Салангана маврикійська
| Салангана маврикійська | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Aerodramus francicus (Gmelin, JF, 1789)[2][3][4] | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Hirundo francica Collocalia francica Aerodramus francica | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Саланга́на маврикійська[5] (Aerodramus francicus) — вид серпокрильцеподібних птахів родини серпокрильцевих (Apodidae). Мешкає на Маскаренських островах. Маврикійські салангани раніше вважалися конспецифічними з сейшельськими саланганами, однак дослідження показало, що ці два види розділилися приблизно 500 тисяч років тому, а їх загальний предок відділився від решти саланган приблизно мільйон років тому[6].
Довжина птаха становить 10,5 см, довжина крила становить 108-117 см, вага 9,2-9,6 г. Виду не притаманний статевий диморфізм. Верхня частина голови чорнувато-коричнева, скроні коричневі. горло помітно світліше, сірувато-коричневе. Верхня частина тіла темно-коричневе, верхня сторона крил більш темна, надхвістя помітно світліше, сірувато-біле. Нижня частина тіла світло-сірувато-коричнева, нижні покривні пера хвоста більш темні. Махові пера і нижні першорядні покривні пера менш контрастні відносно світлої нижньої сторони крил, ніж більш темні другорядні і третьорядні нижні покривні пер. Хвіст дещо роздвоєний. Лапи дуже короткі, чорні.
Представники підвиду A. f. saffordi є дещо більш темні, ніж представники номінативного підвиду, особливо на надхвісті. Маврикійські салангани відрізняються від дещо більших за розмірами сейшельських саланган дещо коротшими крилами, меншим дзьобом, більш темною нижньою частиною тіла і помітно світлішим надхвістям.
В польоті птахи видають тихий щебет. Також вони використовують низькі металеві клацаючі звуки для ехолокації в печерах.
Виділяють два підвиди:[7]
- A. f. francicus (Gmelin, JF, 1789) — острів Маврикій;
- A. f. saffordi Kirwan, Shirihai & Schweizer, 2018 — острів Реюньйон.
Маврикійські салангани мешкають мешкають на Реюньйоні та на Маврикії. Вони зустрічаються в різноманітних природних середовищах, зокрема в тропічних лісах, чагарникових заростях, на луках і полях. Гніздяться переважно в лавових тунелях і на стелях печер. На Реюньйоні гніздування було зафіксоване в покинутому залізничному тунелі між Сан-Дені і Ла-Гранд-Шалуп.
Маврикійські салангани, на відміну від сейшельських саланган, ведуть переважно денний спосіб життя, зоча вони можуть орієнтуватися в темряві печер завдяки ехолокації. Під час негніздового періоду вони також певертаються на ночівлю до місць гніздування в печерах, де ночують парами. Як правило, вони прибувають до печер менш ніж через 20, максимум через 35 хвилин після настання темряви. Маврикійські салангани живляться комахами, яких ловлять в польоті. Вони шукають здобич поодинці або невеликими зграйками, переважно над озерами, в інших місцями на висоті понад 20 м над землею, при хорошій погоді на значно вищих висотах.
Маврикійські салангани розмножуються протягом всього року. Їх гнізда мають дугоподібну форму і прикріплюються до більш-менш вертикальних поверхонь в печерах. Вони робляться з рослинності, лишайників, зокрема уснеї і хвойних голок, зокрема казуаринових, скріплених за допомогою слини. В кладці два білих яйця розміром 19,4×13 мм. Інкубаційний період триває 21-23 дні, пташенята вилуплюються синхронно і покидають гніздо через 45-55 днів після вилуплення. За сезон може вилупитися 2, іноді 3 виводки. Успішність гніздування доволі висока і становить 84%.
МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. За оцінками дослідників, популяція маврикійських саланган на Реюньйоні становить приблизно 20 тисяч птахів, а на Маврикії від 2244 до 2610. Їм може загрожувати знищення природного середовища.
- ↑ BirdLife International (2016). Aerodramus francicus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 25 листопада 2022
- ↑ Buffon, Georges-Louis Leclerc de (1779). La petite hirondelle noire à croupion gris. Histoire Naturelle des Oiseaux (French) . Т. 6. Paris: De l'Imprimerie Royale. с. 696—697.
- ↑ Buffon, Georges-Louis Leclerc de; Martinet, François-Nicolas; Daubenton, Edme-Louis; Daubenton, Louis-Jean-Marie (1765–1783). Hirondelle de l'Isle de Bourbon. Planches Enluminées D'Histoire Naturelle. Т. 6. Paris: De L'Imprimerie Royale. Plate 544, fig 2.
- ↑ Gmelin, Johann Friedrich (1789). Systema naturae per regna tria naturae : secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 2 (вид. 13th). Lipsiae [Leipzig]: Georg. Emanuel. Beer. с. 1017.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Kevin P. Johnson, Dale H. Clayton: Swiftlets on islands: genetics and phylogeny of the Seychelles and Mascarene swiftlets. In: Phelsuma. Nr. 7, 1999, S. 9–13 (Архівна копія на сайті Wayback Machine.)
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Owlet-nightjars, treeswifts, swifts. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 25 листопада 2022.
- Chantler, Phil & Driessens, Gerald (2000) Swifts: a Guide to the Swifts and Treeswifts of the World, 2nd ed., Pica Press, East Sussex.
- Anthony W. Diamond (Hrsg.): Studies of Mascarene Island Birds. Cambridge University Press, Cambridge 1987, ISBN 0-521-25808-1.
- Anthony Cheke, Julian Pender Hume: Lost Land of the Dodo. An Ecological History of Mauritius, Réunion & Rodrigues. T & AD Poyser, London 2008, ISBN 978-0-7136-6544-4.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |