Перейти до вмісту

Ріссенберг Ілля Ісаакович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Риссенберг Ілля Ісаакович)
Ілля Ісаакович Ріссенберг
Ім'я при народженніІлля Ісаакович Ріссенберг
Народився17 листопада 1947(1947-11-17)
Харків, Українська РСР, СРСР
Помер30 серпня 2020(2020-08-30) (72 роки)
м. Харків
ГромадянствоСРСР СРСР (1947—1991)
Україна Україна (з 1991)
Діяльністьпоет
Alma materХНУ ім. В. Н. Каразіна
ЗакладХНУ ім. В. Н. Каразіна
Мова творівросійська
Роки активності1980 — 2020
CMNS: Ріссенберг Ілля Ісаакович у Вікісховищі

І. Ріссенберг (2014)

Ілля́ Ісаа́кович Ріссенбе́рг (нар. 17 листопада 1947, Харків — пом. 30 серпня 2020, там само[1]) — український російськомовний поет, лауреат Російської премії (2012).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 17 листопада 1947 року в місті Харкові в сім'ї інженера-хіміка та викладачки літератури.

Закінчив хімічний факультет Харківського державного університету.

Був тренером з шахів, здобув розряд кандидата у майстри спорту.

Працював асистентом викладача філософії та історії, соціальним працівником.

Ілля Ріссенберг був керівником клубу російської поезії при Харківському єврейському культурному центрі «Бейт Дан».

Мешкав у Харкові.

Помер Ілля Ріссенберг 30 серпня 2020 року у місті Харкові[1][2].

Творчість

[ред. | ред. код]

Публікувався в часописах «Повітря», «©пілка Письменників», «Діти Ра», «СТИХ», «Стільники», альманахах «Нова Камера зберігання», «Новий Ковчег», «Дворіччя», антологіях «Звільнений Улісс», «Біблійні мотиви у російській ліриці ХХ століття», «Україна. Російська поезія. ХХ століття». Лонг-Лістер «Російської премії» (2010)[3]; шорт-Лістер премії Андрія Білого (2011)[4]. Автор віршованої збірки «Третій з двох» (2011), за яку був удостоєний «Російської премії» 2012 року[5][6].

Витоками й складниками духопоетики Ільї Ріссенберга мені гадаються російський фольклор (пісенний — традиційний і міський), єврейська релігійність (псалмотворчість).
Нетривіяльна музикальність, своєрідність просодії, тяготіння у творчості до звуку (де кожний елемент перегукується з кожним, за яким більшою або меншою мірою інтуїтивно проступає сенс, роблять вірші І. Ріссенберга видатними.
Самовитість звуку іноді уводить поета в ті емпіреї, де його читач часто-густо вже не в змозі пробитись до сенсу, і, здається, в таке саме становище потрапляє сам творець.
У кожному разі ми повинні довіритись самодостатності цих текстів (назвить їх, коли завгодно, псалми), цим „замовлянням“, і зберегти їх для читачів — можливо, проникливіших.

— СТАНІСЛАВ МІНАКОВ[7]

Як символісти виховали читача для всієї Срібної доби, так тепер Ріссенбергу доводиться виховувати читача для одного себе. Але, можливо, так трапляється з усяким новим поетом.

— ОЛЕНА ДОНСЬКА[8]

Ілля Ріссенберг, людина з німецьким прізвищем, яке слов'янською можна було б перекласти як… ну, наприклад, Розривгора, кілька десятиліть наполегливо, безоглядно, безвідривно будує у своїх віршах п'яту східноєвропейську мову <…>.
Саме тому туди як будівельний матеріал годиться все — і Даль, і вчорашня безкоштовна газета, і взагалі будь-яке слов'янське, єврейське та тюркське слово. <…>
Мова ворушиться, змінюється, проявляється, знаходить свою парадигматику, визначає свої лексичні та синтаксичні кордони, намацує власні способи словотворення та фразобудування, у тому числі пов'язані з її єврейською природою <… >. І це — ні з чим не порівнянне видовище; стежити за цим — як наживо бути присутнім при Горотворенні.
Подумайте, чи стикалися ви коли-небудь із чим-небудь рівно величним: самотнє, неухильне, безнадійне створення цілої мови? Мови, для якої немає й не буде народу, мови, у якої немає й не буде продовження.
Але у якої є і буде поезія.

— ОЛЕГ ЮР'ЄВ[9]

<… > біля витоків цієї складної, складеної, темної, а то й невиразної мови Ріссенберг, напівросійською, напівукраїнською, напів-знову-сотвореною, — прагне не те щоб навіть створити (Ріссенберг традиціоналіст, ми пам'ятаємо), а знову знайти втілення тієї небувалої, нетутешньої, неймовірної мови, на якій говорить лише Полігімнія. Та й то не завжди.

— ОЛЕГ ДАРК[10]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Риссенберг И. С. (17 грудня 2006). Стихи. Альманах НКХ: Выпуск девятый. Архів оригіналу за 26 квітня 2012. Процитовано 16 січня 2012.
  • Риссенберг И. С. (4 грудня 2009). Стихи. Альманах НКХ: Выпуск двадцать восьмой. Архів оригіналу за 26 квітня 2012. Процитовано 16 січня 2012.
  • Риссенберг И. С. Третий из двух: Стихи. Харьков: ТО «Ексклюзив», 2011. 160 с. ISBN 978-966-2166-35-4

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б София Красникова (30 серпня 2020). В Харькове 30 августа скончался 72-летний поэт Илья Риссенберг. Медиа группа «Объектив». Процитовано 31 серпня 2020.
  2. ↑ Colta.ru (30 серпня 2020). Умер Илья Риссенберг. Процитовано 31 серпня 2020.
  3. ↑ Риссенберг И. И. (2011, № 13). Стихи. ©оюз Писателей. Архів оригіналу за 26 квітня 2012. Процитовано 16 січня 2012.
  4. ↑ Объявлен шорт-лист премии Андрея Белого. Lenta.ru. 1 листопада 2011. Архів оригіналу за 26 квітня 2012. Процитовано 16 січня 2012.
  5. ↑ Кучерская М. А. (24 квітня 2012). Лауреатом «Русской премии» стал гражданин США Юз Алешковский. Ведомости. Архів оригіналу за 18 червня 2012. Процитовано 30 квітня 2012.
  6. ↑ Юз Алешковский, Илья Риссенберг и Дмитрий Вачедин стали лауреатами «Русской премии». ИА REGNUM. 24 квітня 2012. Архів оригіналу за 18 червня 2012. Процитовано 30 квітня 2012.
  7. ↑ Мінаков С. О. Илья Риссенберг.Стихи. Соти.
  8. ↑ Донская Е. Г. (2012, № 14). Про читателя, войдущего в книгу единственную, но не первую. Илья Риссенберг. Третий из двух. — Харьков: ТО «Эксклюзив», 2011. — 160 с. ©оюз Писателей. Архів оригіналу за 19 жовтня 2012. Процитовано 29 липня 2012.
  9. ↑ Юрьев О. А. (23 березня 2010). «Гость синагоги, татарин Европы». Илья Риссенберг: На пути к новокнаанскому языку. Booknik. Архів оригіналу за 26 квітня 2012. Процитовано 16 січня 2012.
  10. ↑ Дарк О. И. (2010, № 1). Вратоземье Ильи Риссенберга. Воздух. Архів оригіналу за 18 червня 2012. Процитовано 3 травня 2012.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Ріссенберг_Ілля_Ісаакович