Роберт Престон, 1й барон Горманстон
| Роберт Престон, 1й барон Горманстон | |
|---|---|
| Помер | 1396 |
| Діяльність | суддя |
| Батько | Roger Prestond[1][2] |
| Мати | Maud (?)d[1][2] |
| У шлюбі з | Margaret de Berminghamd і Joan Hugeleyd |
| Діти | Christopher Preston, 2nd Baron Gormanstond[1][2] і Elizabeth Prestond[2] |
Роберт Престон (помер у 1396 р.) – І барон Горманстон, відомий англо-ірландський аристократ, державний діяч, юрист. Він обіймав кілька вищих судових посад, у тому числі, протягом короткого періоду, пост лорда-канцлера Ірландії. Він був засновником провідного англо-ірландського роду Престонів, титули якого включали титул віконта Горманстон та віконта Тари.
Роберт Престон був сином Роджера де Престона (помер у 1346 р.) та його дружини та двоюрідної сестри Мод (або Матильди) де Престон. Його батько був сином Адама де Престона, багатого купця з Престона, Ланкашир (Англія). Родина Престонів приїхала до Ірландії на початку чотирнадцятого століття. Роджер де Престон обіймав кілька суддівських посад, у тому числі посаду повноважного судді Суду загальних справ (Ірландія) [1]. Вперше про Роберта Престона почули в 1346 році, коли він успадкував майно в Престоні. Він пішов за своїм батьком у юридичну професію, став сержантом королівського суду Ірландії приблизно в 1348 році та генеральним прокурором Ірландії в 1355 році, отримавши платню 100 шилінгів на рік [2].
Як головний юрист Корони, його обов’язки були обтяжливими: у 1357 і 1358 роках йому було наказано супроводжувати лорд-суддю Ірландії через Лейнстер і Манстер (що тоді лише частково були під контролем Англії), а також виступати в суді та захищати прохачів в суді від імені Корони Англії та Ірландії [3]. Ця служба в суді присяжних тривала майже 6 місяців, що, мабуть, серйозно заважало його приватній практиці, хоча він отримував зарплату в 29 фунтів стерлінгів, що на той час було дуже великою сумою, а також корона компенсувала його витрати на службі [4]. У 1358 році він став головним суддею Ірландської спільної судової палати і обіймав цю посаду 20 років. Його було усунено з посади в 1378 році із зауваженням: «…якщо Король або Таємна Рада Ірландії не накажуть інакше», але ця відставка була за його власним бажанням [2].
У 1359 - 1361 роках корона Англії зіткнулася з серйозним повстанням у Лейнстері під проводом ірландського клану О’Бірн, яке очолив відомий ірландський ватажок Мак Мерро Кавана. Король Англії Едуард III призначив свого другого сина Лайонеля Антверпенського лорд-лейтенантом Ірландії, щоб придушити повстання, і в цьому він в основному успішно впорався. Престон служив його лейтенантом у кампанії та був посвячений у лицарі. Він був нагороджений титулом барона Горманстон між 1365 і 1370 роками. Він уже на той час був депутатом Палати Лордів парламенту Ірландії як барон Келлс, отримавши цей титул від своєї першої дружини Маргарет де Бермінгем [5].
У 1367 році він брав участь у комісії, щоб з’ясувати, які прибутки отримувала корона Англії від казначейства Ірландії, а пізніше того ж року він брав участь у іншій комісії, щоб з’ясувати, чи маєток Раткіл є у власності корони Англії.
Незважаючи на його тісні родинні зв'язки (через його першу дружину) з родиною Карбері де Бермінгем, він зазнав значних втрат під час приватної війни родини Бермінгем у графствах Міт та Кілдер у 1367 – 1368 роках і був змушений поставити гарнізон в замку Карбері. Незрозуміло, чи грав він якусь роль у невдалих переговорах в Карбері в 1368 році, де Бермінгеми, порушивши домовлене перемир’я, ув’язнили представників корони Англії.
Хоча Роберт Престон, очевидно, дуже хотів піти у відставку з посади головного судді Ірландії [8], у свої останні роки він продовжував обіймати високу посаду: він ненадовго був лорд-канцлером Ірландії у 1388 році, заступником юстиціарія Ірландії в 1389 році, і його було призначено канцлером казначейства Ірландії в 1391 році [2].
Вважається, що Роберт Престон володів колекцією юридичних і політичних праць, у тому числі суперечливим трактатом «Modus Tenendi Parliamentum» (Режим проведення засідань парламенту) (написаний близько 1320 р.), який наголошував на вирішальній ролі парламенту в уряді та, на думку його критиків, виправдовував усунення короля [9]. Колекція перейшла до його сина Крістофера, ІІ барона Горманстон, який ретельно її вивчав. Це стало причиною суперечок під час політичної кризи 1418 - 1419 років, коли другого барона звинуватили в державній зраді, в основному через те, що він володів «Модусом» [10].
Його основною резиденцією, придбаною через шлюб, був замок Карбері, графство Кілдер. Робер Престон придбав маєток Горманстон, графство Міт, у родини Сент-Аманд у 1363 році.
Його мати Мод володіла власним майном і придбала землі, де вона побудувала дублінську міську резиденцію, розташований приблизно на сучасній Парламентській вулиці в центрі міста, приблизно в 1360 році. Він став відомий як будинок Престон-Інн і так і називався за часів королеві Англії Єлизавети І [12].
Роберт Престон перший раз одружився з Маргарет де Бермінгем, донькою та майбутньою спадкоємицею сера Волтера де Бермінгема, титулярного барона Келлс-ін-Оссорі, завдяки якому він отримав замок Карбері (який зараз лежить в руїнах). Вдруге він одружився з Джоаною Гуджелі. Після його смерті в 1396 році його спадкоємцем став його син Крістофер Престон, ІІ барон Горманстон, що також прийняв титул барон Келлс по праву своєї матері [13].
1. Ball, F. Elrington The Judges in Ireland 1221-1921 John Murray London 1926 Vol. 1 p.67.
2. Ball p.83
3. Close Rolls 32 Edward III
4. Hart, A.R. History of the King's Serjeant-at-law in Ireland Four Courts Press 2000 p.19
5. Slane Peerage Case (1835) Reports of House of Lords cases Vol.4
6. Grace Annales Hibernicae
7. Annales Hibernicae
8. Smyth, Constantine Joseph Chronicle of the Law Officers of Ireland London Butterworths 1839 p.113
9. Otway-Ruthven History of Medieval Ireland Barnes and Noble reissue 1993 p.356
10. Otway-Ruthven p.356- he was quickly released after explaining that he had inherited it from his father.
11. Kenny, Colum King's Inns and the Kingdom of Ireland Dublin Irish Academic Press 1992 pp.10-13
12. Kenny pp.10-13
13. Mosley, ed. Burke's Peerage 107th Edition Delaware 2003 Vol. 2 p.1601