Роберт Мілліган Мак-Лейн
| Роберт Мілліган Мак-Лейн | |
|---|---|
англ. Robert Milligan McLane  | |
 | |
| Дипломатичний представник США у Франції | |
| 14 травня 1885 — 20 травня 1889 | |
| Попередник | Леві Мортон |
| Наступник | Вайтло Рейд |
| Губернатор Меріленду | |
| 9 січня 1884 — 27 березня 1885 | |
| Член Палати представників США від 4-го округу штату Меріленд | |
| 4 березня 1879 — 3 березня 1883 | |
| Дипломатичний представник США у Мексиці | |
| 6 квітня 1859 — 22 грудня 1860 | |
| Дипломатичний представник США у Китаї | |
| 3 листопада 1854 — 12 грудня 1854 | |
| Попередник | Гамфрі Маршалл |
| Наступник | Пітер Паркер |
| Голова Національного комітету Демократичної партії | |
| 1852 — 1856 | |
| Член Сенату Меріленду | |
| 1877 — 1879 | |
| Член Палати делегатів Меріленду | |
| 1845 — 1847 | |
| Народився | 23 червня 1815[1][2] Вілмінгтон, Делавер, США |
| Помер | 16 квітня 1898[1][2][3] (82 роки) Париж |
| Похований | Цвинтар «Грін-Маунт»d[2] |
| Відомий як | політик, дипломат, військовослужбовець, адвокат |
| Країна | США |
| Alma mater | Військова академія США |
| Політична партія | Демократична партія США |
| Батько | Луїс Маклейн[4] |
| У шлюбі з | Georgine Urquhartd |
| Підпис |  |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Роберт Мілліган Мак-Лейн (нар. 23 червня 1815 — пом. 16 квітня 1898) — американський політик, військовий офіцер і дипломат. Він був послом США в Мексиці, Франції та Китаї, був членом Палати представників США від 4-го округу штату Меріленд, головою Національного комітету Демократичної партії та 39-м губернатором штату Меріленд[5].
Мак-Лейн народився у Вілмінгтоні, штат Делавер, у 1815 році в сім'ї Луїса Мак-Лейна та Кетрін Мері Мілліган. Місце його народження, будинок Луїса Мак-Лейна, додали до Національного реєстру історичних місць у 1973 році[6][7]. Він здобув середню освіту в приватній школі під керівництвом квакера Джона Буллока. Вищу освіту здобув в коледжі Святої Марії в Балтиморі, штат Меріленд. Після призначення батька послом в Англії, родина переїхала до Європи. Його відправили в коледж Бурбон у Парижі для подальшої освіти, там він познайомився з маркізом де Лафаєтом. Його старшим братом був Луїс Мак-Лейн, колишній президент Wells Fargo & Co.[8]
Мак-Лейн і його сім'я повернулися до США у 1833 році, коли батька призначили міністром фінансів. Того ж року президент Ендрю Джексон зарахував Мак-Лейна до Військової академії США у Вест-Пойнті, яку він закінчив у липні 1837 року у званні молодшого лейтенанта артилерії армії США. У 1837 році Мак-Лейна з полком під командуванням генерала Томаса Джесапа направили до Флориди під час Семінольської війни, а у 1838 році його передислокували на захід під командуванням генерала Вінфілда Скотта.
У 1838 році його перевели до Корпусу інженерів армії США під керівництвом генерала Закарі Тейлора. У 1841 році його відправили до Північних озер для оглядових робіт, а також до Європи для дослідження дамб і дренажних систем у Нідерландах та Італії. Перебуваючи в Європі, він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Джорджиною Уркгарт, яка народила йому двох дітей. Мак-Лейн пішов у відставку у 1843 році, щоб продовжити вивчення права, і того ж року його прийняли до адвокатури. Після цього він почав практику в Балтиморі.
У 1845 році Мак-Лейна обрали представником від Балтимора до Палати делегатів штату Меріленд після успішної кампанії за президента Джеймса Полка роком раніше. У 1846 році Мак-Лейн балотувався до Конгресу та переміг свого опонента від вігів Джона П. Кеннеді з перевагою у 500 голосів. Через два роки його переобрали та він обіймав цю посаду з 4 березня 1847 по 3 березня 1851 року. У Конгресі Мак-Лейн здобув репутацію виняткового оратора, і під час другого терміну його обрали головою Комітету з торгівлі. Він не був кандидатом на повторне висунення у 1850 році. Після перебування в Конгресі Мак-Лейн переїхав на захід США та став радником гірничодобувної корпорації, яка займалася юридичною діяльністю, що стосувалася власності в Каліфорнії. Він залишався на Заході до 1852 року, коли повернувся до Меріленду як президентський вибірник Франкліна Пірса.
У 1853 році, під час Тайпінського повстання, президент Пірс призначив Мак-Лейна уповноваженим представником у Китаї з повноваженнями повноважного посланника, а також акредитованим в Японії, Сіамі, Кореї та Кохінхіні. Попри громадянську війну, Мак-Лейну наказали забезпечити комерційні відносини між Китаєм і США, а також вести переговори з повстанцями, зберігаючи при цьому дипломатичні відносини з імперським урядом. Він успішно відновив торгові відносини між обома країнами, але у 1854 році повернувся до США через слабке здоров'я. На батьківщині він відновив свою політичну діяльність, став делегатом Національного з'їзду Демократичної партії у 1856 році, під час якого підтримав майбутнього президента Джеймса Бьюкенена.
У 1858 році США та Мексика розірвали дипломатичні відносини, після чого в Мексиці спалахнула громадянська війна. Мак-Лейна призначили надзвичайним посланцем і уповноваженим міністром у Мексиці 7 березня 1859 року. Йому доручили визначити, чи уряд Беніто Хуареса, опозиційного до імператора, гідний визнання. Він також вів переговори, як посол, щодо Договору Маклейна-Окампо, який мав розширити транзитні права США через перешийок Теуантепек, включно з концесією на міжокеанічний канал. Однак, Сенат США не ратифікував договір. Мак-Лейн залишив посаду посла в Мексиці 22 грудня 1860 року.
Під час Громадянської війни в США федеральний уряд при президенті Авраамі Лінкольні примусово заборонив штату Меріленд приєднуватись до Конфедерації. Мак-Лейн як член делегації, направленої до Вашингтона, округ Колумбія, мав поставити під сумнів дії федерального уряду. Мак-Лейн особисто вважав, що федеральний уряд не мав конституційного права примушувати Меріленд до покори, але вирішив разом з рештою делегації, що Меріленд не повинен відокремлюватись. Протягом решти частини війни Мак-Лейн зосередив свою увагу на юридичній практиці, оскільки взимку 1863 року його призначили радником Західно-Тихоокеанської залізниці.
Ще тривалий час після закінчення Громадянської війни Мак-Лейн займався юридичною практикою та не повертався в політику до Національного з'їзду Демократичної партії у 1876 році. У 1877 році він увійшов до Сенату штату Меріленд, як представник від міста Балтімор. Він залишив Сенат штату у 1879 році, щоб знову балотуватися на виборах до Конгресу. Він досяг успіху і пропрацював два терміни з 4 березня 1879 року по 3 березня 1883 року. Під час свого першого терміну в Конгресі він був головою Комітету з тихоокеанських залізниць.
Згідно з газетою «Athen's Post» від 22 березня 1861 року, Мак-Лейн привернув увагу на першу сторінку, коли звернувся до аудиторії, яка тішилася його виступом: «Клянуся живим Богом, річка Саскуеханна почервоніє від крові… Я присягаю своїм життям і серцем йти з вами… Для чого? Запобігти жодній людині перетнути Меріленд для виконання законів США». Як і багато інших, Мак-Лейн наповнював натовп ненавистю та страхом, багато бравади, але ті люди, які наповнювали натовп таким чином, насправді не робили нічого, крім того, що змушували інших вдиратися та вбивати, в той час, як вони знаходили способи уникнути реальної битви[9].
У 1883 році Демократична партія Меріленда висунула Мак-Лейна на посаду наступного губернатора штату Меріленд. На виборах Мак-Лейн легко переміг свого опонента-республіканця Гарта Бентона Голтона з перевагою в 12 000 голосів. Під час його перебування на посаді було прийнято кілька важливих законодавчих актів, зокрема створення Бюро статистики та трудової інформації та встановлення універсального стандарту часу в усьому штаті. Мак-Лейн пропрацював губернатором лише понад рік, з 8 січня 1884 року до своєї відставки 27 березня 1885 року, після того отримав призначення президента Гровера Клівленда уповноваженого міністра США у Франції.
Для виконання своїх обов'язків Мак-Лейн переїхав до Франції зі своєю дружиною, з якою він познайомився там багато років тому. Він влаштувався на постійній основі в Парижі та проживав там після закінчення терміну перебування на посаді посла у 1889 році через погіршення здоров'я дружини. Його власне здоров'я почало погіршуватися у 1891 році, ставши критичним у 1898 році, того року він помер. Його тіло повернули до Балтимора та поховали на цвинтарі Грінмаунт.
Він успадкував членство Ордена Цинцінната в штаті Меріленд у 1858 році, у 1885—1899 роках очолював його[10]. На його честь назвали Устричні поліцейські сили штату Меріленд («Устричний флот») та пароплав «Губернатор Р. М. Мак-Лейн», який служив у штаті з 1884 по 1945 роки з нетривалим періодом участі у Першій світової війні.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б в Find a Grave — 1996.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Національний реєстр історичних місць США — 1966.
- ↑ Robert Milligan McLane, Reminiscences, 1827—1897 (1903) online
- ↑ National Park Service (9 липня 2010). National Register Information System. National Register of Historic Places. National Park Service.
- ↑ Joan M. Norton (October 1972). [[[:Шаблон:NRHP url]] National Register of Historic Places Inventory/Nomination: Louis McLane House].
- ↑ McLane-Fisher Family Papers circa 1800-1905, MS. 2403. www.hitandstay.com. Maryland Historical Society. Процитовано 8 березня 2021.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ The Athens Post, Athens Tennessee, March 22, 1861 Page 1
- ↑ Metcalf, Bryce (1938). Original Members and Other Officers Eligible to the Society of the Cincinnati, 1783—1938: With the Institution, Rules of Admission, and Lists of the Officers of the General and State Societies Strasburg, VA: Shenandoah Publishing House, Inc., pp. 22 and 318.
- Robert Milligan McLane, Reminiscences, 1827—1897 (1903) online
- Frank F. White, Jr., The Governors of Maryland 1777—1970 (Annapolis: The Hall of Records Commission, 1970), 201—205.
 | |
|---|---|
| Література та бібліографія | |
| Тематичні сайти | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |