Перейти до вмісту

Симфонія № 7 (Прокоф'єв)

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Симфонія № 7
КомпозиторПрокоф'єв Сергій Сергійович
ТональністьДо-дієз мінор

Симфонія № 7, до-дієз мінор тв. 131 — симфонія Сергія Прокоф'єва, написана у 1952 році, за рік до смерті композитора. Вперше виконана 11 жовтня 1952 року у Москві, диригував Самуїл Самосуд.

Сьома симфонія була задумана С. Прокоф'євим як твір для дітей, однак у процесі роботи над твором його концепція змінилася. Симфонія була закінчена влітку 1951 року. Її музика стала широко відома в 70-і роки завдяки телевізійній заставці для інформаційної програми «Час». У цій симфонії відмічається тенденція до спрощення музичної мови, превалюють меланхолійні та ностальгічні настрої. Примітно, що оптимістичний фінал симфонії був написаний за порадою колег-композиторів з міркувань щодо уникнення переслідувань системою Жданова, яких Прокоф'єв зазнавав раніше і жертвою яких стала його перша дружина, що 20 років провела у концтаборах СРСР.

Прем'єра симфонія відбулася 11 жовтня 1952 року Москві. У 1957 році нагороджена Ленінською премією.

Симфонія складається з 4-х частин:

  1. Moderato
  2. Allegretto — Allegro
  3. Andante espressivo
  4. Vivace — Moderato marcato

Загальна тривалість — близько 35 хвилин.

Написана симфонія для великого симфонічного оркестру (потрійний склад духових)

  • І ч. — Moderato, форма — сонатне алегро, починається прекрасною мелодією скрипок, ніби розповідь оповідача. Це головна партія, але в середньому розділі характер музики змінюється, починається стривожена «біганина». ПП — урочиста, лірична, мажорна (Фа маж.), має густий тембр, діапазон — більше двох октав. Ця тема повториться у фіналі. ЗП — несподівана, чарівна, ніби відкривається казковий світ; раптом чути голос дзвіночків, до них приєднуються фортепіано і арфа.
  • ІІ ч. — Allegretto — в характері романтичного вальсу.
  • ІІІ ч. — Andante espressivo — співуча, лірична; як і в першій частині чути задумливі, розповідні інтонації.
  • IV ч. — фінал — Vivace — енергійна. Головна тема — рефрен, повторюється кілька разів, нагадує швидкий і веселий танець з підскоком(галоп). В одному з епізодів чути завзятий марш. Наприкінці фіналу звучить ПП з 1-ї ч. як тема радості, краси життя. І знов — казкова заключна тема. Потім композитор ніби прощається з слухачами, музика поступово розчиняється.

Записи

[ред. | ред. код]
Рік Оркестр Диригент Лейбл звукозапису

і номер у каталозі

Примітка
1952 Симфонічний оркестр Всесоюзного радіо Самуїл Самосуд Д — 01476-7[1] (1953)
1953 Філадельфійський оркестр Юджин Орманді Naxos, 980330 (2000)
1954 Чеський філармонічний оркестр Микола Аносов Arlechino, ARL 113
1955 Оркестр Філармонія Микола Малько Warner Classics, 3822292 (2007) Перший стереофонічний запис симфонії
1957 Оркестр концертного товариства Паризької консерваторії Жан Мартінон Testament, SBT1296 (2003)
1960 Симфонічний оркестр Баварського радіо Рудольф Кемпе Archipel Records, ARPCD0530 (2011)
1962 Симфонічний оркестр Штутгартського радіо Hans Müller-Kray SWR Digital, SWR10219 (2014)
1967 Великий симфонічний оркестр імені Чайковського Геннадій Рождественський MEL CD 10 01797 (2011) Видано в складі повного комплекту симфоній композитора
1971 Токійський філармонічний оркестр Кадзуо Ямада Columbia Music Ent., TWCO-1010 (2012)
1974 Національний оркестр Франції Жан Мартінон Vox, CDX5001
1974 Лондонський філармонічний оркестр Вальтер Веллер Decca, 4786475 (2014) Видано в складі повного комплекту симфоній композитора
1977 Лондонський симфонічний оркестр Андре Превін Warner Classics, 9072312 (2011)
1977 Симфонічний оркестр Баварського радіо Клаус Теннштедт Profil Medien, PH17004 (2017)
1977 Чеський філармонічний оркестр Зденек Кошлер Supraphon, SU40932 (2012) Видано в складі повного комплекту симфоній композитора
1985 Королевский шотландский национальный оркестр Неэме Ярви Chandos, CHAN8442
1986 Національний оркестр Франції Мстислав Ростропович Warner Classics, 0825646967551 (2008) Видано в складі повного комплекту симфоній композитора
1989 Берлінський філармонічний оркестр Сэйдзи Одзава Deutsche Grammophon, 4637612 Видано в складі повного комплекту симфоній композитора
1989 Лос-Анджелеський філармонічний оркестр Андре Превін Philips, 4784823 (2012)
1990 Бергенський філармонічний оркестр Ole Kristian Ruud Simax, PSC1060 (2008)
1994 Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України Теодор Кучар Naxos, 8553054
1995 Кливлендский оркестр Владимир Ашкенази Decca, 4705282 (2002)
2003 Московський симфонічний оркестр Володимир Зива Vista Vera, VVCD-00051
2004 Лондонський симфонічний оркестр Валерій Гергієв Philips, 4757655 (2006) Видано в складі повного комплекту симфоній композитора
2007 Гюрценіх-оркестр Дмитро Китаєнко Capriccio, C7190 (2015) Видано в складі повного комплекту симфоній композитора
2009 Сіднейський симфонічний оркестр Володимир Ашкеназі Exton, EXCL-00099 Видано в складі повного комплекту симфоній композитора
2009 Японський філармонічний оркестр Олександр Лазарєв Exton, OVCL00384 (2009)
2012 Філармонічний оркестр Нідерландського радіо James Gaffigan Challenge Classics, CC 72714 (2016)
2013 Bournemouth Symphony Orchestra Кирило Карабиць Onyx, ONYX4137 (2014)
2014 Німецький симфонічний оркестр Берліна Туган Сохієв Sony Music, 88985419432 (2017)
2015 Бергенский філармонічний оркестр Ендрю Літтон BIS, BIS2134 (2016)
2016 Orquestra Sinfônica do Estado de São Paulo Marin Alsop Naxos, 8573620 (2017)
СО Маріїнського театру Валерій Гергієв Mariinsky, MAR0577 (2016)

Література

[ред. | ред. код]
  • Бергер Л. Г. Седьмая симфония С. Прокофьева: пояснение. — М.: Советский композитор, 1961. — 26 с.
  • Вишневецкий И. Г. Сергей Прокофьев. Документальное повествование в трёх книгах. — Молодая гвардия. — М., 2009. — ISBN 978-5-235-03212-5.
  • Мартынов И. И. Сергей Прокофьев. Жизнь и творчество. — Музыка. — М., 1974.
  • Нестьев И. В. Жизнь Сергея Прокофьева. — Советский композитор. — М., 1973. — 663 с.
  • Розинер Ф. Я. Токката жизни. М.: Молодая гвардия, 1978. — 208 с.
  • Ярустовский Б. М. Симфоническое творчество и инструментальный концерт // История музыки народов СССР : 1946—1956 / Гл. ред. Ю. В. Келдыш, отв. ред. тома М. Д. Сабинина. — Советский композитор. — М., 1973. — Т. 4.
  • Daniel Jaffé. Sergey Prokofiev. London; New York: Phaidon Press, 1998. — 240 p.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ С. Прокофьев: Симфония № 7, соч. 131 (СО ВР, дир. С. Самосуд). records.su. Архів оригіналу за 4 серпня 2018. Процитовано 26 травня 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
музика Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Симфонія_№_7_(Прокоф%27єв)&oldid=41416734