Румунсько-югославські відносини
| Румунсько-югославські відносини | |
|---|---|
 Королівство Румунія |
.svg){kind=small} Королівство Югославія |
| Румунсько-югославські відносини | |
|---|---|
 | |
.svg){kind=small} Югославія |
Румунія |
Румунсько-югославські відносини (рум. relaţiile româno-iugoslave, сербохорв. rumunjsko-jugoslovenski odnosi) — історичні двосторонні відносини між Румунією (як Румунським королівством у 1918—1947 роках, так і комуністичною Румунією в 1947—1989 роках) та колишньою Югославією (як Королівством Югославія у 1918—1941 роках, так і комуністичною Югославією в 1945—1992 роках). Були загалом дружніми і лише іноді на них впливала ширша політика альянсів, до яких вони входили.
До створення Югославії та до об'єднання Трансільванії з Румунією остання розвивала відносини з відповідними південнослов'янськими державами (насамперед Сербією) і ті взаємини відіграли визначну роль під час Другої Балканської війни.
| Загальновживана назва | Румунія | Югославія |
|---|---|---|
| Офіційна назва | Соціалістична Республіка Румунія | Соціалістична Федеративна Республіка Югославія |
| Герб | .svg) |
.svg) |
| Прапор | .svg) |
|
| Столиця | Бухарест | Белград |
| Найбільше місто | Бухарест | Белград |
| Державний лад | Унітарна однопартійна марксистсько-ленінська соціалістична республіка під тоталітарною диктатурою | Соціалістична республіка |
| Населення | 23.151.564 | 23.229.846 |
| Офіційні мови | Румунська | Офіційно відсутня
Сербохорватська (де-факто загальнодержавна) словенська (у СР Словенія) та македонська (у СР Македонія) |
| Перший керівник | Георге Георгіу-Деж | Йосип Броз Тіто |
| Останній керівник | Ніколае Чаушеску | Стіпе Месич[1] |
| Релігія | Румунська православна церква (більшість), державний атеїзм (де-юре) | Світська держава (де-юре), державний атеїзм (де-факто) |
| Альянси | Варшавський договір, РЕВ | Рух неприєднання |
Завдяки розпаду Австро-Угорщини утворилося Королівство сербів, хорватів і словенців (перейменоване 1929 року на Югославію) та утвердилося в тодішніх кордонах Королівство Румунія. Ці держави налагодили співпрацю в рамках Малої Антанти та Балканського пакту.
Під час Другої світової війни в Югославії країна зазнала поділу на різні безпосередньо окуповані території та маріонеткові держави. Поки більшість інших сусідніх із Югославією держав-членів Осі брали участь у цьому поділі, Румунія утрималася від окупації югославських земель, а деякі джерела твердили, що Румунія неохоче пішла на відмову від цього попри пропозиції Німеччини.[2] Інші джерела засвідчують, що нацистська Німеччина не бажала передавати Румунії Банат через побоювання збройного конфлікту між Румунією та Угорщиною і таким чином встановила своє пряме управління в області.[2]
Після розриву 1948 року між Тіто і Сталіним призупинилися або значно погіршилися тісні відносини Югославії з усіма країнами Східного блоку, включаючи Румунію. Взаємини між Югославією та Румунією набули особливої напруженості через питання судноплавства на Дунаї, де раніше Східний блок мав вигідне становище.[3]
Після вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини Румунія зблизилася з державами, які не входили до Східного блоку. Режим Чаушеску підтримував дружні відносини як з Китаєм, так і з Югославією та відкрито виступав проти доктрини Брежнєва.[4] З 1964 року і до смерті президента Тіто в 1980 році Чаушеску і Тіто зустрічалися понад 20 разів.[5]
-
Ніколае Чаушеску, Йосип Броз Тіто, Йованка Броз та інші учасники зустрічі румунсько-югославської дружби в Бухаресті. -
Югославсько-румунські переговори 1974 року в Бухаресті -
Візит румунської партійної делегації до Белграда в 1963 році -
Підписання Спільного комюніке -
Союзний секретар закордонних справ Йосип Врховец і Ніколае Чаушеску
Коли спалахнули Югославські війни, Румунія втратила важливого торговельного партнера. У 1993 році президент Румунії Йон Ілієску відвідав Белград, Загреб і Любляну, щоб ознайомитися з їхніми позиціями та запропонувати своє «нейтральне» посередництво.[6] Під час бомбардування Югославії силами НАТО в 1999 році Румунія прийняла запит НАТО та дозволила його літакам використовувати свій повітряний простір.[7] Офіційний Бухарест опинився у делікатному становищі, коли намагався виявити солідарність з Атлантичним альянсом (до якого хотів приєднатися), зберігаючи при цьому свої традиційно добрі відносини з Сербією.[6] Більшість румунів виступала проти втручання НАТО в малу Югославію.[8]
- Міжнародні відносини Румунії
- Міжнародні відносини Югославії
- Вступ Румунії до Європейського Союзу
- Відносини Югославія — Європейські спільноти
- Румунсько-хорватські відносини
- ↑ Руслан Тарасов (18 грудня 2019). Останній керівник Югославії Стіпе Месич про війну на Балканах і в Україні. Радіо Свобода. Процитовано 14 грудня 2024.
- ↑ а б Haynes, Rebecca Ann (2005). 'A New Greater Romania'? Romanian Claims to the Serbian Banat in 1941 (PDF). Central Europe. 3 (2): 99—120. doi:10.1179/147909605x69374. S2CID 144890347. Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ Tuluş, Arthur (2015). The Tito-Stalin Conflict and its Political Consequences over the International Regime of the Danube River. Acta Universitatis Danubius. Relationes Internationales. 8 (1). Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ Sitariu, Mihaela (2013). British-Romanian Relations during the Cold War (Doctoral Thesis). University of Western Ontario. Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ Ivo Goldstein; Slavko Goldstein (2020). Tito (хор.). Zagreb: Profil. с. 720. ISBN 978-953-313-750-6.
- ↑ а б Nikolaos, Tzifakis (2001). The Yugoslav Wars' Implications on Romanian Security (PDF). Southeast European Politics. 2 (1): 46—58. Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ A chronology of Romania – NATO relationship. міністерство закордонних справ Румунії. Процитовано 25 грудня 2020.
- ↑ https://www.contributors.ro/iugoslavia-%C8%99i-diploma%C8%9Bia-romaneasca-sub-bombe/ [голе посилання]