Сахно-Устимович Юрій Костянтинович

Юрій Сахно-Устимович
Юрій Сахно-Устимович;
Генерал-майор,; генерал-хорунжий Армії Української Держави
	Фото із щотижневого додатку до газети «Новое Время» № 13955 от 17.01.1915.
Загальна інформація
Народження	22 листопада 1873; Російська імперія
Смерть	1968; Париж, Франція
Національність	українець
Alma Mater	Миколаївське кавалерійське училищеd
Військова служба
Рід військ	кавалерія
Війни / битви	Перша світова війна; Громадянська війна в Росії

Юрій Костянтинович Сахно-Устимович (Російська Імперія; 22 листопада 1873 — грудень 1968, Париж) — воєначальник Російської Імператорської армії українського походження, генерал-майор, генеральний хорунжий і начальник особистого конвою гетьмана Петра Скоропадського у війську Української Держави. Учасник Білого руху; на еміграції з 1920, громадський діяч.

Життєпис

Закінчив 3-й Московський кадетський корпус. Поступив на військову службу 31 серпня 1892. Закінчив Миколаївське кавалерійське училище в 1894. Випущений в лейб-гвардії Гродненського гусарського полку.

8 серпня 1894 отримав звання корнета, з 8 серпня 1898 — поручика, штабс-ротмістра з 6 грудня 1899, з 6 грудня 1903 — ротмістр. Полковник (ст. 06.12.1907). Командир ескадрону того ж полку (2 м 2 міс.). До 23.01.1914 в л-гв. Гродненського гусарського полку. Учасник Першої світової війни. Генерал-майор (пр. 1915 ст. 24.01.1915; за бойові відзнаки).

У 1918 — в армії Української Держави. Начальник Конвою гетьмана Петра Скоропадського. Генеральний хорунжий (пр. 06.06.1918).

14 грудня 1918 після падіння режиму гетьмана Петра Скоропадського в складі офіцерських дружин здався в Києві військам Директорії УНР. Пізніше був вивезений німецькими військами, що залишали Україну, до Німеччини. Учасник Білого руху в складі ЗСПР.

З 9 вересня 1919 в резерві чинів військ Новоросійської області. На 25.03.1920 у Джанкої.

Під час Громадянської війни в Криму командував Окремою кавалерійською бригадою^[1]. Брав участь у розгромі катеринославського угруповання Нестора Махно. Евакуювався в Галліполі, потім на еміграції у Франції. У 1934 в Парижі на зборах чинів кавалерійської дивізії читав уривки зі своїх спогадів про дії дивізії в період світової війни. Опублікував спогади «Напередодні Великої війни»^[2].

В еміграції — громадський діяч, у 1967 — співробітник журналу «Військова Бувальщина».

Командував

Командир 8-го гусарського Лубенського полку (23.01.1914 — 18.05.1915).
Командир 2-ї бригади 8-ї кавалерійської дивізії (1915 — 02.02.1916).
Командир 1-ї бригади 8-ї кавалерійської дивізії (з 02.02.1916 — 10.07.1916 — ?).
Командир Окремої кавалерійської бригади під час оборони Криму (з січня 1920).

Твори

Накануне великой войны: Из воспоминаний командира 8-го гусар. Лубен. полка // Военная Быль, 1965, № 73.

Нагороди

Орден Святої Анни 3-го ст. (1910)
Орден Святого Станіслава 2-го ст. (1913)
Орден Святої Анни 2-го ст. з мечами (23.11.1914)
Нагороджений Георгіївською зброєю (03.01.1915).
Орден Святого Станіслава 1-го ст. (1915)
Орден Святої Анни 1-й ст. з мечами (19.04.1916)

Примітки

↑ «Первопоходник», Петроградские уланы в Гражданской войне Полковник Рубцов // № 6 Апрель 1972 г.
↑ «Военная быль», 1965, № 73.

Джерела

Волков С. В. Офицеры российской гвардии. М. 2002.
«Военный орден святого великомученика и победоносца Георгия. Биобиблиографический справочник» РГВИА, М., 2004.
Волков С. В. Белое движение. Энциклопедия гражданской войны. СПб., М., 2003. Список полковникам по старшинству на 01.03.1914.
Список генералам по старшинству. Составлен по 10.07.1916. Петроград, 1916.
Васильев А. Командиры полков российской гвардейской и армейской кавалерии в период Первой мировой войны // Старый Цейхгауз, 2009, № 3.
Тинченко Я. Офіцерський корпус армії Української Народної Республіки. Київ, 2007.

[1] «Первопоходник», Петроградские уланы в Гражданской войне Полковник Рубцов // № 6 Апрель 1972 г.

[2] «Военная быль», 1965, № 73.

[1]

[2]