Семенюта Олександр Костянтинович
| Семенюта Олександр Костянтинович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 1883 Гуляйполе, Гуляйпільська волость, Олександрівський повіт, Катеринославська губернія |
| Помер | 1910 Гуляйполе, Гуляйпільська волость, Олександрівський повіт, Катеринославська губернія |
| Країна |  Російська імперія |
| Національність | Українець |
| Діяльність | анархіст |
| Батько | Костянтин Стефанович Семенюта |
| Родичі | два брата: Андрій, Прокопій |
| У шлюбі з | Марфа Півень |
Олександр Костянтинович Семенюта (1883—1910) — Український анархіст, організатор та натхненник гуляйпільської групи анархо-комуністів «Спілка бідних хліборобів».
Олександр народився 1883 року в родині колишнього кріпака в селі Гуляйполя, Олександрівського повіту, Катеринославської губернії . До одруження батрачив в економії Янцена.
У 1902 році був призваний до армії . В Одесі познайомився з білостокськими анархістами (так званими чорнознаменцями) і вступив до їхньої організації. Перебував у бойовому загоні терористів. 1903 року дезертував з армії.
В 1904 Семенюта з'явився в Гуляйполі і почав організовувати революційну групу. Після створення анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», на чолі з Антоні, його заступниками стали брати Семенюта Андрій та Прокофій.
З 1905 активний учасник Бойової Міжнародної групи анархо-комуністів, завдання якої були: організація економічних, політичних, терористичних актів . Семенюта — один із організаторів та натхненників гуляйпільської групи «Спілка бідних хліборобів».
У 1908 році Семенюта здійснив експропріації ( грабунки ) в Ногайську та в Мелітополі, сума експропріацій склали 20 тис. [1] рублів.
Після розгрому СБХ в 1909 і арешту більшості її членів Семенюта втік закордон в Бельгію [2] . Під час слідства у квітні 1909 року пристав Караченцов отримав з Бельгії відкритий лист наступного змісту:
«Село Гуляйполе Катеринославської губернії волосне правління, отримати Караченцеву, чорту рябому (образа). Пане пристав, я чув, що ви мене дуже шукаєте і бажаєте бачити. Якщо це правильно, то прошу завітати до Бельгії, тут свобода слова і можна спокійно переговорити. Олександр Семенюта, анархіст Гуляйполя » [3] .
У лютому 1909 Семенюта повернувся в Гуляйполе, і вбив пристава Караченцева при виході з театру «Колезів» [4] .
(*Караченцев - пристав союзу "Союз Архангела Гавриила" який позиціонував себе як союз "исконно русских людей")
Семенюта залишився у Російській імперії і продовжував боротьбу. Він був невловимий, як привид. Наприклад, у Катеринославі, просто серед білого дня, на людній вулиці, удвох із Яковом Бондаренком застрелили помічника пристава Мрачека.
5 січня 1910 року ув'язнених товаришів Семенюти перевели з Олександрівська до Катеринослава. Переодягнений у кожух і папаху Семенюта сів на вокзалі в Олександрівську, а інші змовники чекали поруч із санями. Коли потяг затримався через заметіль, Семенюта зайшов у зал очікування станції, де його впізнав поліцейський інформатор і він був змушений втекти з місця події, зірвавши заплановану втечу з в'язниці[5]. Згодом поліція оголосила винагороду за його голову та оголосила його ворогом номер один, але він уникав своє захоплення протягом кількох місяців [6].
Минув час, і у жниву Олександр разом зі своєю бойовою подругою та дружиною Марфою Півень заїхав до Гуляйполя. Зупинились у будинку Шаровських. Але їх видали. Будинок був оточений поліцією та козаками, почалася перестрілка. Поліцейські підпалили хату та запропонували всім із неї вийти. Олександр з маузером у руці вийшов на поріг охопленої вогнем хати, подивився на козаків, поліцейських, на натовп селян, що стояв далеко, оцінив своє безвихідне становище і повернувся до хати. Попрощався з Марфою. Вистрелив у неї і застрелився сам. Але Марфа виявилася пораненою, і її врятував козак, винісши з палаючого будинку.
Поранену її доставили до лікарні, невдовзі вона, зміцнівши, бігла [7] .
Дружина Півень Марфа, уродженка м. Олександрівська, анархо-комуністка, друга дружина О. Семенюти. До 1930 року жила в м. Олександрівську . У 1966 році вона все ще жила у Запоріжжі, у свої 80 років зберігаючи ясний розум та міцну пам'ять.
Коли вибухнула Лютнева революція, анархістська процесія принесла чорні прапори на могили Олександра та Прокопія Семенют [6]. Портрети Олександра також висіли поруч із портретами Михайла Бакуніна та Петра Кропоткіна в штабі Гуляйпільської лібертаріанської комуністичної групи . Після Жовтневого перевороту, колишній товариш Семенюти Нестор Махно працював у революційному трибуналі, в якому переслідував інформаторів, відповідальних за смерть Семенюти [6]. Старий будинок Семенюти пізніше використовувався як місце зборів ядра Махновського руху, до якого входив і його останній брат Андрій, що залишився в живих[5].
- ↑ Белаш А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. — С. 15.
- ↑ Белаш А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. — С. 17.
- ↑ ЦГВИА Ф. 801. Оп. 7/67. Д. 10/59. Л. 150151.
- ↑ Белаш А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. — С. 13—14.
- ↑ а б Skirda, Alexandre (2004). Nestor Makhno--anarchy's cossack: the struggle for free Soviets in the Ukraine 1917-1921. Oakland, CA: AK Press. ISBN 978-1-902593-68-5.
- ↑ а б в Malet, Alexandre; Skirda, Alexandre (2004). Malet, Michael (1982). Nestor Makhno in the Russian Civil War. London: Palgrave Macmillan. ISBN 978-0-333-25969-6. OCLC 8514426. Edinburgh: AK Press. ISBN 978-1-902593-68-5.
- ↑ Белаш А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. — С. 18—19.
- Белаш А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. — К.: РВЦ «Проза», 1993.
- СЕМЕНЮТА Александр Константинович
- Олександр Костянтинович Семенюта (1883—1910)