Ростовська операція (1943)

Ростовська операція (1943)
Битва за Кавказ
Радянські війська ведуть бої за визволення Ростова-на-Дону, зима 1943 Радянські війська ведуть бої за визволення Ростова-на-Дону, зима 1943
Дата: 1 січня — 18 лютого 1943 Місце: Ростовська область, нижній Дон (межиріччя Кубані та Манича) Результат: перемога Червоної армії; неповна реалізація замислу операції Територіальні зміни: визволення радянськими військами Ростова-на-Дону та більшої частини Ростовської області
Сторони
СРСР	Третій Рейх
Командувачі
Єрьоменко А. І. Малиновський Р. Я. Цветаєв В. Д. Хоменко В. П. Ротмістров П. О. Герасименко В. П. Труфанов М. І. Хрюкин Т. Т.	Е.фон Манштейн Г.Гот О.фон Кнобельсдорф Г.Бальк Ф.Кірхнер Г.фон Обстфельдер Е. фон Маккензен Ф.фон Зенгер унд Еттерлін О.Отт Г.Брайт Г.Гейнріці Г.Рекнагель Г.фон Шверін
Військові формування
Південний фронт * 5-та ударна * 2-га гвардійська армія * 3-й гвардійський танковий корпус * 51-ша армія * 28-ма армія * 44-та армія * Кінно-механізована група * 8-ма повітряна армія	4-та танкова армія * XXXXVIII танковий корпус * LVII танковий корпус * XXIX армійський корпус 1-ша танкова армія * III танковий корпус * XXXX танковий корпус * LII армійський корпус
Втрати
Військові втрати: 101 000 чол.

Зовнішні зображення
	Карта Ростовської наступальної операції 1943

Не варто плутати з Ростовськими операціями 1941 та 1942 років

Ростовська операція (1943) — наступальна операція радянських військ Південного фронту за сприянням Закавказького (з 24 січня 1943 — Північно-Кавказького фронту) під час проведення зимового наступу Червоної армії взимку 1942—1942 року. Метою операції ставилося розгромити німецькі війська на нижньому Дону, визволити Ростов-на-Дону та таким чином, відрізати північно-кавказьке угруповання Вермахту від основних сил. В результаті Ростовської операції радянські війська просунулися на глибину 300—450 км, звільнили більшу частину Ростовської області, завдали серйозної поразки групі армій «Дон» та 1-й танковій армії групи армій «A». Водночас, через нестачу сил, особливо рухомих військ, Південному фронту не вдалося своєчасно відрізати шляхи відходу противника з Північного Кавказу через Ростов на східну Україну.

Хід операції

На початок 1943 року війська Сталінградського (з 1 січня 1943 — Південного фронту; 5-та ударна, 2-га гвардійська, 51-ша, 28-ма і з 6 лютого 44-та загальновійськові армії, за підтримки 8-ї повітряної армії; командувач — генерал-полковник А. І. Єрьоменко, з 2 лютого генерал-лейтенант, з 12 лютого генерал-полковник Р. Я. Малиновський) в результаті проведення Котельніковської операції вийшли на лінію Лозна-Приютне. Радянським військам на цьому напрямку протистояли оперативна група Голлідта та відновлена після розгрому під Сталінградом 4-та німецька танкова армія групи армій «Дон» (з 13 лютого — «Південь»; командувач — генерал-фельдмаршал Е. Манштейн).

Замислом радянського командування планувалося завдати головний удар правим крилом фронту (5-та ударна та 2-га гвардійська армії) у загальному напрямку на Ростов, та відрізати шляхи відступу на північ формуванням групи армій «A» з Північного Кавказу; одночасно арміям лівого крила фронту (51-ша та 28-ма армії) наступати через Сальськ на Тихорєцьк, назустріч військам Закавказького фронту, з метою оточення на знищення ворожого угруповання в межиріччі Кубані та Манича.

У разі успіху та взяття радянськими військами Ростова, група армій «A» могла бути відрізана від основних сил і потрапити в гігантський «мішок». На початок операції війська Південного фронту знаходилися приблизно в 200 км на схід від Ростова.

1 січня 1943 війська Південного фронту генерала Єрьоменко перейшли в наступ. Долаючи запеклий опір противника і відбиваючи його контрудари, вони за два тижні боїв просунулися на 150—200 км і вийшли до закруту Дону і до Маничського каналу. З'єднання 2-ї гвардійської армії (генерал-лейтенант Р. Я. Малиновський) до середини січня вийшли на відстань в 50-60 км від Ростова. На цьому рубежі бої набули наполегливого і затяжного характеру. У другій половині січня війська фронту зосередили основні зусилля на розгром військ Вермахту на ближніх підступах до Ростова. До 20 січня передові частини фронту вийшли в район станиці Маницька (на річці Манич) і виявилися приблизно в 50 км від Ростова. Авангардний загін навіть увірвався в Батайськ. Одночасно північний фланг Південного фронту атакував у закруті Дону оперативну групу генерала К. Голлідта, яка обороняла цей район, щоб скувати німецькі сили в центрі. Проте, частині сил 1-ї танкової армії (генерал Е.фон Маккензен), що відходила з Кавказу через Ростовський коридор, вдалося досягти району Манич і зайняти там оборону спільно з підрозділами 4-ї танкової армії (генерал Г. Гот), що захищала рубіж.

До кінця 23 січня радянські війська вийшли на рубіж Сіверський Донець, Дон, Веселий, Цілина, де знову розгорнулися запеклі і затяжні бої. Німці спиралися на добре підготовлені позиції в районі Ростова з розвиненою мережею комунікацій (у тому числі залізниця Тихорєцька — Ростов), що дозволяло їм легко здійснювати перекидання сил і засобів на загрозливі ділянки. Радянські ж війська, що наступали по безкрайніх степових просторах з глибоким сніговим покривом, звідували серйозні труднощі. Армії, що вели наступ, мали розтягнуті комунікації та відірвалися від армійських баз постачання на 350—400 км, чим розгубили значну частину наступальної мощі.

24-26 січня підрозділам 2-ї гвардійської армії, що прорвався до Манича, довелося відбивати сильні контратаки німецьких танкових військ (до 150 танків), що підійшли з півдня, яких підтримали до 4 полків мотопіхоти. У ході запеклих боїв німцям вдалося очистити Батайськ і відкинути радянські частини за Манич. У результаті Червона Армія не змогла своєчасно перерізати комунікації 1-й танковій армії і запобігти її відхід з Північного Кавказу. Велику роль у зриві радянського плану відіграла наполеглива оборона оточеної в Сталінграді 6-ї армії Ф. Паулюса, яка відтягнула на себе 7 радянських армій (більше за 210 тис. чол.), значно скоротивши чисельність сил Червоної Армії на ростовському напрямку.

Поступово просуваючись вперед, зламавши опір німецьких військ, Червона армія врешті-решт 7 лютого звільнила Батайськ і Азов, 12 лютого — Шахти, 13 лютого — Новочеркаськ, 14 лютого — Ростов. Німецьке командування було змушене відводити свої війська на заздалегідь підготовлений оборонний рубіж по р. Міус. Спроба військ Південного фронту прорвати цей оборонний рубіж з ходу успіху не мала, і 18 лютого війська фронту перейшли до оборони. Фронт на даній ділянці стабілізувався.

Див. також

• Битви та операції німецько-радянської війни
• Ростовська операція (1941)
• Ростовська оборонна операція (1941)
• Ростовська наступальна операція (1941)
• Ростовська операція (1942)
• Сумсько-Харківська операція
• Донбаська операція (1942)

Література

• Кривошеев, Г. Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооруженных сил. Статистическое исследование — «Олма-Пресс», Москва 2001 (сайт «Солдат.ru», 23.2.2009)
• Исаев Алексей Валерьевич, Когда внезапности уже не было. История ВОВ, которую мы не знали. [Архівовано 21 січня 2013 у Wayback Machine.] — М.: Яуза, Эксмо, 2006 — Наступление Закавказского фронта.
• Гланц, Дэвид М. Советское военное чудо 1941—1943. Возрождение Красной Армии [Архівовано 27 березня 2010 у Wayback Machine.] — М.: Яуза, Эксмо, 2008.
• фон, Меллентин Фридрих Вильгельм Танковые сражения 1939—1945 гг [Архівовано 15 травня 2013 у Wayback Machine.] Глава XIII. Крупный успех Манштейна
• Гречко А. А. Битва за Кавказ. [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.] — М.: Воениздат, 1967. — 424 с. — 50000 экз.

Посилання

• Ростовская наступательная операция, 1 января — 18 февраля 1943 г. [Архівовано 21 серпня 2013 у Wayback Machine.]
• Хроника освобождения Ростовской области [Архівовано 25 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
• Ростовская операция [Архівовано 28 червня 2013 у Wayback Machine.]
• Ростовская операция 1943^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}

Відео

• Освобождение Ростова-на-Дону 14 февраля 1943 года [Архівовано 21 лютого 2016 у Wayback Machine.]