Грушевський Сергій Федорович

Грушевський Сергій Федорович
Грушевський Сергій Федорович
Народився	7 (19) жовтня 1830 ; Чигирин, Київська губернія, Російська імперія
Помер	27 січня (9 лютого) 1901 (70 років); Владикавказ, Російська імперія
Країна	Російська імперія
Діяльність	педагог, публіцист
Alma mater	Київська духовна семінарія
Знання мов	українська і російська
Заклад	Київська духовна академія
Рід	Грушевські
Батько	Грушевський Федір Васильович
Мати	Ботвиновська Марія Кирилівна
Родичі	Грушевський Григорій Іванович (племінник)
Брати, сестри	Грушевський Іван Федорович
У шлюбі з	Опокова Глафіра Захарівна
Діти	Грушевський Михайло Сергійович, Шамрай-Грушевська Ганна Сергіївна, Грушевський Олександр Сергійович
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Грушевський.

|брати, сестри=

Сергі́й Фéдорович Грушéвський (нар. 7 жовтня 1830(18301007), Чигирин — 27 січня 1901, Владикавказ) — професор, педагог, організатор народної освіти, публіцист, дійсний статський радник (рос. статский советник), меценат, батько Михайла Грушевського, Олександра Грушевського, Ганни Шамрай-Грушевської.^[1]

Докладніше: Грушевські

Життєпис

Народився в місті Чигирин 7 жовтня 1830 року, у багатодітній сім'ї Федора Васильовича Грушевського (1791 — 1851) — диякона, і незабаром священника, чигиринської Соборної Хрестовоздвиженської церкви та доньки священика Марії Кирилівни Ботвиновської (1798 — 1875). Родина Ботвиновських поколіннями тримали парафію у Суботові, несли службу у Іллінській церкві. Брат Марії посприяв переведенню Федора Грушевського з родиною під Київ.

1836 року родина живе у селі Лісники Київської губернії (нині — Києво-Святошинський район Київської області) у фактичному передмісті Києва, де Федір Грушевський служить священиком місцевої Преображенської церкви. В одному листі син Михайло згодом згадував Лісники наступним чином: «Волію сидіти “на Дніпрових горах”, на батьківщині — в милі відси село, де похований мій дід (сам я й пам’ятник ставив над ним, виїзжаючи до Галичини в 1894 р.) і де виростав мій батько, і все тут повно для мене не тільки історичних, але й родинних споминів»^[2].

Навчався в Києво-Подільському духовному училищі (1844-1849) та Київській духовній семінарії (1849—1855). 1851 року помер батько і родина опинилась у скрутному матеріальному становищі, що змусило молодого Сергія віддати всі свої зусилля на здобуття освіти. 1855 року вдається вступити у Київську духовну академію, що син згодом опише як «несказанний тріумф» і де навчається протягом 1855—1859 років. Здобув ступень магістра богослов'я і словесних наук. Працював професором словесності в Полтавській духовній семінарії (1859—1860) і професором з класу Святого Письма в Київській духовній семінарії (1860—1865).

Одночасно займався етнографічними та історичними дослідженнями, частину з яких опублікував у тижневику «Руководство для сельских пастырей».

Після виїзду до Царства Польського призначений учителем російської мови та словесності до Холмської русько-греко-католицької гімназії (1865), Холмського жіночого греко-католицького 6-класного училища (1866) та Ломжинської чоловічої класичної гімназії (1868). 1867 був інспектором Холмських російських педагогічних курсів^[3].

За станом здоров'я переїхав на Кавказ, де служив учителем Кутаїської класичної гімназії (1869—1870); інспектором (1870—1876) і директором (1876—1878) народних училищ Ставропольської губернії; директором народних училищ Терської області (1878—1901).

За час роботи на Кавказі організовував сільські та козацькі громади на будівництво шкіл і утримання вчителів, проводив учительські з'їзди й педагогічні курси, при дирекції у Владикавказі заснував педагогічний музей. Був автором методичних посібників і підручників для шкіл, зокрема підручника «Первая учебная книга церковно-славянского языка», який мав понад 30 перевидань. Дослужився до чину дійсного статського радника (1884), мав численні нагороди. Вплинув на становлення патріотичного світогляду своїх дітей^[3].

Помер у місті Владикавказ. Похований на 1-му міському кладовищі (могила не збереглася).

Меценатство

Згідно із заповітом (1892), частина спадщини Грушевського призначалася на заснування стипендій його імені в Києво-Подільському духовному училищі й Київській духовній семінарії, а також на будівництво й утримання народного училища в Києві чи Владикавказі; нащадки Грушевського обрали київську околицю Куренівку, де збудували школу (Комплекс будівель міського училища ім. С. Ф. Грушевського), яка протягом 1911—14 та з 1915 до встановлення радянської влади мала його ім'я.^[3].

Твори

Первая учебная книга церковно-славянского языка. К., 1872;
О воскресных и вечерних школах для взрослых. К., 1876.

Примітки

↑ Сайт історії Києва [Архівовано 30 квітня 2010 у Wayback Machine.] (укр.) Училище Грушевського
↑ “Треба жити як можна!”: Михайло Грушевський в Китаєві : Музей Михайла Грушевського (амер.). Архів оригіналу за 22 січня 2020. Процитовано 24 травня 2020.
↑ ^а ^б ^в М.О. Кучеренко. Грушевський Сергій Федорович // Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — Київ : Наукова думка, 2004. — Т. 2:Г-Д. — С. 688.

Посилання

[1] Сайт історії Києва [Архівовано 30 квітня 2010 у Wayback Machine.] (укр.) Училище Грушевського

[2] “Треба жити як можна!”: Михайло Грушевський в Китаєві : Музей Михайла Грушевського (амер.). Архів оригіналу за 22 січня 2020. Процитовано 24 травня 2020.

[Енциклопедія-3] а ^б ^в М.О. Кучеренко. Грушевський Сергій Федорович // Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — Київ : Наукова думка, 2004. — Т. 2:Г-Д. — С. 688.

[1]

[2]

[3]