Перейти до вмісту

Рокишкіс (маєток)

Координати: 55°57′55″ пн. ш. 25°36′04″ сх. д. / 55.9653° пн. ш. 25.6011° сх. д. / 55.9653; 25.6011
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Рокишкіс
55°57′55″ пн. ш. 25°36′04″ сх. д. / 55.9653° пн. ш. 25.6011° сх. д. / 55.9653; 25.6011
Країна Литва Редагувати інформацію у Вікіданих
РозташуванняРокишкіський район Редагувати інформацію у Вікіданих
Типбудівля Редагувати інформацію у Вікіданих
Стилькласицизм Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата заснування1801 Редагувати інформацію у Вікіданих
Сайтhttps://www.muziejusrokiskyje.lt/
Рокишкіс. Карта розташування: Литва
Рокишкіс
Рокишкіс
Рокишкіс (Литва)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Рокишкіс (лит. Rokiškio dvaras) або Палац в Ракішках (пол. Pałac w Rakiszkach) — колишній маєток Тізенгаузенів, розташований у місті Рокишкіс, Литва. Архітектурний комплекс, що включає в себе 16 архітектурних об'єктів (панський будинок, парк зі ставками й господарські будівлі), є одним із найвидатніших ансамблів класицизму та історизму в Литві[1]. Включений до Реєстру культурних цінностей Литовської Республіки, охороняється державою (код 1010[2]). З 1940 року (з перервами) в садибі розташовується Краєзнавчий музей Рокишкіса.

Історія

[ред. | ред. код]

Найперша згадка про садибу Рокишкіс в письмових джерелах відноситься до 1499 року і пов'язана з привілеєм великого князя Олександра Ягеллончика щодо вирубування лісу. У 1523 році будвля сталса власністю родини Крошинських. Починаючи з XVII століття, маєток здавався в оренду іншим поміщикам[3]. У 1715 році власниками Рокишкіса стала литовська гілка роду Тізенгаузенів. Наприкінці XVIII століття маєток належав Ігнатію Тізенгаузену (1762—1843), командиру піхотної гвардії Великого князівства Литовського, який переніс сюди родовий маєток з Постави.

Зовнішній вигляд будинку до перебудови в 1905 році

Згідно з археологічними розкопками, старий дерев'яний палац розташовувався на південному березі ставка[4]. У 1801 році було завершено будівництво нового садибного будинку в стилі класицизму. Це була одноповерхова кам'яна будівля з мезоніном. Головний фасад був прикрашений чотириколонним портиком, увінчаним трикутним фронтоном. Вважається, що автором проекту будівництва палацу був архітектор Вавжинець Ґуцевич[5][6], але доказів цього факту поки не знайдено[7].

У 1797 році навколо садиби почали створювати великий парк площею 16 га. Найбільшого розквіту він досяг в середині XIX століття, коли маєтком володів Костянтин Тізенгаузен. Був створений ботанічний сад, лабораторія досліджень природи і препарації опудал птахів, а також зоологічний сад[8][9].

У XIX столітті маєток Рокишкіс був одним із найбільших в Литві постачальників льоноволокна і конопляного насіння[10].

У 1880 році, після смерті графа Райнольд Тізенгаузена, маєток перейшов у власність до його сестри Марії Пшездецької-Тізенгаузен. У 1905 році Йонасом Пшездзецьким головний садибний будинок був перебудований (за проектом архітекторів К. Янковскіса (лит. Karolis Jankovskis і П. Ліпопаса (лит. Pranciškus Lilpopas)[2]). Був надбудований другий поверх, виконане внутрішнє перепланування приміщень, змінений фасад. Палац набув рис необароко та неоготики, але цілісність ансамблю залишилася непорушеною[6].

У 1940 році, з приходом радянської влади, господарі маєтку виїхали з Литви, садиба була націоналізована, в головній будівлі відкрився краєзнавчий музей. У грудні 1940 року в даних приміщеннях розмістився полк Червоної армії. У 1941 році найцінніші роботи живопису і графіки були передані Каунаському музею культури (нині Національний художній музей імені Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса). У 1942 році, на вимогу гітлерівців, музей був закритий, а експонати перенесені в підсобні приміщення. У 1948 році будівля була передана місцевому радгоспу, а музей перенесений до приміщення маленького дерев'яного костелу на вулиці Вітауто. У 1952 році у відреставрованій садибі знову був відкритий музей[11].

Реставраційні роботи в палаці проводилися в 1954 році (архітектор — Я. Вашкявічюс), 1974—1984 роках (група архітекторів під керівництвом Й. Зіболіса)[2][12][13].

Присадибний парк

[ред. | ред. код]

Парк цікавий своєю плановою композицією, оскільки майже вся його територія розбита на ділянки геометричної форми. Ядром композиції є палац. Решта будівель розташовані симетрично щодо головної алеї. У західній частині садиби вісь головної алеї збігається з віссю вулиці Тізенгаузена (лит. Tyzenhauzų gatvė), в кінці якої розташована неоготична церква святого апостола Матвія. Східна частина парку складається з трьох радіальних алей, з'єднаних з напівкруглим квадратом перед східним фасадом палацу. У цій частині зберігся первісний характер структури радіального плану. Центральна радіальна алея збігається з головною віссю парку. У північно-західній частині парку знаходиться фруктовий сад[14].

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Зовнішній вигляд маєтку
    Зовнішній вигляд маєтку
  • Їдальня
    Їдальня
  • Північний флігель
    Північний флігель
  • Пивоварня
    Пивоварня

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Kačinskaitė, 2017, с. 31.
  2. ↑ а б в Rokiškio dvaro sodyba. Kultūrosvertybių registras (лит.). Kultūros paveldo departamentas prie Kultūros ministerijos. Архів оригіналу за 19 листопада 2016.
  3. ↑ Mieliauskienė, 2013, с. 3.
  4. ↑ Kačinskaitė, 2017, с. 34.
  5. ↑ Всеобщая история архитектуры: Западная Европа и Латинская Америка XVII-первая половина XIX вв. — Изд-во Академии архитектуры СССР, 1969. — С. 404.
  6. ↑ а б Даугудис В., Мардоса Й., Жемайтите З. и др. 300 памятников культуры / Сост. З. Жемайтите. — Вильнюс : Минтис, 1984. — С. 211–212.
  7. ↑ Kačinskaitė, 2017, с. 38.
  8. ↑ Mieliauskienė, 2013, с. 6.
  9. ↑ Kačinskaitė, 2017, с. 42.
  10. ↑ Александров В. А., Шлыгина Н. В. Этнографическое картографирование материальной культуры народов Прибалтики. — М. : Наука, 1975. — С. 93.
  11. ↑ История Рокишкского краевого музея (рос.). Рокишкский краеведческий музей.
  12. ↑ Dalia Zibolienė. Jonas Zibolis: architektas, autentiškai restauravęs Rokiškio dvaro valgomąjį (I dalis) // Gimtasis Rokiškis. — 2015. — Число 16. — 10.(лит.)
  13. ↑ Dalia Zibolienė. Jonas Zibolis: architektas, autentiškai restauravęs Rokiškio dvaro valgomąjį (II dalis) // Gimtasis Rokiškis. — 2015. — Число 16. — 10.(лит.)
  14. ↑ Mieliauskienė, 2013, с. 7.

Література

[ред. | ред. код]
  • Baužienė M. Rokiškio dvaras iš Lietuvos dvarai. — Kaunas : Šviesa, 2007. — С. 96—103.(лит.)
  • Januškevičius L. Lietuvos parkai. — Kaunas : Lututė, 2004. — С. 316—319.(лит.)
  • Lietuvos TSR kultūros paminklų sąrašas. — Vilnius, 1973. — С. 352.(лит.)
  • Mackevičienė O. Rokiškio parkas // Istoriniai parkai ir sodai Lietuvoje. — Vilnius : Šviesa, 1999.(лит.)
  • Mieliauskienė M. Pažinkime Rokiškio dvarų praeitį. — 2013. — ISBN 978-9955-9994-2-3.(лит.)
  • Vaitulevičienė A. Rokiškio dvaro centriniai rūmai (istoriniai meniniai tyrimai). — Vilnius : Paminklų konservavimo institutas, 1974.(лит.)
  • Indrė Kačinskaitė. Tyzenhauzų Rokiškio dvaro sodyba: istorinio vaizdo retrospekcija // Acta Academiae Artium Vilnensis. — 2017. — № 86—87 (25 лютого).(лит.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Рокишкіс_(маєток)