Перейти до вмісту

Сандра Цісек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сандра Цісек
Народилася1978[1]
Гослар, Нижня Саксонія, ФРН[2]
Країна Німеччина
Діяльністьвірусологиня, дослідниця
Alma materГеттінгенський університет (2003)[3]
Вища медична школа Ганновера (2003)[3]
Університет Ерлангена—Нюрнберга (грудень 2018)
ЗакладUniversitätsklinikum Frankfurt am Maind[4]
Нагороди
CMNS: Сандра Цісек у Вікісховищі
Цісек у 2021 році

Сандра Цісек (нім. вимова: [ˈzandʁa ˈt͡siːzɛk] ( прослухати); нар. 1978) — німецька медикиня і вірусологиня. Директорка Інституту медичної вірусології в Університетській клініці Франкфурта та професорка медичної вірусології у Франкфуртському університеті[5]. Серед основних сфер її досліджень — нові форми терапії гепатиту С і, віднедавна, пошук ліків проти COVID-19.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Народилася 1978 року в Госларі[6][7]. Від 1997 до 2003 року вивчала медицину в Геттінгенському університеті та в Ганноверській медичній школі (MHH),[8] де 2004 року здобула докторський ступінь, захистивши дисертацію про вплив певних дендритних клітин на інфекцію гепатиту С[9]. Змогла довести, що ці клітини можуть знищувати інфіковані клітини — чого не відбувається у хворих на гепатит С, що може бути причиною розвитку хронічної інфекції гепатиту С[10]. Дисертацію відзначено кількома преміями[7].

Після докторської дисертації працювала там до 2009 року, спочатку помічником лікаря[8].

Від 2009 до 2012 рік була науковим співробітником у проєкті, фінансованому DFG, у Twincore, спільній дослідницькій установі MHH та Центру дослідження інфекцій імені Гельмгольца, де досліджувала нові терапевтичні підходи до гепатиту С[11]. 2011 року захистила дисертацію з експериментальної гастроентерології про оптимальну імуносупресію у хворих на гепатит С після трансплантації печінки[12]. 2013 року закінчила спеціалізацію зі внутрішньої медицини та гастроентерології[8].

Від 2011 до 2016 року очолювала дослідницьку групу вірусних гепатитів у MHH, де на початку 2016 року її призначено доцентом кафедри внутрішньої медицини[5]. Незабаром після цього, у березні 2016 року, її призначено професором вірусології в медичний факультет Університету Дуйсбург-Ессен і вона стала заступницею керівника Інституту вірусології[13]. До 2018 року пройшла другу спеціалізовану підготовку з мікробіології, вірусології та епідеміології інфекційних захворювань, приблизно в той самий час здобула ступінь магістра з управління громадською охороною здоров'я в Університеті Ерлангена — Нюрнберга[5].

З весни 2019 року директорка Інституту медичної вірусології в Університетській лікарні Франкфурта та професорка медичної вірусології у Франкфуртському університеті. 2020 року вона відіграє ключову роль у дослідженнях SARS-CoV-2, нового коронавірусу. У лютому 2020 року вона та її команда змогли довести, що люди без симптомів також можуть бути носіями та, отже, векторами вірусу[14]. Після спалаху пандемії, у березні 2020 року протягом 24 годин після подачі заявки отримала грант у розмірі 250 000 євро від Johanna-Quandt-Stiftung[de] на пошук ефективних ліків проти COVID-19[15].

Членкиня різних наукових груп, а також національних і міжнародних професійних товариств[16]. Одна з двох вірусологів, які брали участь у подкасті Coronavirus Update від Norddeutscher Rundfunk[de] (NDR), бувши гостем що два тижні (в інші два тижні — вірусолог Крістіан Дростен)[джерело?].

2022 року Альянс 90/Зелені висунув її делегаткою на Федеральні збори з виборів президента Німеччини[17].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Одружена, має дочку (2013 р. н.)[18].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Вибрані публікації

[ред. | ред. код]
  • Hoehl, Sebastian; Rabenau, Holger; Berger, Annemarie; Kortenbusch, Marhild; Cinatl, Jindrich; Bojkova, Denisa; Behrens, Pia; Böddinghaus, Boris; Götsch, Udo (18 лютого 2020), Evidence of SARS-CoV-2 Infection in Returning Travelers from Wuhan, China, New England Journal of Medicine (англ.), 382 (13): 1278—1280, doi:10.1056/NEJMc2001899, PMC 7121749, PMID 32069388 у The New England Journal of Medicine
  • Corman, Victor M.; Rabenau, Holger F.; Adams, Ortwin; Oberle, Doris; Funk, Markus B.; Keller-Stanislawski, Brigitte; Timm, Joerg; Drosten, Christian; Ciesek, Sandra (29 березня 2020), SARS-CoV-2 asymptomatic and symptomatic patients and risk for transfusion transmission, Transfusion (англ.), 60 (6): 1119—1122, doi:10.1111/trf.15841, PMC 7267331, PMID 32361996 у Transfusion
  • Eis-Huebinger, Anna Maria; Hoenemann, Mario; Wenzel, Juergen J.; Berger, Annemarie; Widera, Marek; Schmidt, Barbara; Aldabbagh, Souhaib; Marx, Benjamin; Streeck, Hendrik (29 березня 2020), Ad hoc laboratory-based surveillance of SARS-CoV-2 by real-time RT-PCR using minipools of RNA prepared from routine respiratory samples, Journal of Clinical Virology (англ.), 127: 104381, doi:10.1016/j.jcv.2020.104381, PMC 7175872, PMID 32344319

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #129438723 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ https://www.helmholtz-hzi.de/fileadmin/user_upload/Infothek/Ueber_das_HZI/Jahresberichte/FB1_Pietschmann_DE.pdf — С. 28.
  3. ↑ а б https://www.uni-due.de/med/meldung.php?id=153
  4. ↑ https://www.wirtschaftsclub-rm.de/palmer.php
  5. ↑ а б в Wirtschaftsclub Rhein-Main e.V. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 26 квітня 2020. [Архівовано 2020-03-18 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Katalog der Deutschen Nationalbibliothek.
  7. ↑ а б Thomas Pietschmann, Grenzgänger der Hepatitis C Virus-Forschung (PDF), Forschungsbericht 2010/2011 Helmholtz-Zentrum für Infektionsforschung. Berichte aus der Forschung 22 (нім.), p. 28
  8. ↑ а б в Meldungen aus der Medizinischen Fakultät.
  9. ↑ Sandra Ciesek (2004), Phänotyp und Funktion humaner CD1c-positiver dendritischer Zellen: Bedeutung für die Hepatitis-C-Virus-Infektion (нім.), Hannover, процитовано 18 березня 2020
  10. ↑ а б Arnd Schweitzer (21 жовтня 2004). Neuer Preis reiht sich in Promotionen ein. Informationsdienst Wissenschaft e.V. -idw-.
  11. ↑ DFG – GEPRIS – Einfluss von Ciclosporin A auf das Hepatitis C Nichtstrukturprotein NS2.
  12. ↑ Sandra Ciesek (2010), Die Hepatitis-C-Virusinfektion nach Lebertransplantation: molekularvirologische Untersuchungen zur optimalen Immunsuppression (нім.), Hannover, процитовано 18 березня 2020
  13. ↑ Hepatitis verstehen – Prof. Dr. Sandra Ciesek ist neu an der UDE/am UK Essen. 17 березня 2016. Архів оригіналу за 19 грудня 2020. Процитовано 23 червня 2024. [Архівовано 2020-12-19 у Wayback Machine.]
  14. ↑ Nachweis des neuen Coronavirus bei symptomfreien Reisenden aus Wuhan | Deutsches Zentrum für Infektionsforschung.
  15. ↑ 250.000 Euro für Corona-Forschung an der Goethe-Universität – Aktuelles aus der Goethe-Universität Frankfurt (de-DE) . 16 березня 2020.
  16. ↑ Zwei Expertinnen besetzen Schlüsselpositionen im Kampf gegen Erreger. Universitätsklinikum Frankfurt.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  17. ↑ Virologin, Anwältin, Ex-Landeschef: Wer für Hessen den Bundespräsidenten wählt [Архівовано 2023-11-29 у Wayback Machine.] Hessenschau, 8 December 2021.
  18. ↑ Jung. Exzellent. Ohne Perspektive (нім.). 12 травня 2015.
  19. ↑ Ismar Boas Preis (de-DE) . Архів оригіналу за 27 березня 2020. Процитовано 26 квітня 2020. [Архівовано 2020-03-27 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Martin-Gülzow-Preis (de-DE) . Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 26 квітня 2020. [Архівовано 2020-03-19 у Wayback Machine.]
  21. ↑ DGIM (17 березня 2020). Präventionspreis (нім.). Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 26 квітня 2020. [Архівовано 2020-03-19 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сандра_Цісек&oldid=43717689