ангілью назад до Сент-Кітса, його було усунено та замінено Рональдом Вебстером. У грудні 1967 року двоє членів британського парламенту розробили тимчасову угоду, згідно з якою протягом одного року британський чиновник мав виконувати основні адміністративні повноваження разом із Радою Ангільї. Тоні Лі обійняв цю посаду 8 січня 1968 року, але до кінця терміну не було досягнуто згоди щодо довгострокового майбутнього управління островом.
6 лютого 1969 року Ангілья провела другий референдум, у результаті якого 1739 голосів проти 4 проголосували проти повернення до асоціації зі Сент-Кітсом. Наступного дня Ангілья проголосила себе незалежною республікою[4].
Вебстер знову обійняв посаду голови. Новий британський посланник Вільям Вітлок прибув 11 березня 1969 року з пропозицією щодо нової тимчасової британської адміністрації. Його швидко вигнали під дулом зброї[5].
19 березня 1969 року контингент у складі 331 2-го батальйону парашутно-десантного полку та 30 лондонських столичних поліцейських висадився на гелікоптері на острів з 2 фрегатів нібито для «відновлення порядку»[6]. Вебстер втік з острова, зрештою звернувшись до Генеральної Асамблеї ООН, стверджуючи, що Ангілья повинна мати право на самовизначення.
Тоні Лі було звільнено, а лорд Карадон і Вебстер склали Декларацію із семи пунктів. По суті, Ангільї дозволили відокремитися від Сент-Кітс і Невіс, хоча лише 19 грудня 1980 року Ангілья офіційно відокремилася від Сент-Кітсу і стала окремою британською колонією. Хоча Сент-Кітс і Невіс здобули повну незалежність від Великобританії в 1983 році, Ангілья залишається британською заморською територією.
- ↑ Abbott, George C. (1971). Political Disintegration: The Lessons of Anguilla. Government and Opposition (англ.). 6 (1): 58—74. doi:10.1111/j.1477-7053.1971.tb00812.x. ISSN 0017-257X.
- ↑ David X. Noack: Die abtrünnige Republik Anguilla, amerika21.de 2016-09-27. Retrieved on 2017-04-23.
- ↑ Westlake, Donald (1972). Under an English Heaven. New York: Simon & Schuster. с. 78–79. ISBN 0-671-21311-3.
- ↑ Hubbard, Vincent (2002). A History of St. Kitts. Macmillan Caribbean. с. 147–149. ISBN 9780333747605.
- ↑ Roth, Andrew (7 листопада 2001). Obituary: William Whitlock. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 11 липня 2020.
- ↑ Anguilla: The farcical British invasion everyone forgets. The National. 19 березня 2019. Процитовано 28 грудня 2020.