Румянцев Олексій Матвійович

Румянцев Олексій Матвійович
Народився	3 (16) лютого 1905 Костромська губернія, Російська імперія
Помер	1 грудня 1993(1993-12-01) (88 років) Москва, Росія
Поховання	Троєкуровське кладовище
Країна	Росія  СРСР
Діяльність	економіст, соціолог, журналіст, політик
Галузь	економіка і соціологія
Alma mater	ХІНГ
Науковий ступінь	доктор економічних наук
Вчене звання	академік АН СРСР і академік Російської академії наук
Науковий керівник	Островітянов Костянтин Васильович
Вчителі	Островітянов Костянтин Васильович
Знання мов	російська
Заклад	ХНУ ім. В. Н. Каразіна, Інститут економіки АН України, Правда, Інститут соціології РАНd і Академія наук СРСР
Членство	Російська академія наук, Академія наук СРСР, ЦК КПРС і Академія наук НДР
Посада	депутат Верховної ради СРСР
Партія	КПРС
Нагороди

Олексій Матвійович Румянцев (16 лютого 1905(19050216), село Мінцово Галичського повіту, тепер Костромська область — 1 грудня 1993, місто Москва) — радянський вчений-економіст і соціолог, член-кореспондент АН СРСР (1960), академік АН СРСР (1966), віцепрезидент АН СРСР, член-кореспондент Академії наук НДР (1967). Член ЦК КПРС у 1952—1976 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 4—5-го скликань (1954—1962).

Життєпис

Народився в бідній селянській родині. Трудову діяльність розпочав у 1917 році поденником у місті Карачев Орловської (Брянської) губернії. У 1923 році вступив до Харківського інституту народного господарства.

Одночасно, у 1925—1927 роках працював у апараті Народного комісаріату землеробства Української СРР.

У 1926 році закінчив Харківський інститут народного господарства.

З 1927 по 1928 рік служив у Червоній армії.

У 1928—1929 роках працював в апараті Народного комісаріату землеробства Української СРР, у 1929—1930 роках — в апараті Народного комісаріату юстиції Української СРР.

У 1930–1933 роках навчався в аспірантурі науково-дослідного інституту економіки і організації промисловості і одночасно викладав в Харківському інженерно-економічному інституті.

У 1933—1936 роках — професор Харківського державного університету. У 1936—1941 роках очолював кафедру політекономії машинобудівного інституту в Харкові. Кандидатську дисертацію «Виникнення приватної власності на рухоме майно» захистив в 1940 році в Інституті економіки АН СРСР.

Член ВКП(б) з 1940 року.

У 1941—1943 роках — завідувач кафедри марксизму-ленінізму Таджицького сільськогосподарського інституту.

З 1943 року — на партійній роботі в Харківській області: лектор Харківського обласного комітету КП(б)У, директор партійних курсів при ЦК КП(б)У, заступник завідувача відділу пропаганди і агітації Харківського обласного комітету КП(б)У.

У (затв. у липні) 1946 — січні 1949 року — секретар Харківського обласного комітету КП(б)У з пропаганди і агітації.

З 1949 по 1950 рік — завідувач кафедри політичної економії Харківського політехнічного інституту.

У 1950–1952 роках — директор Інститут економіки АН УРСР в Києві. У 1951—1952 роках був головою Бюро Відділення суспільних наук АН УРСР.

З липня 1952 року працював в Москві. У липні 1952 — березні 1953 року — завідувач відділу економічних і історичних наук і вищих навчальних закладів ЦК ВКП(б)-КПРС, член та голова (з 18 листопада 1952 по 21 березня 1953 року) Постійної комісії по ідеологічних питаннях при Президії ЦК КПРС.

У березні 1953—1955 роках — завідувач відділу науки і культури ЦК КПРС.

У 1955–1958 роках — головний редактор журналу «Комуніст».

У 1958–1964 роках — шеф-редактор журналу «Проблеми світу і соціалізму». Був редактором Економічної енциклопедії «Політична економія».

У 1964–1965 роках — головний редактор газети «Правда».

У 1965—1967 роках — академік-секретар відділення економіки АН СРСР (до 1966 року — в.о.).

17 травня 1967 — 28 травня 1971 року — віцепрезидент АН СРСР, відповідальний за суспільні науки. У 1968–1972 роках — директор Інституту конкретних соціальних досліджень АН СРСР (ІКСД) — першого в СРСР соціологічного інституту, з якого був звільнений разом з іншими провідними вченими в 1972 році за ліберальні погляди. У ці часи також був одним з директорів Європейського (Віденського) центру координації досліджень в галузі соціальних наук. Після звільнення з ІКСД очолював Наукову раду АН СРСР «Історія народного господарства і соціально-економічних вчень». З серпня 1971 року — член Президії АН СРСР.

Автор близько 220 праць, виданих 13 мовами.

Родина

• Дружина — Олександра Сергіївна Мазлах (1910—1995), дочка економіста і партійного діяча Сергія Мазлаха (1878—1937).

Праці

• Возникновение частной собственности на движимое имущество, [Хар.], 1947;
• Зростання добробуту радянського народу — закон розвитку соціалістичного суспільства, Киïв, 1950;
• О предмете политической экономии, М., 1960;
• О категориях и законах политической экономии коммунистической формации, 2 изд., М., 1966;
• Проблемы современной науки об обществе, М., 1969;

Нагороди

• два ордени Леніна (1965, 1971)
• орден Жовтневої Революції (1975)
• два ордени Трудового Червоного Прапора (1948, 1962)
• орден Дружби народів (1985)
• Державна премія СРСР (1983)
• медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• медалі

Джерела

• «Істину встановлює суд історії». Збірник на пошану. Федора Павловича. Шевченка. Том 1. Джерела. Київ – 2004, С. 219
• Біографія
• Румянцев Алексей Матвеевич^{[недоступне посилання з липня 2019]}