Роберто Веккйоні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роберто Веккйоні
італ. Roberto Vecchioni
Основна інформація
Повне ім'яітал. Roberto Michele Massimo Vecchioni
Дата народження25 червня 1943(1943-06-25)[1][2] (81 рік)
Місце народженняКарате-Бріанца, Провінція Монца і Бріанца, Ломбардія, Королівство Італія
Роки активності1966 — тепер. час
ГромадянствоІталія
Професіїавтор-виконавець, письменник, поет, композитор, студійний музикант, викладач
ОсвітаКатолицький університет Святого Серця
Жанрирок-музика
ЧленствоItalian Multiple Sclerosis Societyd
ЗакладРимський університет ла Сапієнца, Туринський університет і Павійський університет
ЛейблиRCA Italianad і Philips[d]
Нагороди
У шлюбі зIrene Bozzid[3] і Daria Colombod[4]
Діти (4[4])Francesca Vecchionid[5]
vecchioni.org
CMNS: Файли у Вікісховищі

Роберто Мікеле Массімо Веккйоні (італ. Roberto Michele Massimo Vecchioni, нар. 25 червня 1943(1943червня25), Карате-Бріанца, Італія) — італійський автор-виконавець і письменник[6].

Виграв одні з найважливіших премій та фестивалів італійської музики: Premio Tenco 1983 року (у 1974 році на згадку про Луїджі Тенко в Сан-Ремо заснували премію Premio Tenco[7]), Фестивальбар 1992 року, Фестиваль Санремо та премію критиків Міа Мартіні 2011 року. Він також отримав премію Lunezia Antologia 2013 року[8].

З 1969 до 2004 рік працював учителем середньої школи в ліцеях провінцій Мілана та Брешії. Провадив як викладач різні університетські курси[9].

Біографія

[ред. | ред. код]

Закінчив міланський Католицький університет Святого Серця, де вивчав класичну літературу[10]. Багато років викладав історію та літературу в одному з середніх навчальних закладах Мілана. Серед його учнів майбутня співачка Паола Ієцці[11] із дуету Paola & Chiara. Крім музичної діяльності знаний як прозаїк (автор кількох романів) і журналіст.

Почав свою кар'єру в музичному світі як автор текстів пісень, у співпраці зі своїм другом музикантом Андреа Ло Векко. Перша випущена пісня — це італійський переклад «Barbara Ann» гурту «The Beach Boys», записана 1966 року гуртом «Pop Seven».

У другій половині 1960-х і 1970-х років продовжив кар'єру автора текстів і написав пісні для таких визнаних співаків, як-от Орнелла Ваноні, Іва Дзаніккі, Джильйола Чинкветті, та гуртів «Nuovi Angeli», «Homo Sapiens», «Figlie del vento» тощо.

1968 року брав участь у фестивалі в Санремо як автор пісні «Sera» в інтерпретації Джуліани Валчі та Джильйоли Чинкветті, і цей факт зробив Ло Веко та Векконі дуже популярними авторами.

1971 року випустив перший власний альбом «Parabola», який містить одну з його найвідоміших пісень, «Luci a San Siro». Цього ж року написав текст гімну клубу «Інтернаціонале», вболівальником якої він був, на музику Ренато Пареті у виконанні футболіста Маріо Бертіні.

1973 року отримав приз італійських музичних критиків за альбом «Il re non si diverte». Того ж року брав участь у «Canzonissima», але не зміг вийти у фінал[12][13].

Здобув загальнонаціональну популярність після випуску 1977 року альбому «Samarcanda».

1979 року його звинуватили в торгівлі наркотиками. 1992 року виграв Фестивальбар з піснею «I want a woman». У 1994 та 1998 роках брав участь у фестивалі в Ломбардії під керівництвом Луїджі та Кармело Пістільйо.

Його альбоми продали тиражем понад шість з половиною мільйонів копій.

2004 року нагороджений орден «За заслуги перед Італійською Республікою»[14].

2006 року повернувся на фестиваль у Санремо з піснею «Dove si va з Nomadi».

З 2006 року читав курс лекцій «Літературні тексти в музиці» у Павійському університеті та курс лекцій «Лабораторія письма та культури спілкування» у Римському університеті ла Сап'єнца.

Брав участь у створенні пісні «Domani 21/04.2009», присвяченої людям, які постраждали від землетрусу в Л'Аквілі.

19 лютого 2011 року виграв на фестивалі в Санремо з піснею «Call me again love»[15].

20 вересня 2013 року номінований на Нобелівську премію з літератури разом з Бобом Діланом і Леонардом Коеном[16][17]. Того ж року став почесним громадянином Мамояди[18].

У грудні 2014 року дебютував на великому екрані у ролі Віто у фільмі Серджо Кастеллітто «Ніхто не рятує поодинці». Його остання книга «Il mercante di luce» (2014, Einaudi), розійшлася накладом 60 000 примірників[19].

У листопаді 2018 року випустив новий альбом «The Infinite», в якому взяли участь Франческо Гуччіні і Морган[20].

Одружений з письменницею Дар'єю Коломбо (Daria Colombo), подружжя має чотирьох дітей[21].

Дискографія

[ред. | ред. код]
  • 1971 — Parabola
  • 1972 — Saldi di fine stagione
  • 1973 — L'uomo che si gioca il cielo a dadi
  • 1973 — Il re non si diverte
  • 1975 — Barbapapà
  • 1975 — Ipertensione
  • 1976 — Elisir
  • 1977 — Samarcanda
  • 1978 — Calabuig, stranamore e altri incidenti
  • 1979 — Robinson, come salvarsi la vita
  • 1980 — Montecristo
  • 1982 — Hollywood Hollywood
  • 1984 — Il grande sogno
  • 1985 — Bei tempi
  • 1986 — Ippopotami
  • 1989 — Milady
  • 1991 — Per amore mio
  • 1993 — Blumùn
  • 1995 — Il cielo capovolto
  • 1997 — El bandolero stanco
  • 1999 — Sogna ragazzo sogna
  • 2002 — Il lanciatore di coltelli
  • 2004 — Rotary Club of Malindi
  • 2007 — Di rabbia e di stelle
  • 2011 — Chiamami ancora amore
  • 2013 — Io non appartengo più
  • 2018 — L'infinito

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Discogs — 2000.
  2. ↑ Babelio — 2007.
  3. ↑ https://www.oggi.it/people/vip-e-star/2011/03/15/parla-lex-moglie-di-vecchioni-bravo-roberto-ho-tifato-per-te/
  4. ↑ а б https://www.rainews.it/articoli/2023/04/e-morto-arrigo-vecchioni-il-figlio-di-roberto--65b1a467-81cb-4268-9150-5dc101a2065c.html#:~:text=Era%20il%20terzo%20dei%204,dalla%20seconda%20moglie%20Daria%20Colombo&text=%22Dopo%20tanto%2C%20tanto%20dolore%2C,la%20morte%20del%20figlio%20Arrigo.
  5. ↑ "Non avevo paura di dire che sono omosessuale. Mio padre Vecchioni me l'ha estorto. Sono stata una figlia fortunata" — HuffPost (Italia), 2019.
  6. ↑ Роберто Веккьони: «Самарканд — это красота и тайна» // А. Ионесов, «Самаркандский вестник». Архів оригіналу за 23 травня 2019. Процитовано 23 травня 2019.
  7. ↑ Premio Tenco - Rassegna della canzone d'autore. Club Tenco (італ.). Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 5 листопада 2020.
  8. ↑ Premio Lunezia 2013 a Vecchioni, Negramaro e Malika Ayane. Musicalnews.com (англ.). 18 лютого 2015. Архів оригіналу за 18 лютого 2015. Процитовано 5 листопада 2020.
  9. ↑ Roberto Vecchioni. CIM - Cim Università di Pavia (італ.). Архів оригіналу за 14 червня 2018. Процитовано 5 листопада 2020.
  10. ↑ Gigi Vesigna, La gavetta dei VIP?, in Oggi, 12 giugno 2013, p. 94-98. La gavetta dei VIP // Oggi. — P. 94—98.
  11. ↑ Genova. Vecchioni: «Non sono un tipo da iPod». Mentelocale.it (італ.). 20 листопада 2008. Архів оригіналу за 20 листопада 2008. Процитовано 5 листопада 2020. {{cite web}}: Недійсний |dead-url=unfit (довідка)
  12. ↑ Dario Cordovana (11 січня 2018). Canzonissima 1973: gli esordienti (puntata n. 139). iquattrofissa.it (італ.). Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 5 листопада 2020.
  13. ↑ 45 Mania - L'editoriale di Fiorenzo Pampolini. 45mania.it (італ.). Архів оригіналу за 18 жовтня 2020. Процитовано 5 листопада 2020.
  14. ↑ Video Foto Discorsi Comunicati YouTube Twitter Instagram Home onorificenze dettaglio decorato Vecchioni Dott. Roberto.
  15. ↑ Mentelocale: cosa fare nel tuo tempo libero. www.mentelocale.it (італ.). Архів оригіналу за 4 листопада 2020. Процитовано 5 листопада 2020.
  16. ↑ "La musica non è poesia di serie B". Al premio Nobel per la Letteratura candidati i cantautori (VIDEO). L'HuffPost (італ.). 20 вересня 2013. Архів оригіналу за 1 лютого 2016. Процитовано 5 листопада 2020.
  17. ↑ Nobel a Vecchioni? La moglie: "Riconoscimento che la canzone è espressione letteraria". L'HuffPost (італ.). 20 вересня 2013. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 5 листопада 2020.
  18. ↑ Vecchioni ora è un "mamuthone"Cittadino onorario di Mamoiada. L'Unione Sarda.it (італ.). 11 серпня 2013. Процитовано 29 травня 2024.
  19. ↑ Emiliano Liuzzi. Roberto Vecchioni, tra musica, insegnamento e attualità: “Gli italiani? Davanti alla politica esprimono il loro peggio” (італ.). www.ilfattoquotidiano.it. Процитовано 25 липня 2015.
  20. ↑ Roberto Vecchioni torna con un nuovo album: l'Infinito. Brescia News (італ.). 7 листопада 2018. Архів оригіналу за 19 жовтня 2019. Процитовано 5 листопада 2020.
  21. ↑ Mimmo Colombo. Roberto Vecchioni: Biografia (італ.). www.vecchioni.org. Архів оригіналу за 25 липня 2015. Процитовано 25 липня 2015.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Роберто_Веккйоні&oldid=42676188