Перейти до вмісту

Сафронов Нікас Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сафронов Нікас Степанович
рос. Николай Степанович Сафронов
При народженнірос. Николай Степанович Сафронов
Народження8 квітня 1956(1956-04-08)[1] (68 років)
Ульяновськ, РРФСР, СРСР
Країна СРСР
 Росія
Жанрпортрет
НавчанняОдеське морехідне училище, Ростовське художнє училище імені Митрофана Грекова, Вільнюська художня академія, K.G. Razumovsky Moscow State University of Technology and Managementd і Московський державний академічний художній інститут імені Василя Сурикова
Діяльністьхудожник, візуальний митець
ДітиLuka Safronov-Zatravkind
Нагороди
заслужений художник Російської Федерації
Сайтnikas-s.ru
CMNS: Сафронов Нікас Степанович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сафронов.

Нікас Степанович Сафронов (справжнє ім'я Микола)[2] (нар.. 8 квітня 1956, Ульяновськ, Ульяновська область, Російська РФСР, СРСР) — радянський і російський художник. Справжній член Російської Академії мистецтв (2012), заслужений художник Російської Федерації (2013)[3] та народний художник Російської Федерації (2021)[4], народний художник Республіки Дагестан (2017)[5], професор Ульяновського державного університету.

Біографія

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Микола Сафронов народився 8 квітня 1956 року в Ульяновську[6].

Батько — Сафронов Степан Григорович (24.07.1910 — 23.02.2006), з сім'ї потомствених православних священиків, що веде свій початок, згідно з симбірськими літописами, з 1668 року.

Мати — Сафронова Ганна Федорівна (25.01.1915 — 03.05.1976), литовського походження, родом з литовського міста Паневежис[6].

Четверо старших братів: Олександр, близнюки Володимир та Анатолій, Олексій та молодша сестра Тетяна.

Освіта та трудова діяльність

[ред. | ред. код]

Після закінчення восьмого класу Ульяновської середньої школи № 24[7] поїхав вступати до Одеського морехідного училища[8], де навчався один рік.

У юності протягом 8 місяців вивчав іконопис у радянському Загорську (зараз Сергієв Посад)[9].

З 1973 по 1975 рік навчався у Ростовському художньому училищі імені М. Б. Грекова за класом живопису. Відразу училище не закінчив, був призваний в армію, закінчив його пізніше в 1985 році. Одночасно з навчанням працював у Ростовському ТЮГу художником-бутафором, підробляв сторожем, двірником та вантажником[10].

У 1975 році призваний до лав радянської армії в ракетні війська. Служив в Естонській РСР у місті Валга. Після служби в армії поїхав до Литовської РСР до міста Паневежис на батьківщину матері, де деякий час працював художником у театрі Донатаса Баніоніса та паралельно працював на льонокомбінаті художником по тканинах[11].

З Паневежиса переїхав до Вільнюса, де з 1978 по 1982 роки навчався у Державному художньому інституті Литовської РСР (нині — Вільнюська художня академія) на факультеті дизайну[11].

У 1983 році Нікас Сафронов переїхав до Москви, де вивчав психологію в Московському державному університеті технологій та управління[11] і закінчив Московський художній інститут імені В. І. Сурикова за класом живопису[10].

У 1992 — 1994 роках був артдиректором, а з 2000 року — головним художником російського видання журналу Penthouse, консультантом та оформителем наукового журналу «Аура-Зет», журналів «Дипломат» та «Світ зірок», артдиректором журналів «Америка» та «МОНОЛІТ-дайджест», головним художником журналу «Москва та москвичі»[11].

З кінця 1980-х. почав працювати за кордоном[10]. Крім Росії, регулярно живе і працює в Італії та Великій Британії.

Творчість та виставки

[ред. | ред. код]

Серед картин багато портретів та багато робіт в інших жанрах. Сафронов називає свій авторський стиль Dream Vision[10] .

Роботи Сафронова є у Державній Третьяковській галереї, Державному музеї Олександра Пушкіна, Ермітажі, Державному Російському музеї, Центральному академічному театрі Російської армії, Державному історичному музеї, Музеї-садибі Лева Толстого «Ясна Поляна», Державному академічному Великому театрі Росії, Російському національному музеї музики, Музеї П. І. Чайковського в Москві тощо[12] .

Постійний учасник виставок з 1973 року. Основні персональні виставки: Паневежис (1978 р.), МАУК ВЦ Галерея (Іжевськ, 2009), Національний художній музей (Казань, 2009 р.), Кіровський обласний художній музей ім. В. М. та О. М. Васнєцових (Кіров, 2010 р.), Омський обласний музей образотворчих мистецтв ім. М. О. Врубеля (Омськ, 2011 р.), Самарський обласний художній музей (Самара, 2012 р.), Музей історії Києва (Київ, 2013 р.), Національний музей Республіки Башкортостан (Уфа, 2013 р.), Науково- дослідницький музей при Російській академії мистецтв (Санкт-Петербург, 2014 р., 2018 р.), Ісаакіївський собор (Санкт-Петербург, 2015 р.), Державний історичний музей (Москва, 2015 р.), Музей сучасної історії Росії (Москва, 2019 р.), Музей Чайковського (Москва, 2020 р.)) та інші[12] .

Нагороди та звання

[ред. | ред. код]

Визнання

[ред. | ред. код]
  • У 2008 році газета "Комерсант" опублікувала «рейтинг російської еліти» на базі опитувань Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД) та "Левада-центру". Росіянам ставили питання «Кого б ви зарахували до сучасної російської еліти?» — У зведеній таблиці зі 100 відповідей Сафронов виявився 99-м і першим з художників[17].
  • У 2017 році соціолог Ольга Криштановська публікувала дослідження «Народна еліта Росії», у ньому Сафронов опинився під номером 22 у списку «Топ-100 людей з найвищим індексом визнання російського суспільства» та також першим з художників[18].
  • В Ульяновську гімназія № 65 з поглибленим вивченням культурології, куратором та опікуном якої є Нікас Сафронов, носить його ім'я[16].

Критика

[ред. | ред. код]

На початку 2000-х років у ЗМІ потрапила історія про те, що Сафронов торгує розфарбованими фотографіями Володимира Путіна і продав одну з них колишньому міністру внутрішніх справ Росії Андрію Дунаєву . Згідно з пізнішими коментарями в пресі як Сафронова, так і Дунаєва[9], ця історія є наслідком шахрайських дій якогось Олександра Гайсіна. Він на правах агента з нерухомості втерся в довіру до Сафронова, заволодів деякими його особистими речами і став називати себе його продюсером. При цьому Гайсин також з метою дискредитації Сафронова розпустив чутку про те, що художник в такий спосіб створив портрет державного діяча Володимира Шаманова. Шаманов це також спростував у ЗМІ[9] а Сафронов подав на Гайсина заяву в міліцію, і той був затриманий.

У 2011 році на аукціоні Sotheby's картину «Мрії про Італію» було продано за 106 000 доларів США, однак це єдиний випадок продажу за таку ціну. Після цього картини Сафронова виставлялися ще чотири рази на різних аукціонах, однак було продано лише одну картину, «Портрет Рінго Старра», за $6 850 у грудні 2015 року. В 2014 році картини Сафронова двічі виставлялися на AI Аукціоні, максимальні пропозиції досягали 60 000 руб, що було менше резервної ціни на картини[19].

У 2006 році в інтерв'ю газеті "Праця" Сафронов заявив, що три його картини куплені Ермітажем: «Мої роботи є в престижних музеях, в особистих колекціях Софі Лорен, Бельмондо… Ермітаж минулого року купив три картини…»[20] . 17 жовтня 2008 року в передачі "Гордон Кіхот" на "Першому каналі" за участю Нікаса Сафронова була процитована відповідь директора Державного Ермітажу Михайла Піотровського на запит, який заявив, що жодних картин Сафронова Ермітаж не купував. У відповідь Сафронов заявив, що мали на увазі так звані бісквіти, зліплені з пластиліну і потім вилиті в спеціальну форму. У тій же передачі прозвучала низка негативних оцінок творчості Сафронова від відомих мистецтвознавців: директора Московського дому фотографії Ольги Свіблової, завідувача відділу живопису другої половини XX століття Державної Третьяковської галереї Наталії Олександрової та доцента Московського державного академічного художнього інституту імені В. І. Сурікова Івана Лубеннікова[21].

Родина

[ред. | ред. код]

Перша дружина — Драгана[22] .

Друга дружина — Франческа[22] .

  • Стефано (нар. 1992), син від другого шлюбу[22] .

Третя дружина (незареєстрований шлюб) — Марія[22] .

Позашлюбні сини:

  • Лука Сафронов-Затравкін (нар. 31 жовтня 1990) — піаніст.
  • Ландін (нар. 1999)[22].

В останній день діяльності McDonald's у неділю 13 березня 2022 року піаніст Лука Сафронов-Затравкін прикував себе наручниками до дверей ресторану і вимагав не закривати фастфуд, адже він серйозно постраждає:

«Я був змушений прийти сюди, тому що я маю поміняти весь свій спосіб життя. Я маю обмежувати себе, а я не хочу це робити насильно. Це насильство над моєю совістю, над моїм вибором! Це насильство проти мене, простої людини», – висловився піаніст.

Через деякий час після початку пікетування до Сафронова підійшли співробітники поліції і під руки повели його[23].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Filmportal.de — 2005.
  2. ↑ Никас Сафронов восстанавливает церковь в Турции.
  3. ↑ а б Телеканал «Russia Today». ВИДЕО. Президент России Владимир Путин вручил государственные награды в Кремле (церемония вручения) // russian.rt.com (25 декабря 2013 года)
  4. ↑ а б Указ Президента Российской Федерации от 11 мая 2021 года № 269 «О награждении государственными наградами Российской Федерации»
  5. ↑ а б Абдуллаев Ш. (13 березня 2017). Никас Сафронов удостоен звания «Народный художник Республики Дагестан». kavtoday.ru. Процитовано 13 березня 2017.
  6. ↑ а б Биография Николая (Никаса) Сафронова // nikas-s.ru. Архів оригіналу за 27 грудня 2013. Процитовано 25 грудня 2013. [Архівовано 2013-12-27 у Wayback Machine.]
  7. ↑ а б Сафронов Николай (Никас) Степанович. ugd.ru. Процитовано 2 березня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  8. ↑ Никас Сафронов: «Олигархи стоят в очереди на мои портреты» // kp.ru (8 апреля 2010 года)
  9. ↑ а б в Никас Сафронов раскрыл весь компромат: скандальная подноготная звездной жизни — «Московский комсомолец», 7.04.2019
  10. ↑ а б в г Биография Никаса Сафронова — РИА Новости, 08.04.2016
  11. ↑ а б в г Досье. Сафронов Никас. // aif.ru (обновлено: 28 июля 2013 года)
  12. ↑ а б САФРОНОВ (Никас) Николай Степанович
  13. ↑ Никас Сафронов сравнил Амана Тулеева с паровозом
  14. ↑ Ульяновский государственный университет. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 9 травня 2015. [Архівовано 2015-05-18 у Wayback Machine.]
  15. ↑ Российская академия художеств
  16. ↑ а б Выставка Никаса Сафронова открылась на родине художника — в Ульяновске. // ria.ru (10 апреля 2009 года)
  17. ↑ Кого россияне считали элитой в 2008 году. Топ-100. Коммерсант. 26 грудня 2008.
  18. ↑ https://svpressa.ru/files/НароднаяЭлита-10-10-17.docx
  19. ↑ ARTinvestment.RU // ARTinvestment.RU, 22 декабря 2015
  20. ↑ НИКАС САФРОНОВ: Я ЖЕНАТ НА ЖИВОПИСИ // Труд, 8 апреля 2006 (копия) «Что касается лучших моих картин, то это время, история расценит. Мои работы есть в престижных музеях, в личных коллекциях Софи Лорен, Бельмондо… Эрмитаж в прошлом году купил три картины… Словом, что-то, надеюсь, останется.»
  21. ↑ Программа «ГордонКихот» на Первом канале (эфир — 17 октября 2008 года). Никас Сафронов // 1tv.ru (копия)
  22. ↑ а б в г д Биография Никаса Сафронова // 7days.ru
  23. ↑ 270-кілограмовий син Нікаса Сафронова протестує проти закриття McDonald's у Москві. Сьогодні. Зірки (укр.). 13 березня 2022. Процитовано 14 березня 2022.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сафронов_Нікас_Степанович&oldid=43722346