Розлив Хуанхе 1938 року
Розлив Хуанхе 1938 року (кит. трад.: 花園口決隄) — техногенна повінь з червня 1938 р. по січень 1947 р. створена шляхом умисного знищення дамб (гребель) на річці Хуанхе. Перша хвиля потопу вдарила Провінцію Жонгму[en] 13 червня 1938 року. Повінь була спланована в 1935 році групою німецьких військових радників на чолі з Олександром фон Фалькенгаузеном та втілена Національно-революційною армією Китаю.[1]
Повінь була оборонною лінією випаленої землі під час Другої китайсько-японської війни.[2][3][4] Довгостроковий стратегічний намір полягав, по-перше, у захисті Шеньсійської ділянки залізниці Лонхай[en], куди Радянський Союз відправляв свої військові постачання Китайській національній армії з серпня 1937 по березень 1941 року,[1][5] і по-друге, закрити японській армії доступ до Шеньсі, тим самим не давши їй увійти в Сичуаньський басейн[en], де була розташована воєнна столиця Чунцин.[1] Короткостроковий стратегічний намір полягав у тому, щоб виграти від одного до трьох місяців часу для битви за Ухань[en], не дозволивши японцям відправити війська та постачання через вузол Чженчжоу[en] залізниці Пекін-Ухань[en].[1][6][7][8]
Повінь досягла вищезгаданого стратегічного наміру; зокрема, японська операція 5[en] так і не захопила Шеньсі, Сичуань або Чунцин. Однак повінь обійшлася дорогою ціною: відразу після цього в провінціях Хенань, Аньхой і Цзянсу потонули від 30 000 до 89 000 мирних мешканців,[9][10][11] тоді як загалом від утоплення, голоду та хвороб загинуло від 400 000 до 500 000 мирних мешканців.[12][13] Жовта річка була спрямована в нове русло через ділянки сільськогосподарських угідь до ремонту дамб у січні 1947 року. П’ять мільйонів цивільних жили на таких затоплених землях до 1947 року.[13] Натхненні стратегічним результатом, китайці та японці пізніше знищили дамби в інших місцях Китаю, особливо вздовж Янцзи.[2]
Повінь була спланована в 1935 році групою німецьких військових радників на чолі з Олександром фон Фалькенгаузеном. Після того, як китайці зазнали поразки в битві під Сюйчжоу[en], вузол Чженчжоу залізниці Пекін-Ухань був доступний для японців. Метою операції було зупинити наступ японських військ, дотримуючись стратегії «використання води як заміни солдатів» (以水代兵 yishui daibing). Національна армія Китаю реалізувала план повеней. Початковий план передбачав використання вибухівки[en], щоб зруйнувати дамбу (греблю) Чжаоку, але через труднощі в цьому місці дамбу Хуаюанькоу[en], на південному березі Хуанхе, було зруйновано 5 і 7 червня через тунелювання,[14] з розливом вод в Хенань, Аньхой і Цзянсу. Повені покрили та знищили тисячі квадратних кілометрів сільськогосподарських угідь і змістили русло Хуанхе на сотні кілометрів на південь.[15]
Після повені Жовта річка була відхилена від свого попереднього русла в Хуаюанькоу і влилася в річку Цзялу[en] в повіті Чжунму[en]. Новий курс вів Жовту річку в річку Шайінг[en] біля міста Чжоуцзякоу (нині Чжоукоу), згодом вливаючись у річку Хуай. Вода вилилася з цих менших річок, спричинивши масові руйнування в басейні. Згідно з післявоєнним звітом, повені затопили 32 відсотки земель і 45 відсотків сіл у 20 постраждалих округах.[16]
Повінь виграла час для битви за Ухань[en].[1][7] Повінь завадила Японській армії захопити вузолову станцію Чженчжоу[en] залізниці Пекін-Ухань[en].[6] Ненавмисно повінь також зруйнувала залізничний міст Бенгбу на залізниці Тяньцзінь–Пукоу[en].[1] Таким чином, японці не могли використовувати жодну залізницю для відправки своїх військ і припасів.[1]
Китайська національна армія скористалася можливістю оточити затоплену японську армію. 14-та дивізія[en] була затоплена в окрузі Чжунму і змогла знову зібратися тільки 23 червня. Ізольована 16-та[en] була розгромлена китайською національною армією в повіті Вейші[en] 24 червня і змогла зібратися лише 7 липня.[6]
Більшість затоплених міст і транспортних ліній вже були захоплені японцями; після потопу японці не змогли консолідувати свій контроль над територією. Фактично значні її частини стали партизанськими районами.[17]
Кількість миттєвих смертей від утоплення оцінюється в 30 000 (Куо Тай-чун, 2015)[9][10] до 89 000 (Китайська академія наук, 1995).[11] Загальна кількість смертей внаслідок повеней, голоду та чуми досягла шалених оцінок. Два професійних джерела стверджують, що їх кількість становить від 400 000 до 500 000, згідно з Ван Чжібінем (1986)[12] і Бі Чунфу (1995),[13] редактор комісії з охорони Хуанхе[en] Міністерства водних ресурсів і науковий співробітник Другого історичного архіву Китаю[en] відповідно. Набагато вища оцінка 893 303 загальних смертей, дана статистикою допомоги націоналістичного уряду в 1948 році[18] була дискредитована через невизначену методологію підрахунку тіл і сумнівне наближення зниклої цифри провінції Аньхой.[19][20] Статистика допомоги націоналістичного уряду була навіть вищою, ніж дві ранні комуністичні оцінки в 1950-х роках, згідно з якими загальна кількість смертей становила 470 000 і 500 000 відповідно.[19] Проте подальші комуністичні джерела загалом підтверджували цифру 893 303, щоб зобразити націоналістичний уряд як нелюдський.[19]
Націоналістична пропаганда використовувала цифри затопленої землі. Спочатку націоналістичний уряд неправдиво стверджував, що повінь була спричинена японським повітряним бомбардуванням[en], тому націоналісти спочатку стверджували, що 12 мільйонів селян живуть на затоплених землях, щоб посилити антияпонські суспільні настрої[en].[19][20] Бі Чуньфу (1995) оцінив, що п'ять мільйонів селян жили на затопленій землі.[13] Цифри Бі була повторена двома ранніми комуністичними оцінками 1950-х років, які оцінювали 6,1 мільйона та 5 мільйонів відповідно.[19]
 |
Окрім великої кількості загиблих, затоплені території постраждали ще протягом багатьох років. Затоплена сільська місцевість була більш-менш покинута, а всі врожаї знищені. Після спаду води більша частина землі була непридатною для обробки, оскільки велика частина ґрунту була вкрита мулом. Багато громадських споруд і житла також були зруйновані, залишивши тих, хто вижив, знедоленими. Іригаційні канали також були зруйновані, що ще більше призвело до втрати сільськогосподарських угідь.[17] Руйнування також мало довготривалий психологічний вплив на китайське населення.
Чан і націоналістичний уряд не поспішали з наданням допомоги постраждалим від стихійного лиха.[21] Не маючи змоги повністю вирішити, яка група заслуговує більше провини за катастрофу, націоналісти чи японські інтервенти, багато тих, хто вижив, звинувачували обидві сторони.[джерело?] Вірячи, що мирні жителі допоможуть їм, китайські комуністи перетворили затоплену територію на вербувальний пункт, спрямувавши гнів тих, хто вижив, на спільного ворога, щоб залучити їх до своїх лав. До 1940-х років ця територія перетворилася на велику партизанську базу, відому як база Ювансу.[17]
Спроби закрити пролом і повернути річку в колишнє русло були зроблені в 1946 році Гоміньданом за сприяння ЮНРРА. Роботи почалися в березні і були завершені в червні, але дамби знову були зруйновані великими літніми потоками.[22] Подальший ремонт був успішним і врешті-решт був завершений у березні 1947 року.
- Пожежа в Чанші 1938 року[en]
- Підрив Дніпровської ГЕС
- Підрив Каховської ГЕС
- Перелік катастроф у Китаї за кількістю загиблих[en]
- Військова історія Китаю[en]
- Військова історія Японії[en]
- ↑ а б в г д е ж 渠长根 (2003). 功罪千秋——花园口事件研究. East China Normal University (PhD). с. 23—24, 28, 37—38, 72—73, 188—196.
- ↑ а б Di Wu, "The cult of geography: Chinese riverine defence during the Battle of Wuhan, 1937-1938". War in History. Volume: 29 issue: 1, page(s): 185-204. https://doi.org/10.1177%2F0968344520961548
- ↑ Dutch, Steven I. (November 2009). The Largest Act of Environmental Warfare in History. Environmental & Engineering Geoscience. 15 (4): 287—297. doi:10.2113/gseegeosci.15.4.287.
- ↑ Muscolino, Micah S. (2014). The Ecology of War in China: Henan Province, the Yellow River, and Beyond, 1938–1950. Cambridge University Press.
- ↑ 张龙杰 (2019). 全面抗战时期苏联对国共两党援助比较研究. 深圳社会科学 (4).
- ↑ а б в 防衛庁防衛研修所戦史室 (1976). 支那事変陸軍作戦＜2＞昭和十四年九月まで. 朝雲新聞社. с. 77—78, 125 — через ebook on Japan National Institute for Defense Studies.
- ↑ а б 傅應川; 洪小夏 (2015). 第十章 重探徐州會戰. У 郭岱君 (ред.). 重探抗戰史（一）：從抗日大戰略的形成到武漢會戰1931-1938. Taipei: 聯經. с. 437-440, 447-449.
- ↑ Eastman, Lloyd E. (1986). Nationalist China during the Sino-Japanese War 1937-1945. У Twitchett, Denis; Fairbank, John (ред.). The Cambridge History of China, Volume 13: Republican China 1912-1949, part 2. Cambridge University Press. с. 555.
- ↑ а б 朱蕾 (27 жовтня 2015). 資料解密：黃河花園口決堤 阻敵南下. World Journal. Whitestone, NY. Архів оригіналу за 18 серпня 2018 — через United Daily News.
- ↑ а б 李怡芸 (30 вересня 2015). 重探抗戰史 黃河決堤有效禦敵. 旺報. Taipei: China Times Group.
- ↑ а б 汤其成; 李秀云; Institute of Geographic Sciences, China Academy of Sciences (1995). 水圈中的自然灾害. У 王劲峰 (ред.). 中国自然灾害区划——灾害区划、影响评价、减灾对策. Beijing: 中国科学技术出版社. с. 41.
- ↑ а б 王质彬 (1986). 泛区面积及受灾人口考. У 郑州市政协文史资料委员会 (ред.). 郑州文史资料第2辑. с. 92—96. Also cited in 杨国顺 (2003). 第十章 半封建半殖民地制度下的黄河. У 黄河水利委员会 (ред.). 黄河水利史述要 (新排本). 黄河水利出版社. с. 407.
- ↑ а б в г 畢春富 (1995). 抗戰江河掘口祕史. Taipei: 文海學術思想研究發展文教基金會. с. 60. Also cited in Lary, Diana (1 квітня 2001). Drowned Earth: The Strategic Breaching of the Yellow River Dyke, 1938. War in History. 8 (2): 202, 205—206. doi:10.1177/096834450100800204.
- ↑ Yellow River flood, 1938-47 | DisasterHistory.org. www.disasterhistory.org (брит.). Процитовано 9 жовтня 2017.
- ↑ Taylor, Jay (2009). The Generalissimo: Chiang Kai-Shek and the Struggle for Modern China. Cambridge, Massachusetts: Belknap Press of Harvard University Press. с. 154–155. ISBN 9780674033382.
- ↑ Muscolino, Micah S. (2014). The Ecology of War in China: Henan Province, the Yellow River, and Beyond, 1938–1950, pp. 29-31. Cambridge University Press.
- ↑ а б в Lary, Diana (1 квітня 2001). Drowned Earth: The Strategic Breaching of the Yellow River Dyke, 1938. War in History. 8 (2): 191—207. doi:10.1177/096834450100800204. S2CID 159547176. 1082337951.
- ↑ 韓啟桐; 南鐘萬 (1948). 黃泛區的損害與善後救濟. Shanghai: 行政院善後救濟總署編纂委員會. с. 21—23 — через Taiwan eBook Database, National Central Library. Also cited in 徐有礼; 朱兰兰 (2005). 略论花园口决堤与泛区生态环境的恶化 (PDF). 抗日战争研究. Архів оригіналу (PDF) за 24 квітня 2023. Процитовано 7 червня 2023.
- ↑ а б в г д Lary, Diana (1 квітня 2001). Drowned Earth: The Strategic Breaching of the Yellow River Dyke, 1938. War in History. 8 (2): 202, 205—206. doi:10.1177/096834450100800204.
- ↑ а б 于瀚, ред. (11 березня 2013). 蒋介石花园口决堤淹死多少百姓？. 腾讯历史·今日话题. Архів оригіналу за 2 грудня 2013.
- ↑ Marquis, Christopher; Qiao, Kunyuan (2022). Mao and Markets: The Communist Roots of Chinese Enterprise. New Haven: Yale University Press. doi:10.2307/j.ctv3006z6k. ISBN 978-0-300-26883-6. JSTOR j.ctv3006z6k. OCLC 1348572572. S2CID 253067190.
- ↑ Institution of Water Engineers (1947). Water and Water Engineering. Fuel & Metallurgical Journals Limited. с. 312.
