Очікує на перевірку

Селігей Пилип Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пилип Олександрович Селігей
Народився27 січня 1975(1975-01-27) (49 років)
Київ
КраїнаУкраїна Україна
Діяльністьмовознавець, філолог, викладач університету
Галузьмовознавство, етимологія, лексикологія, стилістика, соціолінгвістика, термінознавство, слов'янознавство
ЗакладІнститут мовознавства
ім. О. О. Потебні
НАН України
Науковий ступіньдоктор філологічних наук
Науковий керівникПівторак Григорій Петрович

Пили́п Олекса́ндрович Селіге́й (нар. 27 січня 1975(19750127), м. Київ) — український мовознавець, доктор філологічних наук (2017), провідний науковий співробітник Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. Автор праць з етимології, порівняльно-історичної лексикології, стилістики, соціолінгвістики, мовного прогнозування, термінознавства, лінгвістики впливу, історії українського мовознавства, історії української літератури.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в Києві в сім'ї О. М. Селігея. У 1997 р. закінчив філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де відвідував лекції професора К. М. Тищенка. У 1997‒2000 рр. — аспірант Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні (науковий керівник — академік НАН України Г. П. Півторак). У 2001 р. захистив кандидатську дисертацію «Внутрішня форма назв емоцій в українській мові». З 2000 р. працював у відділі загальнославістичної проблематики та східнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні. У 2017 р. захистив докторську дисертацію «Український науковий текст: проблеми комунікативної повноцінності та стильової досконалості». З 2019 р. — провідний науковий співробітник, з 2020 р. — завідувач відділу слов'янських мов.

Основні результати

[ред. | ред. код]
  • Уклав етимологічний словник запозичених суфіксів і суфіксоїдів української мови. У ньому простежено історію та шляхи запозичання суфіксів, указано їхній етимон з першозначенням, час першої писемної фіксації або словотвірну модель у мові-джерелі, наведено етимологічні паралелі з інших індоєвропейських мов та реконструйовану праформу. Це перший у світовій лексикографії спеціальний етимологічний словник суфіксів.
  • Цілісно відтворив внутрішню форму та номінативні моделі українських назв емоцій. Виявив випадки спільних семантичних мотивацій у назвах емоцій в українській та ряді інших індоєвропейських мов. На цій підставі реконструював уявлення давньої людини про свій внутрішній світ, показав, як в українській мовній картині світу інтерпретується емоційна сфера. Запропонував нові вирішення деяких теоретичних проблем внутрішньої форми слова.
  • Розробив теорію мовної свідомості як небайдужого ставлення до мови. Окреслив її структуру, що охоплює мовні знання, почуття, оцінки, мотиви й настанови мовної поведінки. Увиразнив її роль як важливого стратегічного чинника мовної стійкості та мовного порядку в державі. На основі ціннісного критерію створив типологію рівнів мовної свідомості. Висунув низку ідей щодо засад, методів, каналів і основного змісту мовного виховання.
  • Дослідив лексичний пуризм як неминучий етап становлення літературних мов на народній основі. Зробив висновок, що пуризм виникає завжди, коли народ підноситься до розуміння своєї мови як самобутньої культурної цінності. Звідси — бажання довести її рівність з іншими мовами, задіяти її словотвірні можливості, закріпити в ужитку питому термінологію. Довів, що український пуризм був явищем не випадковим, а закономірним: українська мова зазнала тих самих процесів, що мали місце в інших європейський мовах.
  • Розробив теоретичні засади мовного прогнозування. Запропонував сценарії розвитку світової мовосфери в близькій та віддаленій перспективі. Показав зумовленість майбутнього української мови такими чинниками, як її демографічна потужність, економічна потужність, комунікативна потужність, культурно-інформаційна цінність, цифрова оснащеність і суспільний престиж.
  • Комплексно дослідив відповідність українських наукових текстів найважливішим стильовим нормам і комунікативним якостям. Показав, що стилістично довершений науковий текст забезпечує повноцінне засвоювання інформації, підтримує увагу читача, справляє на нього інтелектуальний вплив. Поставив також проблему псевдонаукового мовлення (наукового жаргону): виявив його основні ознаки та причини появи, довів його невідповідність духові науки й комунікативній сутності мови.
  • Виявив умови, прийоми та засоби досягнення комунікативної досконалості тексту. Встановив, що автор має враховувати особливості процесу сприйняття, потреби й запити читачів, спонукаючи їх до співдумання та співпереживання. Сприйняття активізують добре вибудована композиція, діалогічність тексту, яскрава авторська індивідуальність, помірна експресивність та інші комунікативні якості мовлення.
  • Виділив і описав основні етапи розвитку українського мовознавства у XX столітті. Простежив розвиток основних дослідницьких напрямів, схарактеризував головні здобутки та їхнє суспільне значення, оцінив внесок найвизначніших мовознавців кожного періоду. На підставі архівно-слідчих справ відтворив біографії низки безпідставно репресованих у 1930-х роках вітчизняних мовознавців.
  • Уперше в українському літературознавстві застосував (разом із С. Цаликом) метод усної історії для досліджування біографій письменників, які мешкали в будинку Роліт (Київ). Поєднання усних спогадів і відомостей з архівних джерел дало змогу відтворити панораму літературного побуту 1930–1980-х років, запровадити в науковий обіг великий масив істотної для розуміння літературного процесу біографічної інформації.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Монографії

[ред. | ред. код]

Словники

[ред. | ред. код]

Науково-популярні книжки

[ред. | ред. код]

Вибрані статті

[ред. | ред. код]

Науково-популярні статті

[ред. | ред. код]

Науково-методичні статті

[ред. | ред. код]
  • Семантична мотивація лексики як засіб активізувати учнівську цікавість // Дивослово. — 2005. — № 9. — С. 50–52.
  • Як українці говорять про свої думки та емоції // Українська мова та література. — 2005. — № 33. — С. 7–10.
  • Чужого навчаємося, а свого цураємося… // Дивослово. — 2008. — № 7. — С. 36–40.
  • Педагогіка Олександра Потебні і проблеми сучасного наукового стилю // Дивослово. — 2010. — № 8. — С. 36–40.

Рецензії

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Селігей_Пилип_Олександрович&oldid=43259757