Сад Гетсиманський

«Сад Гетсиманський»
	Обкладинка першого видання 1950 року
Автор	Іван Багряний
Країна	Україна
Мова	українська
Жанр	автобіографія
Місце	Новий Ульм
Видавництво	Україна
Видано	1950
Сторінок	560
	Сад Гетсиманський у Вікіцитатах;

«Сад Гетсима́нський» — роман з автобіографічними елементами українського письменника Івана Багряного, який було написано в 1948–1950 роки під час еміграції у ФРН. Перше видання роману видрукувано у 1950 році в Новому Ульмі у видавництві "Україна". На ряду з романом "Тигролови" вважається найбільш значущим твором автора.

Назва

За біблійною легендою, Гетсиманський сад — місце передсмертних мук, молитов Ісуса Христа.

Проблематика твору

Тип героя І. Багряного, що ввібрав автобіографічні риси, це такий тип, що наполегливо прагне лишитися на позиціях загальнолюдських ідеалів та моралі, прагне не дати втягнути себе в служіння державній тоталітарній машині; головна його мета — лишитися людиною, там де для цього немає можливості.^[1]

Роман «Сад Гетсиманський» — це гімн людській гідності на межі буття і смерті, та одночасно і гнівним вироком тоталітарному сталінському режиму, який нищив мільйони людей без слідства і суду, а головне — без вини звинувачених. В творі йдеться про трагічну долю сім'ї сільського коваля Якова Чумака, зокрема, його наймолодшого сина Андрія.

Прізвища змальованих у романі слідчих НКВС, тюремних адміністраторів, в'язнів — невигадані. Автор, як він сам говорив, зберіг їх для того, щоб нащадки знали катів народу, а жертви не залишилися безіменними.

Ідея твору, світоглядна концепція автора розкривається через діалоги між катами і жертвою. Слідчі відстоюють штучний, неприродний світ, в якому «людина є пшик» і де «людей вистачить», скільки не вбивай. А герой терпить будь-які тортури і не ламається, бо за ним гуманістичний світ, де вічна лише людська душа, а політичний режим — минущий. Андрій і його слідчі, мов Христос і Понтій Пілат, проходять перед грядущими віками, перед нами і перед нашими дітьми, і далі — Слідчі Великін, Фрей, Сергеєв, Донець — породження невмолимого механізму сталінської репресивної машини. У кожного з них свої методи і стиль роботи, своя знівечена доля і душа, але спільний на всіх страх і приреченість, приховані жорстокістю і цинізмом.

Страшним був вирок для дітей сільського коваля Чумака. Чотирьом синам і зовсім юній сестрі Галі було суджено пройти усі муки НКВС. Ніхто з них не просив помилування, бо не визнавав «пролетарського правосуддя, здійснюваного закаблуками й палкою», як і «соціалізму, будованого тюрмою і кулею». Заміна розстрілу двадцятирічною каторгою мало що змінила в їхньому сплюндрованому житті. Але віриться, що і через ці довгі роки вони пройдуть без злості і ненависті, винесуть все, що приготувала їм доля, залишаться справжніми патріотами України.

Сюжет

У романі «Сад Гетсиманський» письменник кидає людину у вогненну пащу диявола, «обираючи» для цього нелюдського іспиту на людяність молодого хлопця Андрія Чумака, розповідає про чотирьох синів Якова Чумака, який ніби «супроводжує» і духовно підтримує свого наймолодшого сина лабіринтами внутрішньої в'язниці НКВС, де він з чиєїсь підлої намови мусить пройти всі кола пекла: тортури, нічні допити, образи, знущання, провокації…

Іван Багряний показує нам, що в той час «червоного дракона» людей вважали за худобу, бидло, шматок ганчірки. Над ними знущалися, мордували, змушували зізнаватись в тому, чого не скоювали, його просто можна назвати «політичним та духовним терором» проти простих, мирних людей.

За час перебування у в'язниці НКВС Андрія Чумака допитували:

1) слідчий Сергеєв. Чумак його розколов, бо Сергеєв погано спав, ймовірно уві сні його мучили сцени побиття арештантів і методи їх допитів.

2) слідчий Донець. Був найтяжчим слідчим і Чумак ледь не розколовся. Для того, щоб протриматись Чумакові довелось «завербувати» Донця. Випадково Андрій у в'язниці зустрів знайомого Донця і дізнався багато інформації про свого слідчого. «Завербувати» — тобто Андрій зізнався, що вони із Донцем разом колись були дисидентами і коли випала нагода в деталях описав Фрею про Донця. За що слідчого теж ув'язнили.

Фінал твору оптимістичний.

Місце дій

Дії твору розгортаються в Харкові, у в'язницях на Раднаркомівській та Холодній горі.

Див. також

Посилання

Примітки

↑ Багряний, Іван. Сад Гетсиманський: роман. — Харків, Фоліо, 2017: Михайло Сподарець. Шляхом страждань і борінь, сторінка 542

[1] Багряний, Іван. Сад Гетсиманський: роман. — Харків, Фоліо, 2017: Михайло Сподарець. Шляхом страждань і борінь, сторінка 542

[1]

Література та бібліографія	Лабораторія фантастики
Нормативний контроль	GKG: /g/12168n_c

п о р Творчість Івана Багряного
Оповідання	«Етюд» (1921) · «Міщаночка» (1924) · «Мадонна» (1925) · «Заєць» (1925) · «Петро Каменяр» (1925) · «З оповідань старого рибалки» (1927) · «В сутінках» (1927) · «Пацан» (1928) · «Рука» (1928)
Збірка оповідань	«Крокви над табором» (1931)
Поеми	«Монголія» (1927) · «Собачий бенкет» (1927) · «Вандея» (1928) · «Ave Maria» (1929) · «Батіг» (1928-1930) · «Ґутенберґ» (1928-1930, зникла) · «Комета» (1928-1930) · «Гуляй-Поле» (1944) · «Антон Біда — герой труда: повість про ДІ-ПІ» (1947) · «Цукроварня» · «Меченосці»
П'єси	«Бузок» · «Генерал» (1944) · «Морітурі» (1947)
Поетичні збірки	«В поті чола» (1929, заборонена) · «До меж заказаних» (1929) · «Золотий бумеранґ» (1946)
Романи	«Марево» (1932, втрачено) · «Тигролови» (1944) · «Люба» (1944, знищений власноруч) · «Сад Гетсиманський» (1950) · «Маруся Богуславка» (перша назва «Буйний вітер», 1957) · «Людина біжить над прірвою» (1965, посмертно)
Роман у віршах	«Скелька» (1930)
Повісті	«Розгром» (1948) · «Огненне коло» (1953)
Статті	«Україна біля Тихого океану» (1944) · «На новий шлях» (1946) · «Народження книги» (1956)
Памфлет	«Чому я не хочу вертатись до СРСР?» (1946)
Дитячі твори	«Казка про лелек та Павлика-мандрівника» (1943) · «Колискова» (1955) · «Телефон» (1956)

Сад Гетсиманський у сестринських Вікіпроєктах
	Цитати у Вікіцитатах^?