Перейти до вмісту

Светлін Русев

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Светлін Русев
болг. Академик Светлин Вълчев Русев Редагувати інформацію у Вікіданих
Народження14 червня 1933(1933-06-14)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Плевен, Болгарія[2][3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть26 травня 2018(2018-05-26)[1] (84 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
 Софія, Болгарія Редагувати інформацію у Вікіданих
(інфаркт міокарда Редагувати інформацію у Вікіданих)
Країна Болгарія Редагувати інформацію у Вікіданих
НавчанняНаціональна художня академія Болгарії Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожник, політик Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленБолгарська академія наук і Королівська фламандська академія Бельгії з науки та мистецтвd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зLilyana Rusevad Редагувати інформацію у Вікіданих
Вчене званняпочесний зарубіжний член РАМd Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф

CMNS: Светлін Русев у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Светлін Ру́сев (14 червня 1933 — 26 травня 2018) — болгарський художник, іконописець, культурний діяч і колекціонер живопису. Професор, академік Болгарської академії наук (2003).

Біографія

[ред. | ред. код]

Светлін Русев народився у Плевені. Закінчив Художню академію в Софії, був учнем професора Дечко Узунова. З 1960 року брав участь у виставках в Болгарії та за кордоном. З 1967 року живе і працює в Софії. Удостоєний звання заслуженого художника Болгарії (1971).

З 1975 року — професор Художньої академії; в 19731985 роках — голова Спілки болгарських художників; у 19821984 роках — 1-й заступник міністра культури Болгарії; у 19851988 роках — директор Національної художньої галереї Болгарії.

Удостоєний безлічі нагород. У 1972 році його картина «День останній» була удостоєна Національної премії.

Він був членом осіннього салону Д'Отон (Париж) і фонду «Ніка-Кай» (Токіо), членом-кореспондентом Кюнстлерхаус (Відень), член академії «Медичі» та ін.

У 1985 році подарував рідному місту свою колекцію болгарського, африканського та східного мистецтва. Вона послужила основою постійної галереї, названої в честь дарувальника. На сьогоднішній день у ній міститься більше чотирьохсот найцінніших екземплярів — художніх полотен та скульптур, що збиралися Русевим протягом багатьох років.

Творчість

[ред. | ред. код]

Русев створив чимало портретів болгарських діячів науки і мистецтва (наприклад, Кіріла Петрова, Богомила Райнова), безліч жіночих образів, у тому числі цикл картин «Болгарки», пейзажі болгарських містечок (Балчик, Мелнік) [4]. Значне місце в його творчості займали стійкість, мужність і долі людей у трагічні моменти історії: розправа з болгарськими полоненими після битви при Клейдионі («Воїни Самуїла», 1975), боротьба з османськими завойовниками («Клятва», 1966), втрата Болгарією незалежності наприкінці XIV століття («Народ прощається з патріархом Евтімієм», 1968), трагедія села Батак за часів Квітневого повстання 1876 року («Церква в Батаку», 1976), боротьба за волю у 1920-ті роки («Перед розстрілом. 1923 рік», 1963), трагедія села Ястребино під час Другої світової війни («Ястребино. Урок історії», 1976)[5], військовий переворот в Чилі («Стадіон Сантьяго-де-Чилі», 1974)[6].

Светліном Русевим були написані ікони і фрески церкви Святої Параскеви, побудованої Вангою в с. Рупіте.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Архів образотворчого мистецтва (Чехія)
  2. Deutsche Nationalbibliothek Record #126877815 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. http://feed.snapdo.com/?publisher=Minutes&dpid=network2&q=Svetlin_Rusev
  4. Львова, 1981, с. 12—16.
  5. Львова, 1981, с. 18—26.
  6. Львова, 1981, с. 165.

Література

[ред. | ред. код]
  • Светлін Русев: Альбом / Авт.-упоряд. Є. П. Львова: Образотворче мистецтво, 1981. — 167 с. — 10 000 прим.

Посилання

[ред. | ред. код]