Перейти до вмісту

Селеніцереус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Селеніцереус
Selenicereus pteranthus
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Кактусові (Cactaceae)
Підродина: Cactoideae
Триба: Hylocereeae
Рід: Селеніцереус (Selenicereus)
(A.Berger) Britton et Rose, 1909
Типовий вид
Selenicereus grandiflorus[1]
Види

Див.текст

Вікісховище: Selenicereus

Селеніцереус[2] (Selenicereus, Britton et Rose, 1909) — рід з родини кактусових, що належить до групи лісових цереусів.

Назва роду походить від грецьк. Selena — місяць та cera — віск, свічка і ймовірно пов'язана з нічним цвітінням видів цього роду. Рід відомий не лише через свої одні з найбільших у родині квіти (до 30 см у діаметрі), але й через те, що рослини цього роду використовуються у кардіологічній та неврологічній практиці.

Рід налічує близько 20 видів. Мешкають у вологих лісах або на узбережжі. Основний ареал розповсюдження — Вест-Індія, але багато видів мешкають як в Мексиці, так і в Аргентині. Стебла тонкі, 4-12-гранні, з розвиненими повітряними коренями. Квітки великі, 35-40 см завдовжки та 30 см у діаметрі, білі, іноді мають несильний приємний аромат. Довга квіткова трубка і зав'язь покриті лусочками, колючками і волосками. Плоди великі як для родини Кактусових, досягають 6-10 см у діаметрі, червонуваті.

Утримувати слід не на прямому сонці. Зимове утримання — при температурі 15-17 °С з періодичним зволоженням. Влітку полив має бути регулярним і рясним. Обприскування добре впливає на рослини цього роду, особливо в період появи пуп'янків. Земельна суміш, повинна містити більшу кількість гумусу, порівняно з сумішшю для рівнинних родів. Літній полив рекомендується поєднувати з додаванням мінеральних добрив.

Список видів

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Selenicereus в базі даних «Tropicos» Міссурійського ботанічного саду (англ.)
  2. С. М. Приходько. Кактуси. — Київ : Наукова думка, 1974. — 207., іл. с. (укр.)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]