Сервал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сервал
Період існування: пізній міоцен — сучасність
Сервал
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Котовиді (Feliformia)
Родина: Котові (Felidae)
Підродина: Малі кішки (Felinae)
Рід: Leptailurus
Severtzov, 1858
Вид:
Сервал (L. serval)
Біноміальна назва
Leptailurus serval
Поширення сервала в Африці
Синоніми
  • Caracal serval

Серва́л[2], серваль[3] (Leptailurus serval або Caracal serval) — хижий африканський ссавець з роду сервал (Leptailurus) родини котових (Felidae). Сервал має довгі ноги, великі вуха, й чорнопляме оранжево-коричневе хутро. Етимологія: слово serval має французьке походження й означає «ланеподібний»[4].

Нерідко сервала відносять до окремого роду Leptailurus Severtzov, 1858 [5].

Сервал у Північній Африці

Генетика

[ред. | ред. код]

Генетичні дослідження показали, що філогенетична лінія Caracal відокремилася від лінії спільного предка 8.5 млн років тому, вид сервал відділився від лінії каракала та золотої кішки 5.6 млн років тому[6].

Філогенетичне дерево лінії Caracal

      

 Leptailurus serval

  Caracal  

 Caracal aurata

 Caracal caracal

Зовнішній вигляд

[ред. | ред. код]
Сервал (лат. Leptailurus serval) в зоопарку Острави, Чехії
Білий сервал

Сервал — струнка, довгонога кішка середніх розмірів. Довжина тіла 90—135 см, висота в плечах до 40—65 см; вага становить 8—18 кг. У сервала найдовші ноги та найбільші (відносно розмірів тіла) вуха серед котячих. Голова мініатюрна; хвіст відносно короткий — 30—45 см. Деякі морфологічні особливості сервала дозволяють припускати спорідненість із рисями й каракалами, хоча забарвленням він більше всього нагадує гепарда — темні плями і смуги на жовтувато-сірому фоні. Груди, живіт і морда у нього білі. Вуха із зовнішнього боку чорні з жовтими або білими поперечними плямами.

Є відмінності в забарвленні різних географічних рас сервала. Сервали, що живуть в степових і малолісистих районах, відрізняються великими плямами на світлому фоні. Лісові сервали — темніші, більш приземисті, а плями у них дрібніші; раніше них виділяли в окремий вид «сервалоподібних кішок» або сервалін. Перехід між цими двома типами плавний, особливо там, де їх ареали сусідні. Так, в Уганді й Анголі траплялися особини з великими плямами на темному фоні, а в Гвінеї, Того і Ефіопії — з дрібними плямами на ясно-жовтому фоні. У гірських областях Кенії зустрічаються чорні сервали (меланісти); тут вони складають до половини популяції. Білі сервали з сріблисто-сірими плямами відомі тільки в неволі.

Розповсюдження й підвиди

[ред. | ред. код]

Сервали поширені практично на всій території Африки, виключаючи Сахару, ліси екваторіальної зони і крайній південь материка (Капська провінція). На північ від Сахари (Алжир, Марокко) цей звір зараз украй рідкісний, але ще достатньо звичайний в Східній і Західній Африці.

Підвиди

[ред. | ред. код]

Налічують близько 14 підвидів сервала:

Спосіб життя і живлення

[ред. | ред. код]

Сервали населяють відкриті простори з чагарниковими і трав'янистими заростями, оселяючись, як правило, недалеко від води. Уникають пустель, сухих рівнин і вологих тропічних лісів, тримаючись на узліссях останніх.

Сервали, головним чином, сутінкові тварини; пік мисливської активності приходиться на 4-5 годину ранку або 10-11 годину вечора. Основною здобиччю стають гризуни, зайці, дамани та дрібні антилопи, а також фламінго, цесарки й інші птахи. Великі вуха і чудово розвинений слух допомагають їм висліджувати гризунів і ящірок, а довгі кінцівки полегшують просування у високій траві саван і допомагають дивитися поверх неї.

Попри довгі сильні ноги, сервал не може довго переслідувати здобич. Його спосіб полювання схожий з мисливською тактикою каракала. Полює сервал скрадом у високій траві; в разі потреби здійснює великі вертикальні стрибки (до 3 м у висоту), збиваючи злітаючих птахів. Гризунів сервал часто викопує, розриваючи нори, а за деревними даманами забирається на дерева. Уміє плавати. Сервали — дуже ефективні мисливці; в середньому 59 % їх нападів закінчуються спійманням здобичі.

Сервали ведуть поодинокий спосіб життя. Сутички між особинами рідкісні. У разі небезпеки вони воліють ховатися або рятуватися втечею, здійснюючи несподівані стрибки або різко міняючи напрям бігу, рідше залізають на дерева. Природними ворогами є інші африканські хижаки, такі як пардус, гієнові й африканський дикий пес. Дорослий сервал може стати жертвою нільського крокодила й лева. Кошенята стають жертвами і дрібніших хижаків, таких як різні мангустові, медоїд, хижі птахи і змії.

Розмноження

[ред. | ред. код]

Розмноження у сервалів не прив'язане до певної пори року. Проте в південних областях ареалу дитинчата з'являються, загалом у лютому — квітні. Під час еструса самиця та самець декілька днів полюють і відпочивають разом. Період вагітності становить 65—75 днів. Дитинчата народжуються в старих норах трубкозубів або в гніздах серед трави; в середньому в поносі — 2—3 кошенят. Мати годує їх молоком від 5 до 7 місяців. У однорічному віці вони покидають матір і знаходять собі власну територію. Молоді самиці живуть з матерями довше за молодих самців. Статевозрілість у сервалів наступає у віці 18—24 місяців.

Статус популяції і охорона

[ред. | ред. код]

Сервал є об'єктом промислу, оскільки його шкура йде на хутряні вироби; він також цінується в деяких районах Африки через своє м'ясо. Винищують його також через напади на свійську птицю. Внаслідок цього в густонаселених районах Африки чисельність сервалів помітно впала. Північний підвид сервала занесений в Червону Книгу МСОП із статусом «вид, що знаходиться під загрозою» (англ. endangered).

Сервали досить легко приручаються і можуть утримуватися в неволі як домашні тварини. Самці сервалів можуть злучатися із звичайними домашніми кішками, даючи гібриди. Відомі також гібриди сервалів з каракалами — сервікали і каравали.

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. Cat Specialist Group (2002). Leptailurus serval. 2006. Червоний список Міжнародного союзу охорони природи. IUCN 2006. www.iucnredlist.org. Переглянуто 12 May 2006.
  2. Решетило О.С. Зоогеографія. — Львів : Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2013. — 231 с. — ISBN 978-966-613-977-4.
  3. Раковський І. (гол.ред.). Українська загальна енцикльопедія. — Львів, Станиславів, Коломия : Рідна школа, 1930–1933. — Т. 2. — С. 275.
  4. Stevenson A., Waite M. Concise Oxford English Dictionary. — OUP Oxford, 2011. — С. 1316. — ISBN 9780199601103.
  5. Сервал на сайті МСОП. Архів оригіналу за 2 травня 2012. Процитовано 31 березня 2012.
  6. Stephen J. O'Brien and Warren E. Johnson The Evolution of Cats — Scientific American. 08/2007; 297(1):68-75 PDF [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Kaleta T., Rzączyńska K. The reproduction of serval (Felis serval) and ocelot (Felis paradalis) in zoological gardens in the Northern Hemisphere, 1970–1995. Animal Science 35: 53–61. 1999. (англ.)
  • Geertsema A. Impressions and observations on serval behaviour in Tanzania, East Africa. Mammalia 1, 40: 13–19. 1976. (англ.)
  • Seidensticker J., Lumpkin S. Wielkie koty, królewskie stworzenia dzikiego świata. Elipsa. Warszawa. 1992. (пол.)
  • Nowak R. M. Walker's mammals of the world. — JHU Press, 1999. — Т. 1. — С. 811. — ISBN 0801857899. (англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]