Сакіпа
Сакіпа | ||
| ||
---|---|---|
1442 — 1450 | ||
Попередник: | Сонганпа | |
Наступник: | Тобокбва | |
Батько: | Сонганпа |
Сакіпа (*кит. 思機發, бірм. သိုကျိန်ဘွားာ, тай-ниа:ᥔᥫᥴ ᥐᥤ ᥜᥣᥳ; д/н — 1454) — 9-й володар держави Муанг Мао у 1442—1450 роках. У китайців відомий як Сі Цзіфа, у бірманців — Точейнбва.
Син саофа Сонганпа. Брав участь у війнах проти імперії Мін у 1436—1438 і 1441 роках. Після поразки разом з батьком у 1442 році втік до царства Ава, де з іншими членами родини був арештований. Невдовзі втік й повернувся до Муанг Мао, ставши новим саофа.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/a/a5/%E9%BA%93%E5%B7%9D%E4%B9%8B%E5%BD%B9-1444%E5%B9%B4-%E7%B9%81%E4%BD%93%E7%89%88.svg/200px-%E9%BA%93%E5%B7%9D%E4%B9%8B%E5%BD%B9-1444%E5%B9%B4-%E7%B9%81%E4%BD%93%E7%89%88.svg.png)
Щоб виграти час відправив свого брата Чжаосая до китайських чиновнкиів з пропозицією замирення. Поки йшли перемовини підготував війська й 1443 року почав бойові дії проти загарбників. Разом з тим уклав мирний договір з аваським царем Нарапаті I, сподіваючись від нього отримати військову допомогу проти Мін. За фактом війська шанського князівства Сенві (васала Ави) почали атаки китайців в Муанг Мао. Проти шанів виступив мінський полководець Ван Цзі. Сакіпа перейшов до партизанської тактики. З 1444 року неодноразово надсилав данину Міну з проханням про помилування, але безуспішно.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/d/d1/%E9%BA%93%E5%B7%9D%E4%B9%8B%E5%BD%B9-1449%E5%B9%B4-%E7%B9%81%E4%BD%93%E7%89%88.svg/200px-%E9%BA%93%E5%B7%9D%E4%B9%8B%E5%BD%B9-1449%E5%B9%B4-%E7%B9%81%E4%BD%93%E7%89%88.svg.png)
У березні 1449 року проти нього виступила нова 130-тисячна мінська армія. Втім через погане забезпечення та організацію супротивника Сакіпа деякий час чинив спротив, але 1450 року зазнав остаточної поразки та потрапив у полон. Новим саофа було обрано його брата Тобокбва. Колишній правитель помер десь в столичній префектурі Шуньтянь.
- Liew, Ming Foon (1996). The Luchuan-Pingmian Campaigns (1436—1449) in the Light of Official Chinese Historiography. Oriens Extremus. 39 (2): 162—203.