Ситняг голчастий
| Ситняг голчастий | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
| Клада: | Комелініди (Commelinids) |
| Порядок: | Тонконогоцвіті (Poales) |
| Родина: | Осокові (Cyperaceae) |
| Рід: | Ситняг (Eleocharis) |
| Вид: | Ситняг голчастий (E. acicularis)
|
| Біноміальна назва | |
| Eleocharis acicularis | |
| Синоніми | |
|
Heliocharis acicularis (L.) R. Br. | |
Ситняг голчастий[1][2][3][4] (Eleocharis acicularis) — вид багаторічних кореневищних трав'янистих рослин родини осокові (Cyperaceae). Етимологія: лат. acicularis — «голчастий»[5][6].
Кореневище повзуче, товщиною 0,25–0,5 мм, може бути розгалуженим і потовщеним на кінцях. Стебла гладкі або ребристі, яскраво-зелені, до 10 см (або більше, якщо під водою). Листки 2–3 см завдовжки і шириною 0,2 мм. Від 3 до 8, рідше до 15 квіток знаходяться в 2–4, рідко довжиною до 7 мм, від 1 до 2 міліметрів в ширину колосках. Приймочок 3. Приквітники коричневі. Горіхи поздовжньо ребристі.
Поширений у більшій частині Європи на південь до Північної Африки (Марокко) і на схід через Кавказ, північ Середнього Сходу, Казахстан і Монголію, до Далекого Сходу Росії, Корейського півострова, Китаю і Японії на південь через В'єтнам до Філіппін і Суматри. Також зростає по всій Північній (вкл. Ґренландію), Центральній і західній частині Південної Америки. Вид, мабуть був введений в Австралію, на острови Гілберта і Каролінські острови. Росте на краях озер, ставків, водосховищ, річок, вологих лук і рисових полів у місцях, схильних до затоплення взимку, і повністю водний у мілких, стоячих або повільно рухомих середньо або сильно насичені поживними речовинами води. Укорінюється в пісок, гравій, бруд або мул, часто утворюючи великі газони, але квітне тільки при падінні рівня води. E. acicularis широко продається для садових ставків.
Вид знаходиться у червоному списку Дніпропетровської області[3]. Зростає в Поліссі доволі часто, у лісостепі — рідко[4].
-
Загальний вигляд -
1. Eleocharis acicularis
- ↑ Eleocharis acicularis // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ Данилик І.М. Система родини Cyperaceae Juss. флори України // Укр. ботан. журн.. — 2012. — Вип. 69. — № 3. — С. 341.
- ↑ а б Андрієнко Т.Л., Перегрим М.М. (уклад.). Офіційні переліки регіонально рідкісних рослин адміністративних територій України (довідкове видання). — Київ : Альтерпрес, 2012. — 148 с. — ISBN 978-966-542-512-0. Архівовано з джерела 16 вересня 2012
- ↑ а б Доброчаева Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н., и др. Определитель высших растений Украины. — К. : Наук. думка, 1987. — С. 428.
- ↑ Dictionary of Botanical Epithets
- ↑ Wiktionary
- Lansdown, R.V. 2014. Eleocharis acicularis. The IUCN (англ.)
- Germplasm Resources Information Network (GRIN) (англ.)
- Flora of North America (англ.)
- Flora of NW Europe[недоступне посилання з липня 2019] (англ.)
- Euro+Med Plantbase (англ.)
- Flora of Iceland (webpage of Icelandic Institute of Natural History) (ісл.)
|
Це незавершена стаття про осокові. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |