Саркісян Роза Володимирівна
Саркісян Роза Володимирівна | |
---|---|
Ім'я при народженні | вірм. Ռոզա Սարգսյան |
Народилася | 20 січня 1987 (37 років) Ханкенді, Нагірно-Карабаська автономна область, Азербайджанська РСР, СРСР |
Країна | Україна |
Діяльність | театральна режисерка |
Alma mater | ХНУ ім. В. Н. Каразіна |
Заклад | ХНУ ім. В. Н. Каразіна |
|
Роза Володимирівна Саркісян (нар. 20 січня 1987, м. Степанакерт, Нагірно-Карабаська автономна область) — українська театральна режисерка, кураторка. Режисерка Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка (2019-2021)[1]. Головна режисерка Першого академічного українського театру українського для дітей та юнацтва[2] у Львові (2017-2019).[3] Стипендіат Президента України (2019)[4].
Народилася 20 січня 1987 в місті Степанакерт. В 1992 році з батьками переїхала до України.
З 2004-2009 р. вчилася на кафедрі політичної соціології соціологічного факультету Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. [1]. У 2012 році закінчила Харківський національний університет мистецтв (майстерня О. Барсегяна).
З 2011 року на професійній сцені. У 2012 році Роза закінчила кафедру режисуру, мала досвід роботи з Сєвєродонецьким муніципальним театром, Російським академічним молодіжним театром[2], Московським театром «Театральний особняк», Удмуртським академічним театром російської драми, Харківським театром юного глядача, Варшавським театром «Teatr Komuna // Варшава».
У 2014 році на базі Харківської муніципальної галереї театр DeFacto.3]
З 2014—2016 роки учасниця Лабораторно-освітнього проєкту за підтримки EEPAP (Eastern European Performance Arts Platform).[5]
З 2016 року починає співпрацю з драматургинею Іриною Гарець і Театр сучасного діалогу в місті Полтава.
В 2016 році стала однією з режисерок вистави «Мій дід копав, мій батько копав, а я не буду» (Міжнародний проєкт «мапи страху/ мапи ідентичності» ).[6]
В 2017 році стала стипендіат Ґауде Полонія (стипендія Міністерства культури Республіка Польща, м. Варшава). В рамках стипендії «Gaude Polonia» здійснила проєкт під керівництвом драматурга і куратора Йоанни Віховської, присвячений дослідженню функціонування незалежного театрального центру «Teatr Komuna // Варшава».[7]
З 2017—2019 обіймала посаду головної режисерки Першого академічного українського театру українського для дітей та юнацтва (м. Львів)[8][5]
У жовтні 2017 року перемогла у конкурсі молодої режисури від Британської ради в Україні «Taking the stage» з п'єсою Сари Кейн «Психоз 4.48»[6].
У грудні 2019 року перемогла у конкурсі на заміщення вакантної посади режисера-постановника Франківського національного драмтеатру[7][8].
Режисерка працює із синтезом театральних ігрових практик, постдокументального театру, кінематографу, музики та перформансу[9].
- 2011 — «З широко розкритими очима» (трагіфарс за мотивами п'єс екзистенціалістів ХХ століття)
- Театр DeFacto і Харківська муніципальна галерея
- 2014 — «Так, мій фюрере», текст Б. Швайгер, музика О. Малацковська (незавершений концерт для однієї акторки, фортепіано та оркестру, театр DE FACTO, Харків[11][12]
- 2014 — «Часу немає. За склом», site-specific theatre, текст Володимир Снігурченко, Міжнародна бієнале сучасного мистецтва Non Stop Media 2014, Харків [13]
- 2014 — «ВО(й)НА», проєкт-дослідження «ВІЙНА.ВОНА» [14]
- 2015 — «Вбити жінку», перформанс-дослідження, фестиваль «СТАТИ/ГОРИЗОНТАЛЬ», кураторський проєкт Марини Конєвої «Дисморфофобія», Старий Цирк, Муніципальна галерея, Харків
- 2015 — «Музей миру. Музей війни», документальна вистава, текст Д. і Я. Гуменні, театр DE FACTO, Харків [15]
- 2018 — «Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи», драматургиня Йоанна Віховська за темами твору Ельфріде Єлінек «За дверима»[21]
- 2019 — «Мовчанка. Місто, в якому я не хочу жити», гра-перформанс за участю глядачів, копродукція з Освітнім центром прав людини у Львові
- 2020 — «Макбет», драматурги Андрій Бондаренко, Лєна Лягушонкова за мотивами В. Шекспіра, лабораторна робота зі студентським курсом кафедри майстерності актора і театрознавства ЛНУ ім. І. Франка[22]
- 2020 — «Навіщо Лемуру хвіст Чупакабри?»
- 2022 — «Radio Mariia», драматургія Йоанна Віховська, Кристина Беднарек
- Незалежні театральні проєкти, міжнародні копродукції, проєкти в рамках лабораторій
- 2012 — «Шокошопінг» (бліц вистава за п'єсою М. Жупанчича), Харківський Будинок актора, Харків
- 2012 — «ОЗВЕЗДАМОИХ» (бліц вистава за п'єсою А.Афанасьєв), Фестиваль дитячої драматургії «Прем'єра Про», Москва [23][24]
- 2013 — «Вдома» В. Розова, «Фестиваль, присвячений 100-річчю В. С. Розова», Російський академічний молодіжний театр, Москва [25][26]
- 2013 — «Гамлет» за мотивами У. Шекспіра, Лабораторія «Всесвіт Шекспіра», Російський академічний драматичний театр Удмуртії, Іжевськ [27]
- 2016 — «Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду»[28][29] вистава, в рамах польсько-українського перформативного проєкту «Мапи страху. Мапи ідентичності» — співрежисерка разом з польсько-британською режисеркою Агнешкою Блонською, драматурги Йоанна Віховська і Дмитро Левицький[30][31][32][33][34][35]
- 2016 — «Теорія великого фільтра» вистава в рамах проєкту ОБСЄ та Суспільної служби України «Злочини на ґрунті упереджень», Театр сучасного діалогу, Полтава[36] [37][38]
- 2018 — «Склянка морквяного соку» (документальна вистава в рамках проєкту «Протидії насилля в сім'ї»), драматург Ірина Гарець, ГО «Вдома», Івано-Франківськ[39]
- 2018 — «Голоси околиць: про вибір» (документальна вистава в рамках проєкту «Голоси околиць: робота з підлітками з села Черниця, Бродівський район, Львівська область»[39]
- 2020 — «H-effect», постдокументальна вистава, драматургиня Йоанна Віховська[40]
- 2021 — «Демо. Вправи для початківців», перформанс, драматургія Йоанна Віховська, Люба Ільницька[41]
- Кіно
- 2017, «Людина з обличчям», анімаційний документальний короткометражний фільм за мотивами книги Варвари Барац — співрежисерка з Діаною Ходячих[42][43][44]
- 2014, одна з засновниць незалежного проєктного театру «Театр DeFacto» (Харків)[45]
- 2015, Європейські театральні студії в Муніципальній галереї (Харків) — співкураторка[46][47]
- 2015, Школа акторської майстерності AlterSchool (Харків) — викладачка акторської майстерності
- 2016, (Non)fiction Lab, лабораторія перформативних досліджень та політичного театру — кураторка проєкту, викладачка
- 2016, «Квартира Міллер», мистецький проєкт за підтримки Фундації Центр сучасного мистецтва і онлайн журналу Korydor «Від першої особи: Пам'ять. Голос. Діалог» — одна з авторок проєкту[48]
- 2017, «Театральна лабораторія: за межами страху» (Запорізька нова драма, Запоріжжя) — тренерка, режисерка
- 2017, Фестиваль незалежного українського театру «Десант. ЮА» (Варшава) — співкураторка разом з Йоанною Віховською[49][50][51]
- 2018, Літня школа акторської та режисерської майстерності Національної спілки театральних діячів України (Буча, Київ) — тренерка[52]
- 2017 - лауреат всеукраїнського конкурсу молодих режисерів «Taking the stage 2017» від British Council Ukraine з ескізом вистави «Психоз 4:48» Сари Кейн[53]
- 2017 - лауреат стипендіальної програми від Міністра культури Республіки Польща «Gaude Polonia - 2017»[54]
- 2018 - лауреат «Премія Львівської міської ради «Найкращий працівник культури 2018 року. Номінація «Театральне мистецтво»[55]
- 2019 - учасниця програми Європейського Союзу Culture Bridges (Берлін)[56]
- 2019 - стипендіат Президента України 2019-2020 в галузі «Театральне мистецтво»
- 2019 - Спеціальна премія журі Всеукраїнського театрального фестивалю "Світогляд" за «Креативність творчого пошуку» (режисерка Роза Саркісян)
- ↑ Новини Львова: Театр Заньковецької втрачає акторів: Юрій Хвостенко переїжджає у Франківськ. Гал-інфо. Процитовано 17 січня 2020.
- ↑ Перший. Як у Львові змінюється найстаріший дитячий театр в Україні. tvoemisto.tv. Процитовано 31 березня 2018.
- ↑ Міністерство культури України :: Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка оголошує результати конкурсу на заміщення вакантних посад. mincult.kmu.gov.ua. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 17 січня 2020.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №661/2019. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Процитовано 19 січня 2020.
- ↑ “Український театр: шлях до себе” – дослідження стану театральної галузі в Україні (укр.). Процитовано 14 березня 2019.
- ↑ English, UATV (10 жовтня 2017). Ukrainian Directors “Take the Stage” at the British Council Theatre Competition. Medium (англ.). Процитовано 10 квітня 2018.
- ↑ Команду Франківського драмтеатру поповнили дві відомі персони - Місто. mi100.info. Процитовано 5 червня 2020.
- ↑ «Це великий здобуток для нас»: штат Франківського драмтеатру поповнила перспективна режисерка вірменського походження (ФОТО). Galka.if.ua Новини Івано-Франківська (укр.). Процитовано 5 червня 2020.
- ↑ Фестиваль «Ніч у Львові 2018: липень». Ваша афіша. Процитовано 2 квітня 2019.
- ↑ teatr DEFACTO (13 лютого 2012), 2011 / С широко раскрытыми глазами / режиссер Роза Саркисян, процитовано 2 березня 2018
- ↑ В Харькове показали «Да, мой фюрер!» :: Teatre :: современный театр в Украине. teatre.com.ua (рос.). Процитовано 5 березня 2018.
- ↑ teatr DEFACTO (6 липня 2014), 2014 /Да, мой фюрер / реж. Роза Саркисян, процитовано 2 березня 2018
- ↑ Дневник фестиваля NON STOP MEDIA VII: UPGRADE. День 4, 5, 6. ART Ukraine. Процитовано 6 березня 2018.
- ↑ teatr DEFACTO (7 січня 2015), 2014 / ВО(Й)НА / режиссер Роза Саркисян, процитовано 2 березня 2018
- ↑ teatr DEFACTO (16 травня 2015), 2015 / Музей мира. Музей войны / реж. Роза Саркисян, процитовано 2 березня 2018
- ↑ Эти длинные ноги Черкашиной в спектакле «Психоз в 4:48». YABL (рос.). Архів оригіналу за 12 квітня 2018. Процитовано 12 квітня 2018. [Архівовано 2018-04-12 у Wayback Machine.]
- ↑ Текст: Анастасія Гайшенець
Фото: Олексій Товпига. Смерть, сексуальність, божевілля, кетчуп.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Психоз, каліки, кицюня: сім лютих прем'єр. DT.ua. Процитовано 8 березня 2018.
- ↑ Taking the Stage — Роза Саркісян — Психоз о 4.48 - Радио Аристократы. aristocrats.fm. Процитовано 3 березня 2018.
- ↑ роза саркісян: А. Гайшенець. Смерть, сексуальність, божевілля, кетчуп. роза саркісян. Процитовано 5 грудня 2020.
- ↑ Можливість наважитись VS сміливість наважитись | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 9 жовтня 2018.
- ↑ МАКБЕТ – Театр Лесі Українки. teatrlesi.lviv.ua. Процитовано 29 листопада 2020.
- ↑ МАЛЕНЬКАЯ ПРЕМЬЕРА-2012»: фестиваль пьес для детей. premiera-fest.livejournal.com. Процитовано 5 лютого 2019.
- ↑ Фестиваль пьес для детей «МАЛЕНЬКАЯ ПРЕМЬЕРА» (Москва, 8-10 декабря). livetheatre.livejournal.com. Процитовано 5 лютого 2019.
- ↑ Pavelrudnevwrote, 2013-11-29 15:33:00 Pavelrudnev Pavelrudnev 2013-11-29 15:33:00. Розовские чтения. pavelrudnev.livejournal.com (амер.). Процитовано 5 лютого 2019.
- ↑ Pavelrudnevпише, 2013-11-29 15:33:00 Pavelrudnev Pavelrudnev 2013-11-29 15:33:00. Розовские чтения. pavelrudnev.livejournal.com (укр.). Процитовано 29 листопада 2020.
- ↑ ВСЕЛЕННАЯ ШЕКСПИРА | Петербургский театральный журнал (Официальный сайт). ptj.spb.ru (рос.). Процитовано 29 листопада 2020.
- ↑ Розлючені й чесні | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 9 квітня 2018.
- ↑ ГогольFEST 2016, день 9. "Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду" (прем'єра). Flickr (амер.). Процитовано 9 квітня 2018.
- ↑ Кінець удавання: мапи ідентичності українського (а)театру :: Teatre :: современный театр в Украине. teatre.com.ua (рос.). Процитовано 7 квітня 2018.
- ↑ Кто мы и откуда: одесская трагедия 2 мая, Революция Достоинства и другое в современном театре (ФОТО). Южный Курьер. Одесса. Процитовано 7 квітня 2018.
- ↑ Неоднозначне минуле і хаос пам’яті. Представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні (укр.). Процитовано 5 березня 2018.
- ↑ «Мій дід копав…»: хаос пам’яті. Korydor. 29 березня 2017. Процитовано 5 березня 2018.
- ↑ UA:КУЛЬТУРА (26 вересня 2016), Вистава Мій дід копав мій батько копав а я не буду, процитовано 2 березня 2018
- ↑ teatr DEFACTO (29 січня 2017), 2016 / Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду, процитовано 2 березня 2018
- ↑ У Полтаві відбулася прем’єра документальної вистави «Теорія великого фільтра».: Ресурсний центр ГУРТ. gurt.org.ua (рос.). Процитовано 6 березня 2018.
- ↑ Про стереотипи та толерантність в виставі «Теорія великого фільтра» – Студія 42. Студія 42 (укр.). 24 березня 2017. Архів оригіналу за 6 березня 2018. Процитовано 6 березня 2018. [Архівовано 2018-03-06 у Wayback Machine.]
- ↑ Як працювати з дискусійними темами минулого: 5 прикладів з Фестивалю живої історії | Громадський простір. www.prostir.ua (укр.). Процитовано 6 березня 2018.
- ↑ а б Голоси околиць: про вибір. Голоси околиць. Процитовано 16 квітня 2020.
- ↑ Сьогодні відбудеться онлайн-прем'єра міжнародної вистави H-Effect про війну в Україні. 112.ua (укр.). Процитовано 28 листопада 2020.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Zaxid.net. Команда львівської «Фабрики повидла» презентувала першу театральну виставу. ZAXID.NET (укр.). Процитовано 4 серпня 2021.
- ↑ Яків Сухенко: обличчя людини - Україна модерна. uamoderna.com (укр.). Процитовано 8 березня 2018.
- ↑ Тетяна ІЛЬНИЦЬКА, Рівне. У Рівному презентували анімаційний фільм про Праведника народів світу.
- ↑ «Людина з обличчям» | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 8 березня 2018.
- ↑ Офіційний паблік Teatr Defacto. www.facebook.com (укр.). Процитовано 3 березня 2018.
- ↑ АТН Харьков (5 червня 2015), 05.06.15 - в Харьков приехала перформер и критик Йоанна Виховська, процитовано 10 квітня 2018
- ↑ Европейские театральные студии в Муниципалке. www.facebook.com (укр.). Процитовано 10 квітня 2018.
- ↑ Алена Соколинская. «Квартира Миллер» Трехкомнатная «хрущевка» в Харькове стала площадкой социального эксперимента.
- ↑ Перший перегляд українських театрів ДесантUA. Polskie Radio dla Zagranicy. Процитовано 8 березня 2018.
- ↑ Desant.ua/Десант.ua: війна зі стереотипами та мистецтво провокації. LB.ua. Процитовано 3 березня 2018.
- ↑ Десант незгодних | Збруч. zbruc.eu (укр.). Процитовано 3 березня 2018.
- ↑ Підсумки ЛІТНЬОЇ ШКОЛИ акторської та режисерської майстерності НСТДУ в БУЧІ. nstdu.com.ua (укр.). Процитовано 3 жовтня 2018.
- ↑ Переможці 2017 | British Council Україна. www.britishcouncil.org.ua (укр.). Процитовано 28 листопада 2020.
- ↑ Stypendyści | Narodowe Centrum Kultury. | Narodowe Centrum Kultury (пол.). Процитовано 28 листопада 2020.
- ↑ Найкращих працівників культури та переможців конкурсів менеджерів міждисциплінарних проектів у галузі культури відзначили дипломами та грошовими преміями — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua (укр.). 9 листопада 2018. Процитовано 28 листопада 2020.
- ↑ "Настав час сприймати глядача як дорослу людину", – театральна режисерка Роза Саркісян про усвідомлене після подорожі до Берліна. culturebridges.eu. Архів оригіналу за 29 грудня 2020. Процитовано 28 листопада 2020. [Архівовано 2020-12-29 у Wayback Machine.]
- Народились 20 січня
- Народились 1987
- Уродженці Степанакерта
- Випускники Харківського університету
- Викладачі Харківського університету
- Режисери XXI століття
- Театральні діячі XXI століття
- Режисери Львова
- Керівники театрів
- Вірмени України
- Українські театральні режисерки
- Випускники Харківського університету мистецтв
- Перший український театр для дітей та юнацтва