Перейти до вмісту

Саркісян Роза Володимирівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Саркісян.
Саркісян Роза Володимирівна
Ім'я при народженнівірм. Ռոզա Սարգսյան
Народилася20 січня 1987(1987-01-20) (37 років)
Ханкенді, Нагірно-Карабаська автономна область, Азербайджанська РСР, СРСР
Країна Україна
Діяльністьтеатральна режисерка
Alma materХНУ ім. В. Н. Каразіна
ЗакладХНУ ім. В. Н. Каразіна

Роза Володимирівна Саркісян (нар. 20 січня 1987, м. Степанакерт, Нагірно-Карабаська автономна область) — українська театральна режисерка, кураторка. Режисерка Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка (2019-2021)[1]. Головна режисерка Першого академічного українського театру українського для дітей та юнацтва[2] у Львові (2017-2019).[3] Стипендіат Президента України (2019)[4].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 20 січня 1987 в місті Степанакерт. В 1992 році з батьками переїхала до України.

З 2004-2009 р. вчилася на кафедрі політичної соціології соціологічного факультету Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. [1]. У 2012 році закінчила Харківський національний університет мистецтв (майстерня О. Барсегяна).

З 2011 року на професійній сцені. У 2012 році Роза закінчила кафедру режисуру, мала досвід роботи з Сєвєродонецьким муніципальним театром, Російським академічним молодіжним театром[2], Московським театром «Театральний особняк», Удмуртським академічним театром російської драми, Харківським театром юного глядача, Варшавським театром «Teatr Komuna // Варшава».

У 2014 році на базі Харківської муніципальної галереї театр DeFacto.3]

З 2014—2016 роки учасниця Лабораторно-освітнього проєкту за підтримки EEPAP (Eastern European Performance Arts Platform).[5]

З 2016 року починає співпрацю з драматургинею Іриною Гарець і Театр сучасного діалогу в місті Полтава.

В 2016 році стала однією з режисерок вистави «Мій дід копав, мій батько копав, а я не буду» (Міжнародний проєкт «мапи страху/ мапи ідентичності» ).[6]

В 2017 році стала стипендіат Ґауде Полонія (стипендія Міністерства культури Республіка Польща, м. Варшава). В рамках стипендії «Gaude Polonia» здійснила проєкт під керівництвом драматурга і куратора Йоанни Віховської, присвячений дослідженню функціонування незалежного театрального центру «Teatr Komuna // Варшава».[7]

З 2017—2019  обіймала посаду головної режисерки Першого академічного українського театру українського для дітей та юнацтва (м. Львів)[8][5]

У жовтні 2017 року перемогла у конкурсі молодої режисури від Британської ради в Україні «Taking the stage» з п'єсою Сари Кейн «Психоз 4.48»[6].

У грудні 2019 року перемогла у конкурсі на заміщення вакантної посади режисера-постановника Франківського національного драмтеатру[7][8].

Режисерка працює із синтезом театральних ігрових практик, постдокументального театру, кінематографу, музики та перформансу[9].

Режисерські роботи

[ред. | ред. код]
Сєвєродонецький міський театр драми, Сєвєродонецьк[10]
  • 2011  — «З широко розкритими очима» (трагіфарс за мотивами п'єс екзистенціалістів ХХ століття)
Театр DeFacto і Харківська муніципальна галерея
  • 2014  — «Так, мій фюрере», текст Б. Швайгер, музика О. Малацковська (незавершений концерт для однієї акторки, фортепіано та оркестру, театр DE FACTO, Харків[11][12]
  • 2014  — «Часу немає. За склом», site-specific theatre, текст Володимир Снігурченко, Міжнародна бієнале сучасного мистецтва Non Stop Media 2014, Харків [13]
  • 2014  — «ВО(й)НА», проєкт-дослідження «ВІЙНА.ВОНА» [14]
  • 2015  — «Вбити жінку», перформанс-дослідження, фестиваль «СТАТИ/ГОРИЗОНТАЛЬ», кураторський проєкт Марини Конєвої «Дисморфофобія», Старий Цирк, Муніципальна галерея, Харків 
  • 2015 — «Музей миру. Музей війни», документальна вистава, текст Д. і Я. Гуменні, театр DE FACTO, Харків [15]
Київський театр «Актор»
Перший український театр для дітей та юнацтва
  • 2018  — «Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи», драматургиня Йоанна Віховська за темами твору Ельфріде Єлінек «За дверима»[21]
Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки
  • 2019 — «Мовчанка. Місто, в якому я не хочу жити», гра-перформанс за участю глядачів, копродукція з Освітнім центром прав людини у Львові
  • 2020 — «Макбет», драматурги Андрій Бондаренко, Лєна Лягушонкова за мотивами В. Шекспіра, лабораторна робота зі студентським курсом кафедри майстерності актора і театрознавства ЛНУ ім. І. Франка[22]
Івано-Франківський національний академічний обласний музично-драматичний театр імені Івана Франка
  • 2020 — «Навіщо Лемуру хвіст Чупакабри?»
Театр Повшехни (м. Варшава, Польща)
  • 2022 — «Radio Mariia», драматургія Йоанна Віховська, Кристина Беднарек
Незалежні театральні проєкти, міжнародні копродукції, проєкти в рамках лабораторій
  • 2012  — «Шокошопінг» (бліц вистава за п'єсою М. Жупанчича), Харківський Будинок актора, Харків
  • 2012  — «ОЗВЕЗДАМОИХ» (бліц вистава за п'єсою А.Афанасьєв), Фестиваль дитячої драматургії «Прем'єра Про», Москва [23][24]
  • 2013 — «Вдома» В. Розова, «Фестиваль, присвячений 100-річчю В. С. Розова», Російський академічний молодіжний театр, Москва [25][26]
  • 2013 — «Гамлет» за мотивами У. Шекспіра, Лабораторія «Всесвіт Шекспіра», Російський академічний драматичний театр Удмуртії, Іжевськ [27]
  • 2016 — «Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду»[28][29] вистава, в рамах польсько-українського перформативного проєкту «Мапи страху. Мапи ідентичності»  — співрежисерка разом з польсько-британською режисеркою Агнешкою Блонською, драматурги Йоанна Віховська і Дмитро Левицький[30][31][32][33][34][35]
  • 2016  — «Теорія великого фільтра» вистава в рамах проєкту ОБСЄ та Суспільної служби України «Злочини на ґрунті упереджень», Театр сучасного діалогу, Полтава[36] [37][38]
  • 2018  — «Склянка морквяного соку» (документальна вистава в рамках проєкту «Протидії насилля в сім'ї»), драматург Ірина Гарець, ГО «Вдома», Івано-Франківськ[39]
  • 2018  — «Голоси околиць: про вибір» (документальна вистава в рамках проєкту «Голоси околиць: робота з підлітками з села Черниця, Бродівський район, Львівська область»[39]
  • 2020 — «H-effect», постдокументальна вистава, драматургиня Йоанна Віховська[40]
  • 2021 — «Демо. Вправи для початківців», перформанс, драматургія Йоанна Віховська, Люба Ільницька[41]
Кіно
  • 2017, «Людина з обличчям», анімаційний документальний короткометражний фільм за мотивами книги Варвари Барац — співрежисерка з Діаною Ходячих[42][43][44]

Кураторська робота, педагогічна діяльність

[ред. | ред. код]
  • 2014, одна з засновниць незалежного проєктного театру «Театр DeFacto» (Харків)[45]
  • 2015, Європейські театральні студії в Муніципальній галереї (Харків) — співкураторка[46][47]
  • 2015, Школа акторської майстерності AlterSchool (Харків) — викладачка акторської майстерності
  • 2016, (Non)fiction Lab, лабораторія перформативних досліджень та політичного театру  — кураторка проєкту, викладачка
  • 2016, «Квартира Міллер», мистецький проєкт за підтримки Фундації Центр сучасного мистецтва і онлайн журналу Korydor «Від першої особи: Пам'ять. Голос. Діалог»  — одна з авторок проєкту[48]
  • 2017, «Театральна лабораторія: за межами страху» (Запорізька нова драма, Запоріжжя) — тренерка, режисерка
  • 2017, Фестиваль незалежного українського театру «Десант. ЮА» (Варшава) — співкураторка разом з Йоанною Віховською[49][50][51]
  • 2018, Літня школа акторської та режисерської майстерності Національної спілки театральних діячів України (Буча, Київ) — тренерка[52]

Нагороди та номінації

[ред. | ред. код]
  • 2017 - лауреат всеукраїнського конкурсу молодих режисерів «Taking the stage 2017» від British Council Ukraine з ескізом вистави «Психоз 4:48» Сари Кейн[53]
  • 2017 - лауреат стипендіальної програми від Міністра культури Республіки Польща «Gaude Polonia - 2017»[54]
  • 2018 - лауреат «Премія Львівської міської ради «Найкращий працівник культури 2018 року. Номінація «Театральне мистецтво»[55]
  • 2019 - учасниця програми Європейського Союзу Culture Bridges (Берлін)[56]
  • 2019 - стипендіат Президента України 2019-2020 в галузі «Театральне мистецтво»
  • 2019 - Спеціальна премія журі Всеукраїнського театрального фестивалю "Світогляд" за «Креативність творчого пошуку» (режисерка Роза Саркісян)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Новини Львова: Театр Заньковецької втрачає акторів: Юрій Хвостенко переїжджає у Франківськ. Гал-інфо. Процитовано 17 січня 2020.
  2. ↑ Перший. Як у Львові змінюється найстаріший дитячий театр в Україні. tvoemisto.tv. Процитовано 31 березня 2018.
  3. ↑ Міністерство культури України :: Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка оголошує результати конкурсу на заміщення вакантних посад. mincult.kmu.gov.ua. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 17 січня 2020.
  4. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №661/2019. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 19 січня 2020.
  5. ↑ “Український театр: шлях до себе” – дослідження стану театральної галузі в Україні (укр.). Процитовано 14 березня 2019.
  6. ↑ English, UATV (10 жовтня 2017). Ukrainian Directors “Take the Stage” at the British Council Theatre Competition. Medium (англ.). Процитовано 10 квітня 2018.
  7. ↑ Команду Франківського драмтеатру поповнили дві відомі персони - Місто. mi100.info. Процитовано 5 червня 2020.
  8. ↑ «Це великий здобуток для нас»: штат Франківського драмтеатру поповнила перспективна режисерка вірменського походження (ФОТО). Galka.if.ua Новини Івано-Франківська (укр.). Процитовано 5 червня 2020.
  9. ↑ Фестиваль «Ніч у Львові 2018: липень». Ваша афіша. Процитовано 2 квітня 2019.
  10. ↑ teatr DEFACTO (13 лютого 2012), 2011 / С широко раскрытыми глазами / режиссер Роза Саркисян, процитовано 2 березня 2018
  11. ↑ В Харькове показали «Да, мой фюрер!» :: Teatre :: современный театр в Украине. teatre.com.ua (рос.). Процитовано 5 березня 2018.
  12. ↑ teatr DEFACTO (6 липня 2014), 2014 /Да, мой фюрер / реж. Роза Саркисян, процитовано 2 березня 2018
  13. ↑ Дневник фестиваля NON STOP MEDIA VII: UPGRADE. День 4, 5, 6. ART Ukraine. Процитовано 6 березня 2018.
  14. ↑ teatr DEFACTO (7 січня 2015), 2014 / ВО(Й)НА / режиссер Роза Саркисян, процитовано 2 березня 2018
  15. ↑ teatr DEFACTO (16 травня 2015), 2015 / Музей мира. Музей войны / реж. Роза Саркисян, процитовано 2 березня 2018
  16. ↑ Эти длинные ноги Черкашиной в спектакле «Психоз в 4:48». YABL (рос.). Архів оригіналу за 12 квітня 2018. Процитовано 12 квітня 2018. [Архівовано 2018-04-12 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Текст: Анастасія Гайшенець Фото: Олексій Товпига. Смерть, сексуальність, божевілля, кетчуп.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  18. ↑ Психоз, каліки, кицюня: сім лютих прем'єр. DT.ua. Процитовано 8 березня 2018.
  19. ↑ Taking the Stage — Роза Саркісян — Психоз о 4.48 - Радио Аристократы. aristocrats.fm. Процитовано 3 березня 2018.
  20. ↑ роза саркісян: А. Гайшенець. Смерть, сексуальність, божевілля, кетчуп. роза саркісян. Процитовано 5 грудня 2020.
  21. ↑ Можливість наважитись VS сміливість наважитись | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 9 жовтня 2018.
  22. ↑ МАКБЕТ – Театр Лесі Українки. teatrlesi.lviv.ua. Процитовано 29 листопада 2020.
  23. ↑ МАЛЕНЬКАЯ ПРЕМЬЕРА-2012»: фестиваль пьес для детей. premiera-fest.livejournal.com. Процитовано 5 лютого 2019.
  24. ↑ Фестиваль пьес для детей «МАЛЕНЬКАЯ ПРЕМЬЕРА» (Москва, 8-10 декабря). livetheatre.livejournal.com. Процитовано 5 лютого 2019.
  25. ↑ Pavelrudnevwrote, 2013-11-29 15:33:00 Pavelrudnev Pavelrudnev 2013-11-29 15:33:00. Розовские чтения. pavelrudnev.livejournal.com (амер.). Процитовано 5 лютого 2019.
  26. ↑ Pavelrudnevпише, 2013-11-29 15:33:00 Pavelrudnev Pavelrudnev 2013-11-29 15:33:00. Розовские чтения. pavelrudnev.livejournal.com (укр.). Процитовано 29 листопада 2020.
  27. ↑ ВСЕЛЕННАЯ ШЕКСПИРА | Петербургский театральный журнал (Официальный сайт). ptj.spb.ru (рос.). Процитовано 29 листопада 2020.
  28. ↑ Розлючені й чесні | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 9 квітня 2018.
  29. ↑ ГогольFEST 2016, день 9. "Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду" (прем'єра). Flickr (амер.). Процитовано 9 квітня 2018.
  30. ↑ Кінець удавання: мапи ідентичності українського (а)театру :: Teatre :: современный театр в Украине. teatre.com.ua (рос.). Процитовано 7 квітня 2018.
  31. ↑ Кто мы и откуда: одесская трагедия 2 мая, Революция Достоинства и другое в современном театре (ФОТО). Южный Курьер. Одесса. Процитовано 7 квітня 2018.
  32. ↑ Неоднозначне минуле і хаос пам’яті. Представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні (укр.). Процитовано 5 березня 2018.
  33. ↑ «Мій дід копав…»: хаос пам’яті. Korydor. 29 березня 2017. Процитовано 5 березня 2018.
  34. ↑ UA:КУЛЬТУРА (26 вересня 2016), Вистава Мій дід копав мій батько копав а я не буду, процитовано 2 березня 2018
  35. ↑ teatr DEFACTO (29 січня 2017), 2016 / Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду, процитовано 2 березня 2018
  36. ↑ У Полтаві відбулася прем’єра документальної вистави «Теорія великого фільтра».: Ресурсний центр ГУРТ. gurt.org.ua (рос.). Процитовано 6 березня 2018.
  37. ↑ Про стереотипи та толерантність в виставі «Теорія великого фільтра» – Студія 42. Студія 42 (укр.). 24 березня 2017. Архів оригіналу за 6 березня 2018. Процитовано 6 березня 2018. [Архівовано 2018-03-06 у Wayback Machine.]
  38. ↑ Як працювати з дискусійними темами минулого: 5 прикладів з Фестивалю живої історії | Громадський простір. www.prostir.ua (укр.). Процитовано 6 березня 2018.
  39. ↑ а б Голоси околиць: про вибір. Голоси околиць. Процитовано 16 квітня 2020.
  40. ↑ Сьогодні відбудеться онлайн-прем'єра міжнародної вистави H-Effect про війну в Україні. 112.ua (укр.). Процитовано 28 листопада 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  41. ↑ Zaxid.net. Команда львівської «Фабрики повидла» презентувала першу театральну виставу. ZAXID.NET (укр.). Процитовано 4 серпня 2021.
  42. ↑ Яків Сухенко: обличчя людини - Україна модерна. uamoderna.com (укр.). Процитовано 8 березня 2018.
  43. ↑ Тетяна ІЛЬНИЦЬКА, Рівне. У Рівному презентували анімаційний фільм про Праведника народів світу.
  44. ↑ «Людина з обличчям» | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 8 березня 2018.
  45. ↑ Офіційний паблік Teatr Defacto. www.facebook.com (укр.). Процитовано 3 березня 2018.
  46. ↑ АТН Харьков (5 червня 2015), 05.06.15 - в Харьков приехала перформер и критик Йоанна Виховська, процитовано 10 квітня 2018
  47. ↑ Европейские театральные студии в Муниципалке. www.facebook.com (укр.). Процитовано 10 квітня 2018.
  48. ↑ Алена Соколинская. «Квартира Миллер» Трехкомнатная «хрущевка» в Харькове стала площадкой социального эксперимента.
  49. ↑ Перший перегляд українських театрів ДесантUA. Polskie Radio dla Zagranicy. Процитовано 8 березня 2018.
  50. ↑ Desant.ua/Десант.ua: війна зі стереотипами та мистецтво провокації. LB.ua. Процитовано 3 березня 2018.
  51. ↑ Десант незгодних | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 3 березня 2018.
  52. ↑ Підсумки ЛІТНЬОЇ ШКОЛИ акторської та режисерської майстерності НСТДУ в БУЧІ. nstdu.com.ua (укр.). Процитовано 3 жовтня 2018.
  53. ↑ Переможці 2017 | British Council Україна. www.britishcouncil.org.ua (укр.). Процитовано 28 листопада 2020.
  54. ↑ Stypendyści | Narodowe Centrum Kultury. | Narodowe Centrum Kultury (пол.). Процитовано 28 листопада 2020.
  55. ↑ Найкращих працівників культури та переможців конкурсів менеджерів міждисциплінарних проектів у галузі культури відзначили дипломами та грошовими преміями — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua (укр.). 9 листопада 2018. Процитовано 28 листопада 2020.
  56. ↑ "Настав час сприймати глядача як дорослу людину", – театральна режисерка Роза Саркісян про усвідомлене після подорожі до Берліна. culturebridges.eu. Архів оригіналу за 29 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020. [Архівовано 2020-12-29 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Саркісян Роза Володимирівна
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Саркісян_Роза_Володимирівна&oldid=43720841