Рингвудит
| Рингвудит | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | затверджений (А)[d][1] |
| IMA-номер | IMA1968-036 |
| Абревіатура | Rwd[2] |
| Хімічна формула | SiMg₂O₄[3] |
| Nickel-Strunz 10 | 9.AC.15[4] |
| Dana 8 | 51.3.3.1 |
| Ідентифікація | |
| Сингонія | кубічна сингонія |
| Просторова група | кристалографічна група 227d[5] |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | Ted Ringwoodd[4] |
| Типова місцевість | Тенгем (метеорит)[4] |
 Рингвудит у Вікісховищі | |
Рінгвудит (скорочено Rv[6]) — щільний ультрависокобарний мінерал[7][8] групи олівін. Кубічний триморф форстериту та ведделліту[9][10]. Зустрічається в метеоритах (хондритах)[8]. Різновид зеленого мінералу перидота[11].
Названий на честь Едварда «Теда» Рінгвуда (1930—1993), геохіміка та професора геології Австралійського Національного Університету[10].
Рінгвудит може утворитися виключно в умовах вкрай високого тиску, наприклад, у надрах землі, недоступних для людини (525—660 км глибини[12])[11].
Характеризується підвищеним коефіцієнтом залізистості[13].
Рінгвудит — наступна високобарична модифікація олівін і вважається основним мінералом нижньої частини перехідного шару верхньої мантії. Стабільний при високому тиску[14].
Має стрибкову провідність, енергія активації якої дорівнює 1,4 еВ, яка, на відміну від вадслеїту, суттєво знижується зі збільшенням вмісту в рингвудиту води: від 0,98 до 0,45 еВ при збільшенні вмісту води від 0,01 до 1 мас. %[14].
Як і вадслеїт може містити значні концентрації води, до 2,8 мас.% Н 2 О. При вимірюванні електропровідності рингвудиту в залежності від температури та вмісту води підтверджено наявність протонної провідності. При температурі 1700 К внесок протонної провідності мізерно малий при вмісті води менше 0,1 мас.%, але набагато вище, ніж для вадслеїту, при вмісті води більше 0,5 мас. %. У рингвудиті є лише один пік поглинання, який стає дуже широким при високих вмістах води, що може бути пов'язане із збільшенням рухливості протона[14].
- ↑ International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (February 2013) — 2013.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ rruff — Міжнародна мінералогічна асоціація, Університет Аризони.
- ↑ а б в Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ mineralienatlas.de
- ↑ Иванов, А. В. Глубинная геодинамика: границы процесса по геохимическим и петрологическим данным. — Геодинамика и тектонофизика. — 2010. — № 1.
- ↑ Маракушев, А. А. Генетические связи между метеоритами, земными и лунными породами / А. А. Маракушев, Н. Г. Зиновьева, Л. Б. Грановский. — Электронное научное издание Альманах Пространство и Время. — 2012. — № 2.
- ↑ а б Маракушев, А. А. Землетрясения взрывной природы. — Пространство и Время. — 2011. — № 3.
- ↑ Юдович, Я. Э. Минеральные индикаторы литогенеза / Я. Э. Юдович, М. П. Кетрис. — М. : Директмедиа, 2015. — С. 175. — ISBN 5447558433.
- ↑ а б John W. Anthony, Richard A. Bideaux, Kenneth W. Bladh, and Monte C. Nichols (2001). Handbook of Mineralogy (PDF) (англ.). Mineral Data Publishing. Архів (PDF) оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 березня 2016.
- ↑ а б Эмили Чанг. Алмаз стоимостью 10 долларов показал, что в недрах земли есть огромные запасы воды / перевод В. О. Науменко, О. В. Ведута. — Материалы Всероссийской научно-практической конференции студентов, аспирантов и молодых ученых. — Тюмень, 2014. — С. 399—402.
- ↑ Ye Y. Brown. Compressibility and thermal expansion study of hydrous Fo100 ringwoodite with 2.5(3) wt% H2O / Ye Y., Brown D. A., Smyth J. R., Panero W. R., Jacobsen S. D., Chang Y.-Y., Townsend J. P., Thomas S. M., Hauri E., Dera P., Frost D. J.. — American Mineralogist. — 2012. — Вип. 97. — С. 573—582.
- ↑ Иванова, А. Г. Спиновый переход Fe2+ в рингвудите (Mg,Fe)2SiO4 при высоких давлениях / А. Г. Иванова, М. Ю. Пресняков, С. С. Старчиков. — Вестник российского фонда фундаментальных исследований. — 2014. — № 2. — С. 95—97. — ISSN 1605-8070.
- ↑ а б в Т. Кацура, Т. Йошино, Г. Мантикале, Т. Мацузаки. Электропроводность основных минералов верхней мантии. — Геология и геофизика. — 2009. — № 12. — С. 1470—1477. — ISSN 0016-7886.