Ровинський Дмитро Діомидович
| Ровинський Дмитро Діомидович | |
|---|---|
| Народився | 8 листопада 1888 Зіньків, тепер Полтавської області |
| Помер | 3 листопада 1937 (48 років) Сандармох |
| Поховання | Сандармох |
| Країна |  Російська імперія.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | актор, режисер |
| Заклад | Театр Миколи Садовського (1916—18), Державний драматичний театр (1918—19), Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка (1919—29, з 1923 —театр пересувний, з 1927 — Дніпропетровський український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка), «Жовтень» (1929-1931, Ленінград) |
| Роки активності | до 1931 року |
Дмитро́ Діоми́дович Рови́нський (також Демидович) (нар. 1892 (або 1888), Зіньків — 3 листопада 1937, Сандармох) — актор, режисер і театральний діяч. Член Центральної ради УНР[1].
З українських міщан історичної Гетьманщини, позапартійний.
Професіональну діяльність почав у мандрівних українських трупах. Працював у театрах Києва, Харкова, Полтави, Дніпропетровська (театр Садовського, театр ім. Шевченка та інші), переїхав до Ленінграда в 1930 р., організатор і директор державного українського театру «Жовтень», проживав: наб. р. Мойки, д. 24, кв. 22.
Арештований 14 листопада 1931 року. Виїзною сесією Колегії ОДПУ в м. Ленінград 21 березня 1932 засуджений за ст. 58-11 КК РРФСР на 5 років концтабору. Відбував покарання у Свірському таборі, де працював, зокрема, завідувачем гужового транспорту. Засуджений нарсудом Лодейнопольського району при Свірлагу 30 листопада 1935 р. за ст. 111 КК РРФСР (злочинна недбалість) до 1 року додатково. Переведений у Соловки (табірні пункти Анзер і Кремль), де працював у табірному театрі.
Постановою окремої трійки Управління НКВД СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений з островів з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох, що лежить поблизу Повенецької затоки Онезького озера, більш як за 15 км від робітничого селища Медвежа Гора (нині Медвеж'єгорськ, Республіка Карелія, РФ). Радянська історіографія, як це часто робилося в подібних випадках, у довідниках подавала вигадану дату його смерті — 28 березня 1942 року.[2]
Серед ролей — Перелесник, Юда («Лісова пісня», «На полі крові» Лесі Українки), Хвенько («Сорочинський ярмарок» Старицького), Осип («Ревізор» М. Гоголя), Грозной («Любов Ярова» Треньова), Старий Вітіг («Візник Геншель» Гауптмана).
Серед його вистав — «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Гайдамаки» за Т. Шевченком в інсценізації Л. Курбаса, «Вій» Остапа Вишні за М. Гоголем і М. Кропивницьким, «97» М. Куліша, «Мандат» Ердмана, «Моральність пані Дульської» Г. Запольської та інші.
- ↑ Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України на сайті радіо «Свобода», 12.11.2012.
- ↑ П. І. Тернюк. Ровинський Дмитро Діомидович (Демидович). // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 9 : Поплужне — Салуїн. — 558, [2] с., [24] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с.
- Ровинський Дмитро Діомидович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 495-496.
- Юрій Щур. Боротьба з українцями у Ленінграді у 1931 році // Націоналістичний портал
- П. І. Тернюк. Ровинський Дмитро Діомидович (Демидович). // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 9 : Поплужне — Салуїн. — 558, [2] с., [24] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с.
- Ровинський Дмитро Демидович (Деомідович) / Ровинський Дмитрий Демидович (Деомидович). // Ленинградский мартиролог: 1937—1938. — СПб.
- Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 314—315.