Добра стаття
Перевірена версія

Річард Кентіллон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Річард Кантільйон)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Річард Кантільйон
Richard Cantillon
Народився1680-ті[1]
Ірландія
Помертравень 1734[2]
Лондон, Велика Британія
КраїнаІрландія
 Франція
Діяльністьекономіст, філософ, письменник, банкір
Галузьекономіка
Відомий завдяки:теорія підприємництва,
монетарна теорія,
просторова економіка,
теорія росту населення,
методологія
У шлюбі зMary Anne O'Mahonyd
ДітиHenrietta Cantillond[3]
Автограф
CMNS: Річард Кентіллон у Вікісховищі

Річард Кантіллон (Кантільйон) (англ. Richard Cantillon; 1680-ті — травень 1734) — ірландський економіст, автор Essai sur la Nature du Commerce en Général (Есеї про природу торгівлі взагалі), книжки, яку британський економіст кінця XIX ст. Вільям Стенлі Джевонс вважав «початком політичної економії»[4]. Хоча небагато відомостей збереглось про життя Кентіллона, відомо, що ще молодим він досяг успіху в торгівлі та банківській справі.

Кентіллон досяг успіху значною мірою завдяки зв'язкам серед бізнесменів та політиків, які він отримав через свою родину та одного з перших роботодавців, Джеймса Бриджеса. Наприкінці 1710-х та на початку 1720-х, Кентіллон спекулював, а згодом допоміг Джону Ло організувати ажіотаж із акціями Компанії Міссісіпі, завдяки якому розбагатів. Однак, це багатство було отримано за рахунок людей, які, позичивши у Кентіллона гроші для придбання акцій, залишилися перед ним у боргу після краху компанії. Розорені боржники переслідували Кентіллона позовами до суду і, навіть, замахами на вбивство, аж до його смерті в 1734 році.

Есеї залишились єдиним відомим внеском Кентіллона в економічну науку. Вони були написані близько 1730 року та широко поширювались як рукопис, надруковані були 1755 року. Незважаючи на великий вплив на ранній розвиток фізіократів та класичної школи економіки, Есеї були майже забуті, аж поки наприкінці XIX століття на них не звернув увагу Вільям Стенлі Джевонс[5], який визнав цю працю першим систематичним трактатом з економіки[6].

На праці Кентіллона вплинув досвід роботи банкіром, особливо, спекулятивна бульбашка Компанії Міссісіпі Джона Ло. Також на нього сильно вплинули попередні економісти, особливо Вільям Петті.

Есеї вважають першим повним трактатом з економіки, в якому міститься великий внесок у розвиток науки. Серед них: методологія причинно-наслідкових зв'язків, монетарні теорії, ставлення до підприємця як до носія ризику, та розвиток просторової економіки. Есеї мали істотний вплив на ранній розвиток політичної економії, зокрема, на праці Девіда Юма, Адама Сміта, Анн Тюрґо, та Франсуа Кене.

Біографія

[ред. | ред. код]

Мало відомо про подробиці з життя Річарда Кентіллона,[7] вважається, що він народився в 1680-ті в графстві Керрі, Ірландія[1]. Його батько, Річард Кентіллон, був землевласником з Белліхейгу[8]. В середині першого десятиліття XVIII століття, Кентіллон переїздить до Франції, де отримує французьке громадянство[9]. 1711 року Кентіллон вже працював на британського Головного скарбника Джеймса Бриджеса в Іспанії, де він займався організацією виплат британським військовополоненим у Війні за іспанську спадщину[10]. Кентіллон лишився в Іспанії до 1714 року, і до повернення в Париж він заснував декілька підприємств та здобув політичні й бізнесові зв'язки[11]. Потім Кентіллон здобув досвід роботи в банківському секторі, працюючи на двоюрідного брата, який був провідним кореспондентом Паризького відділення родинного банку[12]. Через два роки, завдяки, значною мірою, фінансовій підтримці Джеймса Бриджеса, Кентіллон викупив свого двоюрідного брата та отримав у власність банк[13]. Завдяки фінансовим та політичним зв'язкам, які Кентіллон як через свою родину[14] так і через Джеймса Бриджеса, він виявився досить успішним банкіром, який займався грошовими переказами між Парижем та Лондоном[15].

У цей час, Кентіллон починає співпрацювати з британським меркантилістом Джоном Ло в Компанії Міссісіпі[16]. На основі монетарної теорії, яку сформулював Вільям Поттер в трактаті «The Key of Wealth» (укр. Ключ до багатства) 1650 року,[17] Джон Ло стверджував, що збільшення пропозиції грошей призведе до початку використання ще незадіяної землі та трудових резервів, що збільшить продуктивність[18]. 1716 року Французький уряд надав йому право заснувати Banque Générale та фактично монопольне право розбудови на Французьких землях у Північній Америці, Компанію Міссісіпі. Натомість, Ло обіцяв Французькому урядові фінансувати борги за низьким відсотком[19]. Ло створив фінансову спекулятивну бульбашку на торгівлі акціями Компанії Міссісіпі, використовуючи фактичну монополію Banque Générale випускати банкноти для фінансування його інвесторів[20].

Річард Кентіллон заробив великі статки на спекуляції, він придбав акції компанії на початку, та продав їх згодом за роздутими цінами[21]. Фінансовий успіх Кентіллона та посилення його впливу призвели до ускладнень у відносинах з Джоном Ло, і трохи згодом Ло загрожував ув'язнити Кентіллона, якщо він не покине Францію протягом 24 годин[22]. Кентіллон у відповідь заявив: «Я не йтиму геть; натомість, я принесу Вашій системі успіх.»[22] Перед тим, 1718 року Ло, Кентіллон та багатий спекулянт Джозеф Гейдж створили компанію для фінансування подальших спекуляцій нерухомістю в Північній Америці[23].

1719 року Кентіллон переїжджає з Парижа до Амстердама, повернувшись ненадовго на початку 1720 року. Кентіллон видавав позики в Парижі, а отримував сплату в Лондоні та Амстердамі[24]. Після краху «Міссісіпської бульбашки», Кентіллон зміг зібрати борги разом з нарахованими високими відсотками[25]. Більшість з його боржників сильно постраждали від краху бульбашки і звинувачували Кентіллона аж до його смерті, проти нього було подані численні судові позови та здійснювалось декілька замахів на життя[26].

16 лютого 1722 року Кентіллон одружився з Мері Махоні, донькою Графа Даніеля о-Махоні — багатого торговця та колишнього ірландського генерала. Після одруження, велику частину 1720-х подружжя провело у подорожах Європою[27]. Кентіллон та Мері мали двох дітей, сина, який помер ще дитиною, та доньку та ім'я Генріетта, яка одружилась з Вільямом Говардом Графом Стеффорда 1743 року[28]. Хоча Кентіллон часто повертався до Парижу з 1729 до 1733 року, його постійним місцем проживання був Лондон[29]. В травні 1734 року його помешкання в Лондоні згоріло вщент, поширена думка, що Кентіллон загинув у пожежі[2]. Хоча причини пожежі нез'ясовані, за найпоширенішим припущенням, вона виникла через підпал[30]. Один з біографів Кентіллона, Антуана Мерфі, висунула іншу теорію, що Кентіллон підлаштував власну смерть аби втекти від переслідування кредиторами, потім він з'явився в Суринам під ім'ям Шевальє де Ловіні[31].

Внесок до економіки

[ред. | ред. код]

Хоча існують свідчення того, що Річард Кентіллон був автором багатьох рукописів, до наших часів зберіглись лише фр. Essai Sur La Nature Du Commerce En Général (Есеї)[32]. Написані 1730 року[33], були видані французькою в 1755 році[34] та були перекладені англійською Генрі Хігсом 1932 року[35]. Незважаючи на докази визначного впливу Есеїв на ранній розвиток економічної науки, трактат Кентіллона залишався непоміченим протягом XIX століття[5]. Наприкінці XIX століття трактат був заново «відкритий» Вільямом Стенлі Джевонсом, який вважав Есеї «початком політичної економії»[4]. Відтоді почала зростати увага до Есеїв Кентіллона, завдяки, великою мірою, Генрі Хігсу, Йозефу Шумпетеру,[36] Фрідріху Гаєку[37] та Мюррею Ротбарду[38] з Австрійської школи економіки. Есеї вважають першим повним трактатом з економічної теорії,[39] а Кентіллона називають «батьком економіки підприємств»[40].

Вважається, що Вільям Петті мав великий вплив на Річарда Кентіллона[41]

Великий вплив на праці Кентіллона мав англійський економіст Вільям Петті та його трактат 1662 року англ. Treatise on Taxes (трактат про податки)[42]. Хоча Петті розробив велику частину з основ Есеїв,[41] Ентоні Брюер зазначає, що вплив Петті перебільшений[43]. Окрім Петті, на Кентіллона могли вплинути Джон Лок,[44] Цицерон, Лівій, Пліній Старший, Пліній Молодший, Чарльз Давенант, Едмонд Галлей, Ісаак Ньютон, Себаст'єн ле Претр де Вобан, та Жан Боісар[45]. Досвід, отриманий від участі в спекулятивній бульбашці Джона Ло виявився дуже цінним, і, ймовірно, справив визначний вплив на погляди Кентіллона стосовно взаємозалежності між збільшенням пропозиції грошей, цінами, та виробництвом[46].

Методологія

[ред. | ред. код]

Есеї написані з використанням особливої методології, що вирізняє Кентіллона від своїх попередників меркантилістів[47]. Есеї рясніють словом «природний», що в праці Кентіллона позначає відношення причини та наслідків між економічною діяльністю та явищами[48]. Економіст Мюррей Ротбард зазначає, що Кентіллон був одним з перших, хто став виокремлювати економічні явища та розглядати їх на основі простих моделей, що дозволяють ізолювати змінні, які в інший спосіб ізолювати неможливо[49]. Економіст Йорг Гвідо Хюльсман порівнює деякі з моделей, представлених в Есеях, які вимагають постійної рівноваги, з поняттям «забалансованої економіки» (англ. evenly rotating economy) Людвіга фон Мізеса[50]. Кентіллон часто вдається до поняття ceteris paribus (за інших рівних умов) в спробі позбутись незалежних змінних[51]. Крім того, йому приписують використання методології, схожої на методологічний індивідуалізм Карла Менґера,[52] дослідження методом дедукції складних явищ на основі простих спостережень[53].

Методологія дослідження причинно-наслідкових зв'язків дала порівняно вільний від оцінок підхід до економічної науки, Кентіллон виступає як незаангажований спостерігач за окремими діями та явищами, зосередившись, лише, на поясненні взаємозалежностей[54]. Це дозволило відокремити економіку від політики та етики значно сильніше, ніж вдавалось меркантилістам до того[49]. Це призвело до суперечок, чи слід вважати Кентіллона меркантилістом, чи одним з перших анти-меркантилістів,[55] оскільки Кентіллон часто називав маніпульовані державою позитивні сальдо зовнішньої торгівлі та нагромадження товарних грошей гарними економічними стимулами[56]. Інші, натомість, вважають, що там, де Кентіллон пропонував деякі з меркантилістських ідей, він, насправді, робив більш нейтральний аналіз та наводив можливі обмеження цих заходів[57].

Монетаризм

[ред. | ред. код]

Відмінності між поглядами меркантилістів та Кентіллона з'являються вже на початку Есеїв, в питаннях про джерело багатства та ціноутворення на ринку[58]. Кентіллон розрізняє багатство та гроші, вважаючи, що багатство «це ніщо інше як їжа, зручності, та задоволення життя.»[59] Кентіллон підтримував теорію «природної» вартості, основаній на використаній землі та праці (собівартості),[60] він також торкнувся теорії суб'єктивної вартості[61]. Кентіллон вважав, що ціни на ринку визначаються не лише природною вартістю, а залежать від попиту та пропозиції[62]. На його думку, ціни на ринку визначаються внаслідок порівняння пропозиції, кількості вибраного товару на окремому ринку з попитом, кількістю грошей, які доступні для обміну[63]. Вірячи в те, що ринкові ціни прямують до природних рівнів, Кентіллон міг відкрити принцип норми прибутку — коливання ринкової ціни на товар можуть призводити до змін в пропозиції, слідом за збільшенням або зменшенням прибутковості виробництва цього товару[64].

В Есеях Річард Кентіллон розглядає досконаліший варіант кількісної теорії грошей Джона Лока, та звертає увагу на відносній інфляції та швидкості грошей[65]. Кентіллон вважав, що інфляція виникає поступово, і що нові гроші мають обмежений вплив на інфляцію, тобто, фактично запровадивши поняття не нейтральності грошей[66]. Крім того, він стверджував, що перші власники нових грошей, мають перевагу в порівнянні з наступними власниками[67]. Поняття відносної інфляції, або непропорційного зростання цін на різні товари, називають ефектом Кентіллона.[68] Також Кентіллон вважав, що на ціни впливає зміна швидкості грошей (кількість обмінів за певний проміжок часу), але не так сильно, як кількість грошей[69]. Хоча він вважав, що грошова маса складається лише з металевих монет, він припускав, що збільшення кількості замінників грошей, або банкнот, може впливати на ціни через збільшення швидкості обігу депонованих монет[70]. Крім того, щоб розрізняти гроші та замінники грошей, він також розрізняв банкноти, як квитанції на депоновані монети, та банкноти, які знаходяться в обігу понад кількості депонованих монет, або паперові гроші. При цьому, обсяг паперових грошей суворо обмежений довірою людей до них та вірою в можливість обміняти їх на справжні гроші[71]. Він вважав паперові гроші корисним засобом подолання негативного тиску, який має запасання монети на швидкість грошей[72].

Розглядаючи віру меркантилістів в те, що монетарні інтервенції можуть призвести до постійного бажаного торговельного балансу, Кентіллон розробив теорію обігу монет, намітивши теорії міжнародної монетарної рівноваги[73]. Він припустив, що в країнах, де в обігу знаходиться багато грошей, зростуть ціни, й стануть менш конкурентноспроможними в порівнянні з країнами, де грошей в обігу не багато[74]. Так, Кентіллон вважав, що збільшення пропозиції грошей, незалежно від причини, збільшує рівень цін і, таким чином, зменшує конкурентоспроможність промисловості окремої країни в порівнянні з країною з нижчими цінами[75]. Однак, Кентіллон не вірив в те, що міжнародні ринки прямують до рівноваги, натомість, вважав, що уряди мають нагромаджувати монету, аби запобігти зростанню цін та падінню конкурентоспроможності[73]. Крім того, він вважав, що сприятливий торговельний баланс можна підтримувати пропонуючи найкращий товар та утримуючи конкурентоспроможність[76]. Прагнення Кентіллона до встановлення сприятливого торговельного балансу може походити від віри меркантилістів в те, що обмін є грою з нульовою сумою, де одна сторона виграє за рахунок іншої[77].

Трактат також містить порівняно розвинену теорію процентів[78]. Кентіллон вважав, що процент виникає через потребу боржників в капіталі, та через страх кредиторів зазнати збитків, тому боржники мають компенсувати кредиторам ризик можливого неповернення кредиту[79]. Натомість, проценти сплачують за рахунок отриманих прибутків з інвестованого капіталу[80]. У ті часи вважалось, що ставка проценту залежить від кількості грошей, натомість, Кентіллон стверджував, що ставка проценту залежить від попиту та пропозиції на ринку позик[81] — цей винахід зазвичай приписують шотландському філософу Девіду Юму[82]. В той час, як заощадження впливають на ставку процента, нові гроші, направлені на споживання, не впливають; таким чином, теорія проценту Кентіллона подібна до теорії переваги ліквідності Джона Мейнарда Кейнса.

Інше

[ред. | ред. код]

Зазвичай, винахід та впровадження поняття підприємець приписують Жану-Батісту Сею, але насправді саме Кентіллон вперше використав цей термін в Есеях[83]. Кентіллон поділив суспільство на два основних класи — наймані працівники з фіксованою зарплатою, та на людей з нефіксованим доходом[84]. Підприємці, за Кентіллоном, отримують нефіксований дохід, сплачуючи визначені суми за виробництво[85], через спекулятивну невизначеність пристосування до попиту на їхній товар[86]. Кентіллон, створивши фундамент, не розробив теорії невизначеності — ця тема лишалась без уваги до XX століття, коли до неї повернулись, зокрема, Людвіг фон Мізес, Френк Найт, та Джон Мейнард Кейнс[87]. Крім того, на відміну від попередніх теорій підприємництва, які розглядали підприємця як порушника спокою, Кентіллон дотримувався поглядів, згідно з якими підприємець врівноважував ринок правильними прогнозами вподобань споживача[88].

Просторова економіка звертає увагу на відстані та площі, та як вони можуть впливати на ринок через транспортні витрати та географічні обмеження. Створення просторової економіки зазвичай приписують німецькому економісту Йоганну фон Тюнену; однак, Кентіллон займався дослідженням просторової економіки майже за століття до того[89]. Кентіллон інтегрував свої досягнення в теорії просторової економіки в мікроекономічний аналіз ринку, описавши в який спосіб транспортні витрати впливають на розташування фабрик, ринків, та населених пунктів — люди намагаються зменшити транспортні видатки[90]. Результати з просторової економіки були отримані на основі трьох припущень: ціна на матеріали однакової якості завжди вище поблизу столиці, через транспортні видатки; транспортні видатки залежать від способу транспортування (наприклад, транспортування водними шляхами вважалось дешевшим за транспортування наземними шляхами); та більші товари, які важче транспортувати, завжди дешевші поблизу місця виготовлення[91]. Наприклад, Кентіллон вважав, що ринки мають бути розташовані в такий спосіб, аби зменшувати витрати часу та грошей як для продавців, так і для покупців[92]. Аналогічно, Кентіллон стверджував, що розмежування міст було, великою мірою, наслідком багатства своїх мешканців — багаті могли дозволити собі жити далі від своєї власності[93]. В Есеях, теорія просторової економіки була використана для пояснення географічного розташування ринків, та чому ціни різняться на різних ринках[94].

Обкладинка Есеїв в редакції Інституту імені Людвіга фон Мізеса

Окрім започаткування теорій підприємництв та просторової економіки, Кентіллон також розробив теорію зростання населення. На відміну від Вільяма Петті, який вважав, що завжди існує багато невикористаної землі та економічні можливості для підтримки економічного зростання, Кентіллон вважав, що населення зростає лише тоді, коли наявні економічні можливості[95]. Зокрема, Кентіллон назвав три визначальних параметри, які впливають на зростання населення: природні ресурси, технології та культура[96]. Тобто, населення зростає лише тією мірою, якою дозволяють три згадані змінні[97]. Крім того, теорія зростання населення Кентіллона була сучаснішою за теорію Мальтуса в тому сенсі, що Кентіллон визнавав набагато ширшу категорію чинників, які впливають на ріст населення, включно зі схильністю зменшення темпів приросту до нуля разом з тим, як суспільство стає більш індустріалізованим[98].

Вплив

[ред. | ред. код]

Хоча, через сувору цензуру у Франції тих часів, Есеї не були надруковані до 1755 року, вони були широко поширені у вигляді рукописів, поки над ними не була завершена робота, і їх не було видано друком[99]. Вони мали помітний вплив на безпосередніх попередників класичної школи, включно з фізіократами, Анн Тюрґо, та Девіда Юма[100]. Кентіллон справив велике враження на фізіократа Франсуа Кене, який міг дізнатись про праці Кентіллона від Віктора де Рікетті, маркіза де Мірабо[101]. Хоча вплив Есеїв на Кене незаперечний, його ступінь лишається невизначеним. Існують свідчення того, що Кене не повністю розумів, або був ознайомлений з теоріями Кентіллона не повністю[102]. Багато поглядів Кене на економіку були висвітлені в Есеях,[103] але Кене відкинув декілька припущень Кентіллона, зокрема, обмеженість доступної землі та теорію росту населення[104]. Також, Кене визнав дефіцит капіталу та накопичення капіталу як передумови для інвестицій[105]. Також, ймовірно, що Кентіллон мав вплив на Джеймса Стюарта[106].

Кентіллон належить до небагатьох економістів, на яких посилається Адам Сміт, який запозичив у Кентіллона теорію життєво мінімальних заробітних плат[107]. Ймовірно, на велику частину економічних теорії Адама Сміта мав прямий вплив Кентіллон, хоча в багатьох аспектах Адам Сміт набагато далі розвинув теорії Кентіллона[108]. Деякі історики економісти стверджують, що Адам Сміт небагато створив власним розумом, зокрема, Йозеф Шумпетер[109] та Мюррей Ротбард[110]. У будь-якому випадку, завдяки впливу на Адама Сміта та фізіократів, Кентіллон, цілком ймовірно, був економістом до-класичного періоду, який зробив найбільший внесок в ідеї класичної школи[111]. Як приклад, можна навести вплив Кентіллона на Жана-Батіста Сея, який можна впізнати у використаній методології в Трактаті з політичної економії[112].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Brewer 1992, с. 2; Брюер називає дві можливі дати народження, але віддає перевагу оцінці Antoine Murphy, «Murphy thinks that Cantillon was probably born in the 1680s, at Ballyronan in County Kerry, Ireland; Walsh says that he was born in 1697 (which is hard to square with the fact that he was in a position of responsibility in 1711)». Spengler серпень 1954, с. 283; Спенглер посилається на Хоне та згадує про неточність дати народження Кантільйона, «He was born in Ireland, in March 1697, according to Hone, and some seven to seventeen years earlier according to others.»
  2. ↑ а б Rothbard 1995, стор. 347; Hayek 1991, стор. 246; Higgs 1891, стор. 290
  3. ↑ Lundy D. R. The Peerage
  4. ↑ а б Jevons 1881, стор. 342; Джевонс пише: «Cantillon's essay is, more emphatically than any other single work, 'the cradle of political economy.'» Cantillon 2010, стор. 15; Редактори Марк Торнтон та Шантал Саусьє пишуть: „The influence of Cantillon's manuscript was largely unknown and the book had fallen so far into neglect that William Stanley Jevons was said to have «rediscovered» it in the late 19th century.“
  5. ↑ а б Cantillon 2010, стор. 15
  6. ↑ Уэрта де Сото Х. Австрийская экономическая школа: Рынок и предпринимательское творчество. — Челябинск: Социум, 2007. — 202 с. — (Серия «Австрийская школа». Вып. 1). − ISBN 978-5-901901-69-4.
  7. ↑ Spengler Серпень 1954, с. 283; пише: «Велика частина життя Річарда Кантільйона, автора Есеїв лишається невідомою.» (англ. Much of the life of Richard Cantillon, author of the Essai, remains enveloped in mystery)
  8. ↑ Higgs 1891, стор. 270; Хіґс посилається на т. з. Heraldic Illustrations, 1845, plate 51 Берка.
  9. ↑ Brewer 1992, с. 2; Higgs 1891, сс. 271—272
  10. ↑ Brewer 1992, с. 2
  11. ↑ Finegold Вересень 2010; «Paymaster General James Brydges was a very wealthy man with much influence, which allowed Cantillon to make political and business connections before again leaving for France in 1714.»
  12. ↑ Brewer 1992, стор. 4; Finegold Вересень 2010; Rothbard 1995, стор. 345
  13. ↑ Brewer 1992, стор. 4; Finegold Вересень 2010
  14. ↑ Rothbard 1995, стор. 345; Ротбард пише: «Moreover, Richard's mother's uncle, Sir Daniel Arthur, was a prominent banker in London and Paris …»
  15. ↑ Brewer 1992, стор. 4-5
  16. ↑ Rothbard 1995, стор. 345—346; Brewer 1992, стор. 5
  17. ↑ Potter, William (1650). The Key of Wealth. England: Johnson Reprint Corp. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 9 листопада 2010.
  18. ↑ Rothbard 1995, стор. 327—330; Finegold Вересень 2010
  19. ↑ Brewer 1992, стор. 5-6; Finegold Вересень 2010
  20. ↑ Brewer 1992, стор. 6; Finegold Вересень 2010; Rothbard 1995, стор. 329, 345—346
  21. ↑ Brewer 1992, стор. 6; Брюер пише: «He was introduced to Law at an early stage … Most important, he bought shares early and sold at a large profit, thinking that the scheme was unsound and was bound to fail.» Брюер також зазначає, що в той час Кантільйон діяв як особистий банкір Джона Ло.
  22. ↑ а б Higgs 1891, 276; відповідь Кантільйону, згідно з Хігсом, була: «His great credit during the Regency aroused the jealousy of John Law, who held blunt language with him: 'I can send you to the Bastille to-night if you don't give me your word to quit the kingdom in four and twenty hours!'»
  23. ↑ Finegold Вересень 2010; Rothbard 1995, стор. 346
  24. ↑ Brewer 1992, стор. 7; Бюер вважає, що Кантільйон тримав свої статки в Лондоні, аби уникнути високих податків у Франції, якими обкладали тих, хто добре заробив на спекулятивній бульбашці. Hyse 1971, стор. 815; Хус пише, що прибутки переводились і в Лондон, і в Амстердам, «The English records indicate that Cantillon remitted his speculative profits from Paris to Amsterdam and London.»
  25. ↑ Rothbard 1995, стор. 346; Ротбард зазначає, що високі проценти за кредитами враховували добавку за інфляцію.
  26. ↑ Brewer 1992, стор. 7-8; Rothbard 1995, стор. 346—347
  27. ↑ Higgs 1891, стор. 282—283; Rothbard 1995, стор. 346—347
  28. ↑ Higgs 1871, стор. 282, 288
  29. ↑ Higgs 1891, стор. 286; Spengler Серпень 1954, стор. 284
  30. ↑ Brewer 1992, стор. 8
  31. ↑ Brewer 1992, стор. 8; Бюер повторює докази Мерфі, відповідно до яких, т. з. Шевальє де Ловіні володів багатьма документами, які мали відношення до Кантільйона.
  32. ↑ Brewer 1992, стор. 9
  33. ↑ Cantillon 2010, стор. 13; У вступі до видання Есеїв 2010 року Інститутом імені Людвіга фон Мізеса, Марк Торнтон та Шантал Саусьє пишуть, «Based on the book itself and other evidence, we are now reasonably confident that Cantillon completed the manuscript in 1730.» Brewer, стор. 9
  34. ↑ Spengler Серпень 1954, стор. 61; Есеї були надруковані приблизно через 21 рік по смерті Кантільйона.
  35. ↑ Hone 1994, стор. 96
  36. ↑ Schumpeter 1981, стор. 208—216
  37. ↑ Hayek 1991, стор. 245—294
  38. ↑ Rothbard 1995, стор. 345—362
  39. ↑ Jevons 1881, стор. 341—343; Джевонс пише: «The Essai is far more than a mere essay or even collection of disconnected essays like those of Hume. It is a systematic and connected treatise, going over in a concise manner nearly the whole field of economics, with the exception of taxation.» Rothbard 1995, стор. 345; Cantillon 2010, стор. 13; Brewer 1992, стор. 11
  40. ↑ Cantillon 2010, стор. 5
  41. ↑ а б Schumpeter 1954, стор. 210; Шумпетер стверджує: «What Petty failed to accomplish—but for what he had offered almost all the essential ideas—lies accomplished before us in Cantillon's Essai.»
  42. ↑ Jevons 1881, стор. 343; Як і Кантільйон, Петті запропонував вважати, що ціна предмету є сумою землі та праці, витраченої на його виробництво.
  43. ↑ Brewer 1992, стор. 15; Брюер стверджує: «I shall argue that Cantillon took very little from Petty, and that he completely remade the little that he did take.» Schumpeter 1954, стор. 210; Schumpeter concedes, «True, it was not accomplished in the style of a pupil who at every step looks back over his shoulder for the master's guidance, but in the style of an intellectual peer who strides along confidently according to his own lights.»
  44. ↑ Brewer 1992, стор. 15
  45. ↑ Higgs 1892, стор. 437
  46. ↑ Hyse 1971, стор. 823
  47. ↑ Salerno 1985, стор. 305
  48. ↑ Hayek 1991, стор. 259—260
  49. ↑ а б Rothbard 1995, стор. 348
  50. ↑ Hülsmann 2002, стор. 699
  51. ↑ Hayek 1991, стор. 260—261; Cantillon 2010, стор. 70-71; приклад використання принципу ceteris paribus Кантільйоном можна знайти в 12 главі, частині першій Есеїв: «The land belongs to the owners but would be useless to them if it were not cultivated. The more labor is expended on it, other things being equal, the more it produces …»
  52. ↑ Finegold Червень 2010; Карл Менґер відомий як творець методології для Австрійської школи економіки, яка призвела до розробки Людвігом фон Мізесом праксеології.
  53. ↑ Salerno 1985, стор. 306
  54. ↑ Hayek 1991, стор. 260
  55. ↑ Brewer 1988; Thornton Грудень 2007; Thornton 2007
  56. ↑ Brewer 1988, стор. 447
  57. ↑ Thornton 2007, стор. 4; Марк Торнтон пише: «When this handful of selected quotes is placed into the proper historical and textual context they can even take on the possibility of being arguments against mercantilism and for a more laissez faire economy.»
  58. ↑ Finegold Вересень 2010; Файнгольд пише: «Cantillon's insights on the source of economic wealth also set him apart from typical mercantilists before him.»
  59. ↑ Cantillon 2010, стор. 21; Редактори Марк Торнтон та Шантал Саусьє пропонують стисле визначення: «Cantillon defines wealth as the consumption goods produced by land and labor. This contrasted with the Mercantilists who thought money was wealth.»
  60. ↑ Rothbard 1995, стор. 349—350; Cantillon 2010, стор. 53-56
  61. ↑ Rothbard 1995, стор. 349—350; Cantillon 2010, стор. 55; Кантільйон пише: «But it often happens that many things, which actually have a certain intrinsic value, are not sold in the market according to that value; that will depend on the desires and moods of men, and on their consumption.»
  62. ↑ Hülsmann 2002, стор. 696
  63. ↑ Cantillon 2010, стор. 119; «The price of meat will be determined after some bargaining, and a pound of beef will be valued in silver [i.e., money] approximately the same as all beef offered for sale in the market [i.e., supply], is to all the silver brought there to buy beef [i.e., demand].»
  64. ↑ Cantillon 2010, стор. 119; Finegold Вересень 2010; Tarascio 1985, стор. 252
  65. ↑ Cantillon 2010, стор. 148; «Mr. Locke lays it does as a fundamental maxim that the quantity of goods in proportion to the quantity of money is a regulator of market prices. I have tried to elucidate his idea in the preceding chapters: he had clearly seen that the abundance of money makes everything more expensive, but he has not considered how this happens. The great difficulty of this question consists in knowing in what way and in what proportion the increase of money raises the prices of things.»
  66. ↑ Rothbard 1995, стор. 355
  67. ↑ Rothbard 1995, стор. 356
  68. ↑ Cantillon 2010, стор. 155; Bordo 1983, стор. 242
  69. ↑ Cantillon 2010, стор. 147—148
  70. ↑ Bordo 1983, стор. 237
  71. ↑ Spengler Жовтень 1954, стор. 414—415
  72. ↑ Cantillon 2010, стор. 227—230
  73. ↑ а б Rothbard 1995, стор. 359
  74. ↑ Spengler Жовтень 1954, стор. 418; Rothbard 1995, стор. 358—359
  75. ↑ Bordo 1983, стор. 244
  76. ↑ Brewer 1992, стор. 114
  77. ↑ Brewer 1992, стор. 117—118
  78. ↑ Hayek 1991, стор. 265; Хаєк зазначає, що теорія процентів Кантільйона була не помічена Ейгеном фон Бем-Баверком, який написав Капітал і прибуток як критику існуючих теорій проценту як вступ до власної теорії проценту як часової переваги. Це мало показати невідомість Есеїв серед економістів до «повторного відкриття» Джевонсом.
  79. ↑ Cantillon 2010, стор. 169—170
  80. ↑ Cantillon 2010, стор. 170—171
  81. ↑ Bordo 1983, стор. 247; Brewer 1992, стор. 91
  82. ↑ Hayek 1991, стор. 265—266
  83. ↑ Brewer 1992, стор. 51; Ентоні Брюер, однак, розрізняє використання терміну «підприємець» Сеєм та Кантільйоном, оскільки Кантільйон вважав підприємця носієм ризику, Сей вважав підприємця, в першу чергу, «планувальником».
  84. ↑ Rothbard 1995, стор. 351; Hülsmann 2002, стор. 698. Хюльсман стверджує, що Кантільйон поділив суспільство на чотири класи: політики, власники, підприємці та робітники.
  85. ↑ Tarascio 1985, стор. 251
  86. ↑ Cantillon 2010, стор. 74; «They [entrepreneurs] pay a fixed price for them at the place where they are purchased, to resell wholesale or retail at an uncertain price … These entrepreneurs never know how great the demand will be in their city …»
  87. ↑ Tarascio 1985, стор. 251—252
  88. ↑ Rothbard 1995, стор. 352
  89. ↑ Hébert 1981, стор. 71
  90. ↑ Rothbard 1995, стор. 354
  91. ↑ Hébert 1981, стор. 72
  92. ↑ Cantillon 2010, стор. 31-32
  93. ↑ Cantillon 2010, стор. 35-36
  94. ↑ Hébert 1981, стор. 75
  95. ↑ Brewer 1992, стор. 36; Брюер зазначає, що теорія населення Кантільйона майже ідентична теорії Томаса Мальтуса, який розробив власну теорію через десятиліття по смерті Кантільйона.
  96. ↑ Tarascio 1985, стор. 249—250
  97. ↑ Rothbard 1995, стор. 353
  98. ↑ Tarascio 1985, стор. 250—251
  99. ↑ Rothbard 1995, стор. 360
  100. ↑ Rothbard 1995, стор. 360—361
  101. ↑ Schumpeter 1954, стор. 209—210; Шумпетер пише: «Cantillon's great work fared better both because of its well-rounded systematic or even didactic form and because it had the good fortune to gain, long before its actual publication, the enthusiastic approval and the effective support of two very influential men, Gournay and Mirabeau.» Далі, Шумпетер відмічає: «An analogy may be helpful: Cantillon was to Quesnay, and Petty was to Cantillon, what Ricardo was to Marx.»
  102. ↑ Brewer 1992, стор. 168; Брюер посилається на розмову між Кене та Мірабо, в записі останнього.
  103. ↑ Brewer 1992, стор. 174—175
  104. ↑ Brewer 1992, стор. 159—175
  105. ↑ Higgs 1892, стор. 454
  106. ↑ Brewer 1992, стор. 175; Брюер цитує посилання Стюарта на трактат Філіпа Кантільйона, який, у свою чергу, оснований великою мірою на Есеях, та на численні збіги між Есеями та Inquiry into the Principles of Political Oeconomy Стюарта.
  107. ↑ Smith 2009, стор. 45; «Mr. Cantillon seems, upon this account, to suppose that the lowest species of common labourers must everywhere earn at least double their own maintenance, in order that, one with another, they may be enabled to bring up two children.» Cantillon 2010, стор. 59-65; Marx 2007, стор. 608, n. 1
  108. ↑ Brewer 1992, стор. 192—193
  109. ↑ Schumpeter 1954, стор. 179; Шумпетер заявив: «But no matter what he actually learned or failed to learn from predecessors, the fact is that the Wealth of Nations does not contain a single analytic idea, principle, or method that was entirely new in 1776.»
  110. ↑ Rothbard 1995, стор. 435; Ротбард пише: «The problem is that he originated nothing that was true, and that whatever he originated was wrong; that, even in an age that had fewer citations or footnotes than our own, Adam Smith was a shameless plagiarist, acknowledging little or nothing and stealing large chunks, for example, from Cantillon.»
  111. ↑ Hayek 1991, стор. 246
  112. ↑ Salerno 1985, стор. 312

Посилання

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Річард_Кентіллон&oldid=43796934