Роман Ружинський
| Роман Ружинський | |
|---|---|
| Народився | 1575[3][2] або не раніше 1576 і не пізніше 1577  Велике князівство Литовське |
| Помер | 4 квітня 1610 або 8 квітня 1610[1][2] Joseph-Volokolamsk Monasteryd, Теряєво (Волоколамський район), Q4209242?, Клинський повітd, Російська імперія[2] |
| Поховання | Київський домініканський монастир[2] |
| Країна | Річ Посполита |
| Титул | князь |
| Посада | посол Сейму Речі Посполитої[d] |
| Військове звання | ротмістр королівськийd[1][2] |
| Конфесія | римо-католик |
| Рід | Ружинські[1][4] |
| Батько | князь Кирило Ружинський |
| Мати | Євдокія Куневська г. Пятиріг |
| У шлюбі з | Софія Карабчіївська |
| Діти (0[1][2] ) | донька Свірська |
 | |
Роман Ружинський (нар. 1575 — пом. 18 квітня 1610) — руський князь, полководець Речі Посполитої, син козацького гетьмана Кирила Ружинського, гетьман військ Лжедмитрія ІІ (з весни 1608).
З 1600 року воював під проводом польного коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. В 1607 році брав участь у битві під Ґузовим (Польща), бився за короля Сигізмунда III Вазу з рокошанами Миколая Зебжидовського.
На початку 1608 року з невеликим загоном гусарів покинув військо короля і, позичивши[5] грошей у краківського воєводи М. Зебжидовського (бл. 60 тисяч злотих під заставу своїх земель), зібрав військо для походу проти Московського царства. Прибув до Орла (табір Лжедмитрія II), вчинив переворот, усунувши з посади головнокомандувача Миколая Меховецького, став гетьманом військ самозванця.
Як гетьман вів переговори з московським царем; отримав кілька визначальних перемог над військами московитів. Так, 10-11 травня під містечком Болхов, маючи всього 30000 солдатів, розгромив 170000-не московське військо князя Дмитра Шуйського[6][7]. 28 червня 1608 року розбив військо московського князя Василя Масальського на Ходинці, взяв в полон князя Масальського і захопив великий обоз[8].
Сприяв одруженню Лжедмитрія II з Мариною Мнішек[9]. Після розпаду Тушинського табору вирішив приєднатися до армії короля Сигізмунда III.
Помер на Московщині від хвороби, був похований у домініканському костелі святого Миколая в Києві (потім — Петропавлівська церква на Подолі), де був його надгробок.
Вдова князя — славна «кресова невістка» Софія з Корабчевських[10] — стала 4-тою дружиною віленського каштеляна Єроніма (Яроша) Ходкевича[11].
- ↑ а б в г д Герасименко В. Родовід князів Ружинських // Генеалогічні записки — Біла Церква: 2002. — вип. III. — С. 66. — ISSN 2074-8345
- ↑ а б в г д е ж Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 420.
- ↑ MAK
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 420–421.
- ↑ зайнявши
- ↑ Болхов, Болховская битва
- ↑ КИЕВСКАЯ ЛЕТОПИСЬ (1241—1621)
- ↑ Татищев В. История Российская. Часть 4 // 34(рос.) [Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ Татищев В. История Российская. Часть 4 // 35(рос.) [Архівовано 29 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ Войтович, с. 626 [Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.].
- ↑ Dobrowolska W. Chodkiewicz Hieronim (Jarosz) h. Gryf z Mieczem (†1617) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — T. ІІІ/1, zeszyt 11. — S. 360—361. (пол.)
- Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — С. 626. — ISBN 966-8545-52-4.
- Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — 938 s. — S. 897—899. (пол.)
- Блануца А. Як Роман Ружинський очолив війська Самозванця і плюндрував Московію? // Перелом: Війна Росії проти України у часових пластах і просторах минувшини. Діалоги з істориками / Відп. ред. В. Смолій. — К.: НАН України. Ін-т історії України, 2023. — Кн. 3. — С. 56—61. — 844 с. — ISBN 978-966-02-9981-8.
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |