Сальніков Дмитро Миколайович

Дмитро Миколайович Сальніков
Дмитро Миколайович Сальніков
Дмитрий Николаевич Сальников
Народження	9 (21) жовтня 1882; Шяуляй (Російська імперія)
Смерть	18 травня 1945 (62 роки); Харбін (Маньчжурія)
Поховання	Q61715413?
Країна	Литва
Приналежність	Російська імперія; Білий рух;
Освіта	Одеське військове училище
Звання	генерал-майор
Війни / битви	Російсько-японська війна; Перша світова війна; Громадянська війна в Росії
Нагороди	Відзнака «Первого Кубанского похода»; Відзнака «За Великий Сибирской Поход»
Георгіївський хрест 4 ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сальников.

Сальніков Дмитро Миколайович (рос. Сальников Дмитрий Николаевич; *9 (21) жовтня 1882(18821021), Шяуляй, Російська імперія — †18 травня 1945, Харбін, Маньчжоу-го) — білий генерал, учасник 1-го Кубаньського, Сибірського та Хабаровського походів Білої армії, активний діяч російської еміграції на Далекому Сході.

Життєпис

Народився 9 (21 за новим стилем) жовтня 1882 року у місті Шяуляй Ковенської губернії Російської імперії (територія сучасної Литви). Закінчив Псковську гімназію, Холмську духовну семінарію, Одеське військове училище (1903) та Академію Генерального штабу (1912).

Підпоручиком брав участь у Російсько-японський війні, був поранений під Мукденом. Під час Першої світової війни в чині підполковника служив штаб-офіцером з доручень при штабі 13-го армійського корпусу. Був нагороджений орденом святого Георгія.

З початком громадянської війни служив у Добровольчеській армії. За участь у «льодовому» поході взимку 1918, був нагороджений однією з найшанованіших у Білому русі нагород — «Знак отличия Первого Кубанского похода»^[1].

Улітку 1918 року перебував у складі Донської армії в чині полковника, а восени 1918, на посаді генерал-квартирмейстера штабу Добровольчеської армії, керував організацією розвідки армії^[2]. З 27 листопада 1918 року по березнь 1919 командувач 1-го Офіцерського (Марковського) полку. Деякий час очолював 5-ту Донську кінну бригаду^[3]. Згадується у романі Михаїла Шолохова «Тихий Дон»^[4].

В березні 1919 року полковника Сальнікова відрядили до ставки адмірала О. В. Колчака. З червня по вересень 1919 обіймав посаду керівника штабу Східного фронту.

14 березня 1920 року отримав звання генерал-майор. За участь у Сибірському поході був нагороджений відзнакою «За Великий Сибирской Поход» (17 червня 1920 р.)^[5]. У червні — жовтні 1920 очолював особливий відділ (розвідку) Далекосхідної армії.

В 1921 році працював генералом з доручень з військових питань при Тимчасовому Приамурському уряді. Брав участь у Хабаровському поході Білої армії.

З 1922 року, після поразки Білого руху на Далекому Сході, жив в еміграції у Китаї. Працював техніком шляхів залізничного сполучення та вчителем. Брав активну участь в роботі емігрантських об'єднань — обіймав посади керівника штабу Далекосхідного відділку Корпуса Імператорської армії та флоту, а також штабу Далекосхідної Спілки військових^[6]. З 1 листопада 1935 року — помічник керівника 7-го відділу Бюро у справах російських емігрантів, — антикомуністичної, напіввійскової організації, що була створена на теренах Маньчжурії за підтримки уряду Японії^[7].

Помер 18 травня 1945 у місті Харбін, Маньчжурська держава.

Посилання

↑ А. А. Петров Знак Отличия Военного Ордена «За Великий Сибирский поход» как Георгиевская награда. Архів оригіналу за 4 грудня 2007. Процитовано 6 лютого 2008. [Архівовано 2007-12-04 у Wayback Machine.]
↑ Н. С. Кирмель. Белогвардейская разведка в оборонительных и наступательных операциях на Юге России. 1918—1920 годы. Архів оригіналу за 12 вересня 2014. Процитовано 5 лютого 2008. [Архівовано 2014-09-12 у Wayback Machine.]
↑ Оприц И. Н. Лейб-гвардии казачий Е. В. полк в годы революции и гражданской войны 1917—1920. Париж, 1939.
↑ Михаил Шолохов.Тихий Дон. [Архівовано 24 січня 2008 у Wayback Machine.]
↑ Бушин А. Ю. Прошедший два Ледяных похода: К биографии генерал-майора Д. Н. Сальникова. // История белой Сибири: Материалы 5-й международной научной конференции. Кемерово, 2003. С. 222—224.
↑ Волков Е. В., Егоров Н. Д., Купцов И. В. Белые генералы Восточного фронта Гражданской войны, Биографический справочник. М., Русский путь, 2003. 240 с.
↑ Аблова Н. Е. КВЖД и российская эмиграция в Китае: международные и политические аспекты истории (первая половина XX в.). — М.: НП ИД «Русская панорама», 2004. — 432 с.

[1] А. А. Петров Знак Отличия Военного Ордена «За Великий Сибирский поход» как Георгиевская награда. Архів оригіналу за 4 грудня 2007. Процитовано 6 лютого 2008. [Архівовано 2007-12-04 у Wayback Machine.]

[2] Н. С. Кирмель. Белогвардейская разведка в оборонительных и наступательных операциях на Юге России. 1918—1920 годы. Архів оригіналу за 12 вересня 2014. Процитовано 5 лютого 2008. [Архівовано 2014-09-12 у Wayback Machine.]

[3] Оприц И. Н. Лейб-гвардии казачий Е. В. полк в годы революции и гражданской войны 1917—1920. Париж, 1939.

[4] Михаил Шолохов.Тихий Дон. [Архівовано 24 січня 2008 у Wayback Machine.]

[5] Бушин А. Ю. Прошедший два Ледяных похода: К биографии генерал-майора Д. Н. Сальникова. // История белой Сибири: Материалы 5-й международной научной конференции. Кемерово, 2003. С. 222—224.

[6] Волков Е. В., Егоров Н. Д., Купцов И. В. Белые генералы Восточного фронта Гражданской войны, Биографический справочник. М., Русский путь, 2003. 240 с.

[7] Аблова Н. Е. КВЖД и российская эмиграция в Китае: международные и политические аспекты истории (первая половина XX в.). — М.: НП ИД «Русская панорама», 2004. — 432 с.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]