Рогачик туруноподібний
| Рогачик туруноподібний | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Platycerus caraboides (Linnaeus, 1758) [1] | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
*Platycerus cribratus Mulsant & Rey, 1863
| ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Рогачик туруноподібний[2] (Platycerus caraboides) — вид жуків родини рогачів (Lucanidae).
Вид поширений в Європі, Північній Африці та Азії на схід до Китаю. Трапляється у фауні України. Жук віддає перевагу середнім і рівним місцям і зустрічається переважно в теплих листяних лісах, переважно змішаних букових лісах, а також на вирубках і сухих, порослих чагарником схилах до висоти 750 м.
Жуки сягають від 9 до 13 мм завдовжки та мають плоске і кремезне тіло. Вони дуже схожі на рогачика синього (Platycerus caprea). Він дещо коротший й кремезніший, переднеспинка щільно й рівномірно пунктована, а горло біля краю переднеспинки не зникає на задніх кутах. Колір варіюється між металево-зеленим або синім. Вусики мають на кінці віяло з чотирьох члеників. У самців помітні сильно збільшені нижні щелепи. Також вони мають чорні ноги та низ, на відміну від самиць, у яких ці частини тіла забарвлені в іржаво-коричневий колір.
Жуки поїдають листя і бруньки листяних дерев, злизують сік від пошкоджень дерев. Личинки розвиваються переважно в мертвій деревині різних листяних порід, особливо впошкодженій грибами. Їхній розвиток триває три роки, а заляльковування відбувається в деревині.
- ↑ Linnaeus C. (1758). Systema naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. Editio Decima, Reformata. Laurentii Salvii, Stockholm
- ↑ Природа острова Хортиця. Колективна монографія / Охріменко С. Г., Шелегеда О. Р., Козодавов С. В., Бусел В. А., Петроченко В. І., Жаков О. В., Муленко М. А., Карпенко Г. О., Василенко С. В., Головаха Р. В. — Запоріжжя: Національний заповідник «Хортиця», 2016. — вип. 2. — С. 116
|
Це незавершена стаття про жуків. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |