Савчин Марія Петрівна
| Марія Савчин | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| Псевдо | Марія Пискір | ||
| Народилася | 1 жовтня 1925 Задвір'я, Буський район, Львівська область, Україна | ||
| Померла | 22 квітня 2013 (87 років) або 21 квітня 2013[1] (87 років) Кергонксон, Нью-Йорк, США | ||
| Громадянство |  Українська держава (1941) →  США | ||
| Національність | українка | ||
| Діяльність | політична діячка, письменниця | ||
| Галузь | мемуарна літератураd[2] | ||
| Знання мов | українська[2] | ||
| Партія |  ОУН УПА | ||
| Родичі | брат Савчин Іван Петрович | ||
| У шлюбі з | Галаса Василь Пискір Володимир | ||
| Діти | 1-й шлюб: Зенон (1946) та Петро (1948) 2-й шлюб: Богдан та Лариса | ||
| Нагороди |
| ||
Марія Савчин (у другому шлюбі — Пискір, псевдо «Марічка»; 1 жовтня 1925, с. Задвір'я — 22 квітня 2013, м. Воватоса, штат Вісконсин, США) — діячка ОУН, лицарка Бронзового Хреста Заслуги УПА.
Народилася 1 жовтня 1925 в с. Задвір'я (за польським адмінподілом, Перемишлянський повіт, Тарнопольське воєводство, Польська республіка). Брат Іван став письменником.
1940-і рр. — провідниця підпільного юнацтва ОУН у Львові, надрайонова Українського Червоного Хреста Перемишлянщини, зв'язкова референтури Служби Безпеки у Крайовому Проводі ОУН.
У травні 1945 одружилася з полковником УПА Василем Галасою. 15 грудня 1946 в місті Ґнєзно (Польща) народила сина, якого охрестила й назвала Зеноном.
12 травня 1947 була затримана в Кракові співробітниками МГБ. Усвідомлюючи, що сина від неї й так відберуть, шантажуватимуть ним під час тортур, щоб вона видала місце перебування чоловіка, Марія втекла, вистрибнувши через вікно. Втеча вдалася, але сина віднайти не вдалося. За чутками, його всиновив начальник місцевої служби безпеки Польщі.
Відтак перебувала в підпіллі в Карпатах, на Волині та Поліссі.
18 жовтня 1948 народила другого сина[3]. Переховувалася з ним у рідному селі чоловіка Олесин у його сестри Поліни, пізніше у селі Геленки Козівського району.
19 січня 1949 приїхала на зустріч з сестрою до Львова, де її підступно схопили співробітники МГБ. Серед її речей був лист від чоловіка, у якому він повідомляв, крім іншого, про приблизне місце перебування. Погрожуючи повним знищенням рідні, Марію Савчин відправили до чоловіка з вимогою переконати його до співпраці з органами МДБ. У важкому душевному стані вона найперше кинулася рятувати тримісячного сина, якого таємно погодилася прийняти двоюрідна сестра чоловіка Анастасія Мартиновська, яка з чоловіком та сином мешкала в Олесині. Після цього Савчин розшукала чоловіка в криївці на Волині й розповіла про арешт та умову звільнення.
1952 — Василь Кук-«Леміш» передав під керівництво Галаси ще Вінницьку та Кам'янець-Подільську області. Кільце продовжувало невпинно звужуватися навколо Галаси, Савчин та їхніх побратимів.
У квітні 1953 створилася критична ситуація: зв'язки обірвалися, у найближчому оточенні залишилося кілька підпільників. Це спонукало Галасу до переходу на східні терени України. Під час переходу, який організовував окружний провідник Кам'янець-Подільської області «Скоб» (як виявилося, агент МГБ), 11 липня Галасу та Савчин схопила провокативна група МГБ.
Їх перевезли у Київську в'язницю на вулиці Володимирській. Керівництво МГБ у Києві запропонувало вислати кур'єра від його імені у США для встановлення контакту із Закордонним Представництвом УГВР. Галаса не погоджувався на невідомого йому зв'язкового, погодившись врешті лише на кандидатуру Савчин, якій незаперечно довіряв. Заручниками в Україні залишалися їхні родичі, син і він сам. За таємною домовленістю з чоловіком Савчин мала розкрити плани МГБ і не повертатися в СРСР. Перед від'їздом у 1954 Савчин до США їм дали змогу з вікна автомобіля побачити 6-річного сина Петруся, якого виховувала кузина чоловіка Анастасія Сута (після смерті чоловіка вона вдруге одружилася і переїхала до чоловіка в с. Великі Гаї біля Тернополя).
У 1960-х рр. звільнений Василь Галаса одружився вдруге й забрав сина Петра до себе.
Марія Савчин виконала свою місію і розкрила світові провокаційні плани МГБ, скеровані на знищення українських визвольних осередків за кордоном.
Емігрувала у 1955 році в США. Мешкала у м. Воватоса, Вісконсин. Одружилася з Володимиром Пискіром, народила дітей Богдана та Ларису.
Брала активну участь в діяльності громадських організацій діаспори. Була головою відділу Союзу Українок Америки. У жовтні 2002 була делегаткою VIII Конґресу Світової федерації українських жіночих Організацій у Торонто.
22 квітня 2013 року померла у місті Воватосі (штат Вісконсин).
- Савчин Марія. Тисяча доріг. Спогади. Літопис Української Повстанської Армії. — 1995. — Т. 28. — 600 с.
- Савчин Марія. Тисяча доріг. — К. : «Смолоскип», 2003. — 546 с.
- Savchyn Pyskir, Maria. Thousands of Roads: A Memoir of a Young Woman's Life in the Ukrainian Underground During and After World War II. Translated by Ania Savage. — McFarland & Company, 2001. — 243 p. http://www.amazon.com/Thousands-Roads-Memoir-Ukrainian-Underground/dp/0786407646
- Савчин Марія. Тисяча доріг. — К. : «Смолоскип», 2017. — 542 с. — ISBN 978-617-7173-65-5.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Пам’яті Марії Савчин - однієї з останніх підпільниць ОУН[недоступне посилання]
- ↑ Савчин Марія. // Тисяча доріг. Спогади [Архівовано 2017-09-12 у Wayback Machine.]. — К. : «Смолоскип», 2003. — 546 с.
- ↑ Савчин Марія. // Тисяча доріг. Спогади [Архівовано 2017-09-24 у Wayback Machine.]. — К. : «Смолоскип», 2003. — 546 с.
- Кривуцький Іван. Чого не сказала Марічка.
- Петренко Олена. Одна з тисячі доріг. На згадку про Марію Савчин.
- Померла Марія Савчин — одна з останніх підпільниць ОУН // Історична правда, 25 квітня 2013
- Лісова муза // Український тиждень, 21 жовтня 2012.
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |