Перейти до вмісту

Сиволап Петро Спиридонович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Петро Спиридонович Сиволап
Петро Сиволап
ПсевдонімС. Петров
Народився25 грудня 1928(1928-12-25)
Полонисте, Голованівський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР
Помер28 травня 2022 року
Київ, Україна
ПохованняКиївПівденне кладовище (Віта-Поштова)
ГромадянствоУкраїна Україна
ДіяльністьПисьменник, поет, журналіст.
Alma materЛНУ ім. І. Франка Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1943—2021
Напрямокпоет-гуморист, поет-сатирик, лірик.
Жанргумореска, поема.
Magnum opus"Калинова Ятрань".
ЧленствоНаціональна спілка письменників України Редагувати інформацію у Вікіданих
НагородиОрден «За мужність» ІІІ ступеня


Медаль «За відвагу»

ValourRibbon
ПреміїДвічі Лауреат журналу Перець.

Народився у великій селянській родині на Кіровоградщині, на річці Ятрань. Змалечку тяжів до навчання.

Підчас німецької окупації України - активний учасник партизанського руху, партизанський зв'язківець і розвідник, учасник бойових дій, поранений,Інвалід ВВВ 2-ї групи. Після війни вирішує продовжити освіту.

Освіта та робота

Закінчив юридичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка.

Разом з Дмитром Павличком був членом Літературного клубу Університету.

Після закінчення ВНЗ направлений на роботу в органи державної безпеки, був суддею у м.Чортків Тернопільської області УРСР.

З 1960 року на журналістській роботі. Зокрема,тривалий час обіймав посаду відповідального секретаря обласної газети «Кіровоградська правда».

Творчість та нагороди

Двічі Лауреат премії центрального гумористичного журналу "Перець".

Автор гумористичних збірок

  • "Душа і ноги" (1984),
  • "Баранячий фасад" (1989),
  • "Етикетка для колгот" (1994).

Побачили світ й прекрасні ліричні збірки Петра Сиволапа, в яких він оспівує свою малу батьківщину, степову Кіровоградщину.

  • "Калинова Ятрань",
  • "Запах хрону",
  • "Голос серця" - похвала і гімн рідному краю, велична і, подекуди, сумна ода українському народові.

Працював у Раді Ветеранів ВВВ, виховував чьотирьох правнуків.


Помер вдома, у Києві, на 94 році життя.

Похований на Південному кладовищі у Києві.

Посилання

[ред. | ред. код]