Перейти до вмісту

Річард Докінз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Річард Докінс)
Річард Докінз
англ. Clinton Richard Dawkins
Річард Докінз у 2010 році
Річард Докінз у 2010 році
Річард Докінз у 2010 році
Ім'я при народженнібук. Clinton Richard Dawkins
Народився26 березня 1941(1941-03-26) (83 роки)
Найробі, Кенійська колонія
Місце проживанняОксфорд, Англія
Країна Велика Британія[1][2]
Національністьбританець
Діяльністьеволюціоніст, етолог, науковий письменник, популяризатор науки, есеїст, біолог-теоретик, епістемолог, соціобіолог, сценарист, біолог, викладач університету, письменник, зоолог, актор, автор, генетик, кіноактор, телеактор, кіносценарист, video game actor, актор озвучування
Alma materОксфордський університет
Галузьетологія та еволюційна біологія
ЗакладОксфордський університет, Каліфорнійський університет у Берклі
Посадапрофесор
Науковий ступіньдоктор філософії
Науковий керівникНіколас Тінберген
ВчителіНіколас Тінберген
Відомі учніAlan Grafend
Mark Ridleyd
Аспіранти, докторантиMark Ridleyd
Alan Grafend
ЧленствоЛондонське королівське товариство
Королівське літературне товариство
Відомий завдяки:гено-центричний погляд на еволюцію, концепція мему, критика релігії, захист атеїзму та раціоналізму
БатькоClinton John Dawkinsd
МатиJean Mary Vyvyan Ladnerd[3]
У шлюбі зLalla Wardd[4]
Нагороди

член Лондонського королівського товариства (2001)

премія Кістлераd (2001)

премія Майкла Фарадея (1990)

International Cosmos Prized (1997)

Lewis Thomas Prized (2006)

Shakespeare Prized (2005)

Medal of Representation of the President of the Italian Republicd (2001)

Премія Ніренберга (2009)

Silver Medal of the Zoological Society of Londond (1989)

почесний доктор Брюссельського вільного університетуd (2005)

honorary doctor of Durham Universityd

член Королівського літературного товариства[d]

Почесний доктор Університету Валенсіїd (2009)

почесний член Комітету скептичних розслідуваньd

Tinbergen Lectured (2000)

Emperor Has No Clothes Awardd (2001)

Heinemann Awardd (1986)

Автограф
Річард Докінз — запис голосу.
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.
Особ. сторінкаricharddawkins.net
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Річард Докінз у Вікісховищі
Запис голосу Річарда Докінза
Записано в листопаді 2011
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.

Рі́чард До́кінз (англ. Clinton Richard Dawkins; 26 березня 1941) – англійський інтелектуал, еволюційний біолог, знаний як популяризатор науки та атеїстичних поглядів.

Річард Докінз став відомим у 1976 році завдяки своїй книзі «Егоїстичний ген», яка популяризувала геноцентричний погляд на еволюцію і презентувала концепцію «мему». 1982 року вийшла наступна книга Докінза «Розширений фенотип», яка вважається однією з найвпливовіших книг сучасної еволюційної біології. Вона розвиває ідею, що фенотипні ефекти гену не обов'язково обмежені тілом організму і можуть поширюватись у середовище, включаючи тіла інших організмів.

Докінз є відомим критиком креаціонізму та теорії розумного задуму. В книзі «Сліпий годинникар», що вийшла у 1986 році, він демонструє, як сліпий природний добір здатний створити складні живі організми без втручання творця. Докінз бере активну участь в теле- та радіопередачах на теми еволюційної біології, креаціонізму і релігії та у створенні документальних науково-популярних фільмів.

У 2006 році була видана книга Докінза «Ілюзія Бога», що стала світовим бестселером. В ній доводиться, що надприродний творець найімовірніше не існує і що віра в нього є маренням – сталим хибним переконанням.[5] Станом на січень 2010 року було продано понад 2 мільйони екземплярів англомовної версії книги[6] та зроблено переклади більш ніж 30-ма мовами.

Біографія

[ред. | ред. код]

Річард Докінз народився у Найробі, колонії Британської Імперії Кенія[7], в родині військового. Разом із батьками повернувся до Англії у віці 8 років.

Докінз розповідає про своє дитинство як про «звичайне англійське виховання» і зізнається, що почав сумніватися в існуванні Бога у віці 9 років, але пізніше переглянув свою точку зору, оскільки його переконав так званий теологічний аргумент – доказ існування творця на основі видимого порядку, цілеспрямованості і краси в природі. Проте Докінз приходить до висновку, що звичаї англіканської церкви абсурдні, і більшою мірою диктують моральні правила, аніж говорять про Бога. Пізніше, коли він усвідомив процес еволюції, то зрозумів, що природний добір міг створити різноманітність форм матеріального життя без необхідності участі творця.

У 1954—1959 роках Докінз навчався в школі Оундл. Потім вивчав зоологію в Бейлліол-коледжі, де його науковим керівником був Нобелівський лауреат, етолог Ніколас Тінберген. Докінз закінчив коледж у 1962 році і продовжив навчання під керівництвом Тінбергена в Оксфордському університеті, де отримав ступені магістра і доктора наук в 1966 році. Він залишився на кафедрі асистентом ще на рік. Дослідження Докінза в цей період торкалися питання поведінки тварин в ситуації прийняття рішення. У 1967—1969 роках Докінз працював асистентом професора зоології у Каліфорнійському університеті в Берклі. В цей час він долучається до кампанії проти війни у В'єтнамі, бере участь у демонстраціях.

В 1970 році Докінз повернувся в Оксфорд і став викладачем, а в 1990 – лектором зоології. 1995 року він стає професором кафедри Оксфордського університету імені Чарльза Симоні. Основним обов'язком на цій посаді є популяризація наукових досягнень. Після 1970 року Докінз був також науковим співробітником в Оксфордському Нью-Коледжі. У 70-х роках він зосередився на популяризації науки про життя серед широкої аудиторії, і 1976 року видав свою відому і впливову книгу «Егоїстичний ген», яка принесла йому світову відомість.

Докінз працював редактором багатьох відомих журналів і був консультантом редакцій «Енциклопедії Енкарта» і «Енциклопедії Еволюції», був головним редактором журналу «Рада з вільного дослідження Вічного Гуманізму». Був членом редакційної колегії журналу «Скептик». Є членом численних премій (Премія Фарадея Королівського Співтовариства, Премія Британської академії телебачення), президентом відділу біологічних наук британської Асоціації розвитку науки.

В 2004 році Коледж Бейлліол заснував Приз Докінза, який присуджують за видатні дослідження в галузі екології та поведінки тварин, життя яких можуть опинитися під загрозою внаслідок діяльності людини.[8]

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Еволюційна біологія

[ред. | ред. код]
Докінз в 2008 році

У своїх наукових працях Докінз розвинув геноцентричний погляд на еволюцію. Цю позицію він описав в своїх книгах «Егоїстичний ген» та «Розширений фенотип». Як етолог, що вивчає поведінку тварин та її роль в природному відборі, він висунув ідею, згідно з якою ген є ключовою одиницею відбору в еволюції.

Докінз скептично ставиться до неадаптивних процесів в еволюції та відборі на рівнях «вище» генів[9]. Особливо скептично він ставиться до доцільності застосування групового відбору для розуміння феномену альтруїзму. На перший погляд така поведінка видається еволюційним парадоксом, оскільки вона пов'язана з витратою цінних ресурсів і, таким чином, зменшує пристосованість організму. Багато хто інтерпретував це як аспект групового відбору: особи вибирають таку стратегію поведінки, яка допомагає вижити не тільки їм, але й популяції або виду в цілому. Британський еволюційний біолог Вільям Дональд Гамільтон запропонував використовувати геноцентричний підхід для пояснення альтруїзму – особини поводять себе так по відношенню до своїх близьких, оскільки ті мають велику кількість спільних з ними генів. Подібним чином Роберт Тріверс[en], використовуючи підхід геноцентричної моделі, розробив теорію взаємного альтруїзму[10], де організм діє на користь іншого організму в очікуванні майбутньої вигоди. Докінз популяризував та розвинув ці ідеї в «Егоїстичному гені».

Критики підходу Докінза вважають, що розглядати ген як одиницю відбору – окремого випадку в якому особа або залишає потомство, або ні – помилково, оскільки ген краще підходить для ролі одиниці еволюції – довготривалих змін в частоті алелей в популяції[11]. Часто також висловлюється заперечення, що гени не можуть вижити поодинці, а повинні діяти узгоджено в єдиному організмі, і, відповідно, не можуть бути незалежною «одиницею». В «Розширеному фенотипі» Докінз пише, що внаслідок генетичної рекомбінації та статевого розмноження з точки зору окремого гену всі інші гени особини є частиною середовища, до якого він адаптується.

Думки про креаціонізм

[ред. | ред. код]

Докінз є помітним критиком креаціонізму, релігійного переконання, що всесвіт і людство були створені Богом. Він описує позицію молодоземельних креаціоністів, які стверджують, що Землі всього декілька тисяч років, як «безглузду брехню, яка звужує розум»[12]. У своїй книзі «Сліпий годинникар» Докінз критикує аналогію годинникаря, теологічний аргумент на користь креаціонізму, описаний теологом Вільямом Пейлі в 1802-му році. Аргумент Пейлі полягає в тому, що оскільки годинник занадто складний, щоб виникнути випадково, то і живі істоти, які мають ще більшу складність, повинні бути кимось створені. Позиція Докінза полягає в тому, що природний добір повною мірою пояснює уявну практичність та складність біологічного різноманіття, і навіть якщо проводить аналогію з годинникарем, то лише з бездушним, нерозумним і сліпим годинникарем.

В 1986 році він разом з Мейнардом Смітом[en] узяв участь в дебатах з молодоземельними креаціоністами Едгаром Ендрюсом та Артуром Уайлдером-Смітом. Здебільшого ж Докінз слідує пораді Стівена Гулда не вступати в публічні дискусії з креаціоністами, оскільки вони не бояться бути переможеними в суперечці, для них набагато важливішою є увага, яку дають їм подібні заходи.

Докінз також є запеклим противником включення концепції розумного задуму в програму освіти, описуючи її як «зовсім не наукову, а релігійну суперечку»[13].

В книзі «Найграндіозніше шоу на землі» Докінз робить спробу спростування креаціонізму з точки зору економіки, порівнюючи теорії креаціоністів з плановою економікою, а принципи еволюції – з законами вільного ринку[14].

Атеїзм та раціоналізм

[ред. | ред. код]

Докінз широко знаний як атеїст та критик релігії.[15] Його часто характеризують як красномовного, войовничого раціоналіста і навіть «головного атеїста Великої Британії»[16]. В 1996 році, коли його спитали, чи надав би він перевагу бути відомим як вчений або войовничий атеїст, він відповів: «Бертран Рассел називав себе палким скептиком. Я б вибрав це, хоча і мічу високо»[17].

Докінз вважає, що розуміння еволюції привело його до атеїзму[18], і що релігія несумісна з наукою. В книзі «Сліпий годинникар» він пише:

До Дарвіна атеїст, слідуючи логіці Юма, міг би сказати: «У мене немає пояснення біологічної складності життя. Я можу лише зробити висновок, що Бог не є переконливим поясненням, так що нам залишається лише чекати і сподіватися, що хто-небудь запропонує що-небудь краще». Хоча ця позиція і є логічно обґрунтованою, вона могла залишити відчуття незадоволеності. Відкриття Дарвіна ж дозволили атеїстам мати ціліснішу позицію[19].
Оригінальний текст (англ.)
An atheist before Darwin could have said, following Hume: "I have no explanation for complex biological design. All I know is that God isn't a good explanation, so we must wait and hope that somebody comes up with a better one." I can't help feeling that such a position, though logically sound, would have left one feeling pretty unsatisfied, and that although atheism might have been logically tenable before Darwin, Darwin made it possible to be an intellectually fulfilled atheist.

В есе 1991 року «Віруси мозку» він висловив припущення, що теорія мемів може допомогти в поясненні феномену релігійної віри і деяких особливостей релігій, таких як поняття про кару, яка очікує невіруючих. Згідно з Докінзом, віра, що не ґрунтується на доказах, є одним із найголовніших лих на світі. Докінз відомий своєю неприязню до релігійного екстремізму, від ісламських терористів до християнських фундаменталістів. Крім них він також вступав у дискусії з ліберальнішими вірянами і релігійними вченими, включаючи біологів Кеннета Міллера і Френсіса Колінза, та теологів Алістера МакГрата і Річарда Харріза. Попри те, Докінз характеризує себе як культурного християнина[20], і навіть, не без властивого йому почуття гумору, пропонував слоган «Атеїсти за Ісуса Христа»[21].

Докінз став особливо відомим після публікації його книги «Ілюзія Бога» в 2006 році, продажі якої перевищили всі його попередні роботи. Багато хто побачив у цьому успіху ознаку зміни культурного духу часу, який збігся зі зростанням популярності атеїстичної літератури. Серед інших про книгу позитивно відгукнулися нобелівські лауреати Гаролд Крото і Джеймс Ватсон, а також психолог Стівен Артур Пінкер[22].

Докінз та Еріан Шерін на відкритті атеїстичної рекламної кампанії на автобусах

У січні 2006 року Докінз став ведучим документального фільму «Корінь всіх зол?[en]», де він звернув увагу на згубний вплив релігії на суспільство. Сам Докінз був проти цієї назви, оскільки вважав, що релігія не повинна вважатися коренем всіх зол. Критики вказали на те, що в передачі надано занадто багато уваги маргінальним фігурам та екстремістам, і що стиль розповіді Докінза не сприяє його цілі і подібний до підходу релігійних фундаменталістів більше, ніж з холодним аналітичним підходом справжньої науки[23][24]. Докінз відхилив ці звинувачення, вказавши на те, що час, наданий в ефірі помірній релігії, вже є достатньою противагою екстремістам, представленим в передачі. Він також відмітив, що погляди, які в помірному суспільстві вважаються екстремістськими, в консервативному суспільстві можуть вважати загальноприйнятими[25].

У жовтні 2008 року Докінз офіційно підтримав атеїстичну рекламну кампанію на автобусах. Проєкт був створений журналісткою The Guardian Еріан Шерін під керівництвом Британської гуманістичної асоціації[en] і був спрямований на збір коштів для розміщення атеїстичних слоганів на автобусах Лондона. Спочатку ставилася мета зібрати £5 500 і Докінз пообіцяв пожертвувати ще стільки ж,[26] однак кампанія мала величезний успіх і за перші чотири дні дня було зібрано понад £100 000. У січні 2009 року були запущені автобуси зі слоганом «Найімовірніше, що бога немає. Досить хвилюватися, насолоджуйтесь життям».

Інші галузі

[ред. | ред. код]

Будучи професором, який займається популяризацією науки, Докінз є критиком псевдонауки та нетрадиційної медицини. У своїй книзі «Розплітаючи веселку» він розглядає твердження Джона Кітса про те, що Ньютон, пояснивши веселку, применшив її красу, і наводить доводи за протилежний висновок. Він вважає, що космос, мільярди років еволюції та мікроскопічні механізми біології і спадковості несуть в собі більше краси і чудес, ніж міфи і псевдонаука[27]. Докінз написав передмову до книги Джона Даймонда «Snake Oil», присвяченої викриттю нетрадиційної медицини, в якому зробив висновок, що нетрадиційна медицина приносить шкоду хоча б тим, що відводить людей від дієвіших методів лікування і дає людям хибні надії[28]. Докінз вважає, що не існує нетрадиційної медицини. Є тільки медицина, яка працює, і яка ні[29].

Докінз висловлював занепокоєння зростанням населення планети і питаннями перенаселення. В «Егоїстичному гені» він торкається питання росту чисельності населення, наводячи в приклад Латинську Америку, популяція якої на той момент подвоювалася кожні 40 років. Він критикує католицький підхід до планування сім'ї, стверджуючи, що правителі, які забороняють контрацепцію та виступають за природні методи контролю чисельності населення, отримають такий метод у вигляді голоду[30].

Будучи прихильником проєкту «Великі людиноподібні мавпи[en], Докінз написав статтю для книги Great Ape Project, редакторами якої виступили Паола Кавальєрі[en] та Пітер Сінгер[31].

В документальному фільмі «Вороги розуму»[32] Докінз розглядає небезпеки, до яких, на його думку, призводить відмова від критичного мислення і від пояснень, які базуються на наукових доказах. Він, зокрема, наводить в приклад астрологію, спіритуалізм, лозоходство, нетрадиційну медицину і гомеопатію, а також розповідає про те, як інтернет може бути засобом для поширення релігійної ненависті та конспірологічних теорій.

Продовжуючи співробітництво з каналом Channel 4, Докінз узяв участь в телевізійному документальному серіалі The Genius of Britain разом з такими вченими, як Стівен Хокінг, Джеймс Дайсон, Пол Нерс і Джим Аль-Халілі[33]. Серіал був присвячений основним науковим відкриттям в історії Британії та був показаний у червні 2010 року.

У 2014—2015 роках брав участь у записі восьмого студійного альбому фінського метал-гурту Nightwish під назвою Endless Forms Most Beautiful [34].

Нагороди та визнання

[ред. | ред. код]

Річард Докінз має ступінь доктора наук, яка була йому присуджена в Оксфордському університеті в 1989 році[35]. Також він має почесні ступені університетів Хаддерсфілду, Вестмінстера, Даремського університету, університетів Халла[en], Антверпену, Абердину, Валенсії, Вільного університету Брюсселю, Відкритого університету.

В 1987 році за книгу «Сліпий годинникар» Докінз здобув нагороду Королівського літературного товариства і Літературної нагороди газети Los Angeles Times. Також Докінз нагороджений срібною медаллю Зоологічне товариство Лондона[en] (1989), премією Майкла Фарадея[36], нагородою Американської гуманістичної асоціації[en] «Гуманіст року» (1996), нагородою Кістлера (2001) та іншими нагородами.

В 2012 році вчені, що вивчали риб у Шрі-Ланці, в честь Докінза запропонували назвати новий рід Dawkinsia[37].

На честь Річарда Докінза названо астероїд 8331 Докінз.

В 2013 році Річард Докінз був визнаний британським журналом «Prospect» головним інтелектуалом світового значення[38].

Критика

[ред. | ред. код]

У 1996 році в науковій статті, опублікованій у журналі «PNAS», біологи розвитку виявили стійку помилку, вперше висловлену Докінзом у книжці «Сліпий годинникар» (1986), а потім повторену з деякими змінами в книзі «Річка з Едема» (англ. River out of Eden, 1995), ніби-то мітохондрії сперматозоїда не потрапляють до яйцеклітини при заплідненні. Якщо в першій книзі Докінз помилково стверджував, що сперматозоїд узагалі не має мітохондрій (насправді вони необхідні для руху хвоста сперматозоїда, в людини кожний має від 50 до 100 мітохондрій), то в другій книзі – що трохи мітохондрій усе-таки наявні, але основа хвоста не потрапляє всередину яйцеклітини на відміну від передньої частини голівки. Натомість дані біології розвитку демонструють, що в більшості ссавців до яйцеклітини потрапляє не тільки основа хвоста з усіма мітохондріями, а й весь його джгутик[39]. Пізніші дослідження показали, що в тварин існує спеціальний механізм знищення мітохондрій самця в заплідненому яйці[40].

Чимало науковців висловили критику щодо книги «Ілюзія Бога». Зокрема, американський еволюційний біолог Аллен Орр[en] у 2007 році оцінив її як поверхневу та таку, що не використовує здобутки еволюційної біології у вивченні релігії, а є лише агітаційним памфлетом для переконання прибічників релігії[41]

Основні праці

[ред. | ред. код]

Науково-популярні книги

[ред. | ред. код]

Переклади українською

[ред. | ред. код]
  • Егоїстичний ген. Переклад з англійської: Я. А. Лебеденко. Харків: КСД, 2017. 540 стор. ISBN 978-617-12-2523-7
  • Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті. Переклад з англійської: Я. А. Лебеденко. Харків: КСД, 2018. 440 стор. ISBN 978-617-12-5892-1
  • Ілюзія Бога. Переклад з англійської: Т. В. Цимбал. Харків: КСД, 2018. 432 стор. ISBN 978-617-12-5413-8
  • Наука для душі. Нотатки раціоналіста. Переклад з англійської: Дар'я Прокопик. Київ: Наш Формат, 2019. 384 стор. ISBN 978-617-7682-72-0
  • Найграндіозніше шоу на Землі: доказ еволюції. Переклад з англійської: К. Л. Диса. Харків: КСД, 2020. 432 стор. ISBN 978-617-12-7091-6
    • Найграндіозніше шоу на Землі: доказ еволюції. Переклад з англійської: К. Л. Диса. Харків: КСД, 2023. 432 стор. ISBN 978-617-12-9894-1
  • Бог, що віджив своє. Посібник для початківців. Переклад з англійської: Я. А. Лебеденко. Харків: КСД, 2021. 240 стор. ISBN 978-617-12-8457-9
    • Бог, що віджив своє. Довідник для початківців. Переклад з англійської: Я. А. Лебеденко. Харків: КСД, 2023. 240 стор. ISBN 978-617-12-9895-8
  • Оповідь предка. Історія створення людства. Переклад з англійської: А. В. Зорницький. Харків: КСД, 2023. 640 стор. ISBN 978-617-15-0000-6
  • Політ фантазії. Природні і рукотворні способи обійти гравітацію. Переклад з англійської: Назар Старовойт. Київ: Лабораторія, 2023. 296 стор. ISBN 978-617-8053-57-4
  • Автобіографія «Бажання дива». Переклад з англійської: Катерина Корнієнко. Київ: Лабораторія, 2024. 272 стор. ISBN 978-617-8367-47-3[42]

Статті

[ред. | ред. код]

Документальні фільми

[ред. | ред. код]

Участь в інших проєктах

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Річард Докінз

Джерела інформації

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.nytimes.com/2006/12/17/weekinreview/17kennedy.html?em&ex=1166418000&en=49d19a68cb09e250&ei=5087
  2. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2017.
  3. ↑ Lundy D. R. The Peerage
  4. ↑ http://observer.guardian.co.uk/comment/story/0,6903,1268687,00.html
  5. ↑ Dawkins, Richard (2006). The God Delusion. Transworld Publishers. с. 5. ISBN 0-5930-5548-9.
  6. ↑ Sales figures for the God Delusion by Richard Dawkins: Factoids (Now with added poll). The Wardman Wire. 27 січня 2010. Архів оригіналу за 8 лютого 2010. Процитовано 6 лютого 2010.
  7. ↑ Curriculum vitae of Richard Dawkins. The University of Oxford. Архів оригіналу за 23 квітня 2008. Процитовано 13 березня 2008.
  8. ↑ The Dawkins Prize for Animal Conservation and Welfare. Balliol College, Oxford. 9 листопада 2007. Архів оригіналу за 12 вересня 2007. Процитовано 30 березня 2008.
  9. ↑ Докинз, Ричард (1999). Расширенный фенотип. Oxfordshire: Oxford University Press. стр. 4(рос.)
  10. ↑ Триверс, Роберт (1972). The evolution of reciprocal altruism. Quarterly Review of Biology. doi:10.1081/E-ELIS3-120044418.(англ.)
  11. ↑ Майр, Эрнст (2000), Что есть эволюция. Basic Books
  12. ↑ A scientist’s view. The Guardian. 9 березня 2002. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 9 вересня 2015.(англ.)
  13. ↑ One side can be wrong. The Guardian. 1 вересня 2005. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 9 вересня 2015.(англ.)
  14. ↑ Ричард Докинз. «Самое грандиозное шоу на Земле» [Архівовано 14 липня 2015 у Wayback Machine.], журнал «Эсквайр», 2012 г.(рос.)
  15. ↑ Bass, Thomas A. (1994). Reinventing the future: Conversations with the World's Leading Scientists. Addison Wesley. с. 118. ISBN 978-0-201-62642-1. Архів оригіналу за 19 травня 2015. Процитовано 9 вересня 2015.(англ.)
  16. ↑ Tieless guys should get knotted pronto [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] // Financial Times (англ.)
  17. ↑ Richard Dawkins: You Ask The Questions Special. The Independent. 4 грудня 2006. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 9 вересня 2015.
  18. ↑ The Problem with God: Interview with Richard Dawkins. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 9 вересня 2015.(англ.)
  19. ↑ Докинз, Ричард (1986). Слепой часовщик. New York: Norton. с. 6. ISBN 0-393-31570-3.
  20. ↑ Dawkins: I'm a cultural Christian. BBC News. 10 грудня 2007. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 9 вересня 2015.
  21. ↑ Atheists for Jesus. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 9 вересня 2015.(англ.)
  22. ↑ The God Delusion. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 9 вересня 2015.(англ.)
  23. ↑ Howard Jacobson: Nothing like an unimaginative scientist to get non-believers running back to God. Independent. 21 січня 2006. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 9 вересня 2015.(англ.)
  24. ↑ What a lazy way to argue against God. Архів оригіналу за 29 березня 2013. Процитовано 9 вересня 2015.(англ.)
  25. ↑ Diary - Richard Dawkins. New Statesman. 30 січня 2006. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 9 вересня 2015.(англ.)
  26. ↑ All aboard the atheist bus campaign. Guardian. 21 жовтня 2008. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 9 вересня 2015.
  27. ↑ Докинз Р. Расплетая радугу = Unweaving the Rainbow. — Penguin, 1998. — P. 4–7. — ISBN 0-618-05673-4.
  28. ↑ Даймонд Д. Snake Oil and Other Preoccupations. — Vintage, 2001. — ISBN 0-099-42833-4.
  29. ↑ Докинз Р. Служитель дьявола = A Devil’s Chaplain. — Houghton Mifflin, 2003. — P. 58. — ISBN 0-618-33540-4.
  30. ↑ Докинз Р. Эгоистичный ген = The Selfish Gene. — 2. — Oxford University Press, 1989. — P. 213. — ISBN 0-19-286092-5.
  31. ↑ The Great Ape Project: Equality beyond humanity / edited by Paola Cavalieri and Peter Singer. — Fourth Estate, 1993. — ISBN 0-312-11818-X.
  32. ↑ The Enemies of Reason. // Channel 4. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 10 вересня 2015.
  33. ↑ Genius of Britain. Channel 4. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 10 вересня 2015.
  34. ↑ Nightwish — Reveal New Album Title, Cover Art And More (англ.). Metal Storm. 22 грудня 2014. Архів оригіналу за 22 грудня 2014. Процитовано 19 січня 2015. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  35. ↑ Richard Dawkins: Curriculum Vitae. Архів оригіналу за 23 квітня 2008. Процитовано 4 червня 2011.
  36. ↑ Professor Richard Dawkins. // The Simonyi Professorship. Архів оригіналу за 27 грудня 2012. Процитовано 4 червня 2011.
  37. ↑ Sri Lankans name new type of fish after Richard Dawkins. // The Telegraph. 16 липня 2012. Архів оригіналу за 27 грудня 2012. Процитовано 12 вересня 2015.
  38. ↑ Dawkins Named World's Top Thinker. // Prospect magazine. 24 квітня 2013. Архів оригіналу за 24 серпня 2020. Процитовано 12 вересня 2015.
  39. ↑ Ankel-Simons, F.; Cummins, J. M. (1996). Misconceptions about mitochondria and mammalian fertilization: Implications for theories on human evolution. Proceedings of the National Academy of Sciences. 93 (24): 13859—13863. doi:10.1073/pnas.93.24.13859. ISSN 0027-8424.(англ.)
  40. ↑ Thompson, Winston E.; Ramalho-Santos, João; Sutovsky, Peter (2003). Ubiquitination of Prohibitin in Mammalian Sperm Mitochondria: Possible Roles in the Regulation of Mitochondrial Inheritance and Sperm Quality Control1. Biology of Reproduction. 69 (1): 254—260. doi:10.1095/biolreprod.102.010975. ISSN 0006-3363.(англ.)
  41. ↑ H. Allen Orr (January 2007). A Mission to Convert. New York Review of Books. 54 (1). Архів оригіналу за 3 березня 2007. Процитовано 3 березня 2007.(англ.)
  42. ↑ Бажання дива. Як я став науковцем. laboratory.ua (укр.). Процитовано 4 жовтня 2024.
  43. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Річард Докінз
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Річард_Докінз&oldid=44221434